Особливе положення в літературі Франції другої половиниXVIIст.займає Лабрюйер, автор книги «Характери». Задумана вона була як ряд узагальнених портретів свого часу, як жанрові замальовки різних зустрічающихся в суспільстві завмерших характерів (у цьому відношенні вона цілком укладалася в теорію класицизму); але автор переріс свій задум і створив ряд реалістичних і різко обкреслених, образів. Багато місць його книги дихають почуттям соціального протесту, підготовляючи тим самим літературу наступного століття.
Абсолютизм намагався розробити і свою власну теорію. Таким теоретиком абсолютизму був видатний діяч католицької церкви, єпископ Жан-Бенен Боссюе (1627—1704); у своїх проповідях і творах на історичні і політичні темивін відстоював ідею божественного походження абсолютної влади государя і затверджував його право на життя, майно й переконання підданих. Тому він гаряче вітав скасування Нантського едикту і сприяв створенню сільських школ. що мали за мету парализувати вплив гугенотських проповідників. Іншим теоретиком абсолютизму був сам Людовік XIV, залишивший твір, відомий за назвою «Мемуари ЛюдовикаXIV, складені для виховання дофіна». Повний упевненості в тім, що нічим не обмежена влада короля рятівна не тільки для правителів, але і для підданих, він принципово відкидав усякі спроби протиставити йому які б радники і міністри людей, що мають не залежне від короля суспільне становище; він вважав, що, підвищуючи чиновника з третього стану до положення міністра, він не поділяється з ним владою, а має в його обличчі тільки безособистого виконавця королівських поручень.
Претензії ідеологів абсолютизму зустріли рішучий протест в опозиційній печатці, що виходила французькою мовою у Голландії й Англії і підпільно поширювалася у Франції. Так, в анонімному памфлеті «Подихи поневоленої Франції», що вийшли в 1689—1690 р. (приписується гугенотському проповіднику Жюрье, а по інших джерелах — емігрувавшому з Франції священику М. Левассору), затверджувалося, що французький народ не упокориться з насильством і що це є постійним «зерном повстання». Проти абсолютистської доктрини про те, що власність французів є власність короля і він має на неї право, виступав буржуазний мислитель Клод Жолі (1607—1700), що затверджував навчання про святість і недоторканності приватної власності, про обмеження всевладдя монарха. Серед представників дворянства і чиновної адміністрації, що краще уряду, бачили реальне положення, у Франції, висунулися ідеологи, що намічали шляхи порятунку государства шляхом полегшення і перебудови податкового обкладання (маршал Вобан, 1633—1707) шляхом прямої допомоги селянському господарству (інтендант Боугильбер, 1646—1716); нарешті, вихователь дофіна, єпископ Фенелон (1651—1715), створив для свого вихованця повчальний роман-утопію «Телемак», у якому зобразив панораму катастрофи правителів у ряді вигаданих держав, крім тих деяких, де суспільний лад не дає основ для невдоволення народу; однак книга ця, що стала відомої королю, піддалася забороні, а її автор — опалі.
Багато заборонених книг, були для народу істинними, викликали в народу захоплення і зачарування. Тому після смерті Людовіка XIV, після відміни всіх цих заборон, за свідченням очевидців в Парижі з раннього ранку перед ще закритими дверима королівської бібліотеки вистроювалася черга бажаючих потрапити до неї; закінчувалася штучно замкнута напівтемнота абсолютизму, і піднімалася зірка просвітництва.
Висновок
Отже, в ході курсової роботи я дійшла слідуючих висновків:
Абсолютна монархія мала місце в усіх країнах Європи. Але особливо вона проявилась у Франції. У початковий період свого розвитку абсолютна монархія відіграла прогресивну роль, сприяючи розвитку мануфактурної промисловості, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, а також подальшій централізації держави. Потім абсолютизм виступає в досить реакційній ролі - стає на перешкоді цього розвитку, щоб не допустити зростання могутності буржуазії, яка виявляється для нього небезпечною.
У Франції абсолютна монархія характеризувалась такими рисами:
- повний контроль за всіма провінціями;
- необмежена компетенція у виданні законів;
- скорочення сфери сеньйоріальної юстиції;
- ліквідація автономії міст;
- призначення на церковні посади королем;
Французький абсолютизм виростав, використовуючи суперництво дворянства і буржуазії. Це аніскільки не заважало йому, залишаючись феодальною державою, підтримувати на ранньому етапі свого розвитку буржуазію і буржуазне господарство. Дворянство, як клас, ні в XVI, ні в XVII століттях ще не вбачало в буржуазії свого ворога і майбутнього переможця. Крім того, французьке дворянство і його держава прямо виграли від господарського розвитку, що на даному етапі могло бути насамперед розвитком капіталізму. Що ж стосується відносин держави і класів дворян, які змагаються між собою, і буржуазії трудового народу, то тут вони виступали особливо солідарно і завжди проти інтересів трудящих (придушення повстань селян, перші страйки підмайстрів тощо).
Розвиток товарно-грошових відносин сприяв переведенню переважної частини селянських повинностей у відповідні грошові платежі. Дворянство вводить інші побори, помагає від короля здільшення податків із села, розмір яких залежав від розсуду збирача. Тому збір податків перетворювався в добре підготовлену військову операцію, у якій брали участь армія і поліція. Таким чином, засоби, які вичавлювалися з дрібного селянського господарства, були основним джерелом існування панівного класу.
Розвиток французької держави також відбувається за рахунок найжорстокішої експлуатації селянства, оскільки конкурентноздатність французької буржуазії на зовнішніх ринках створювалася шляхом штучного підвищення цін на внутрішньому ринку на товари промислового виробництва й штучного зниження цін на хліб і сировину, виробленими селянськими господарствами.
Варто звернути увагу, ща саме абсолютна монархія створює могутній і розгалуджений бюрократичний аппарат і найбільш діючі засоби примусу у вигляді постійних армій, поліції, суду і т. п. Тому така держава є потужним знаряддям, що сприяє експлуатації безпосередніх виробників за допомогою податків, системи державного боргу й вигаданих систем, чим загострює класову боротьбу.
В кінцевому підсумку абсолютна монархія завжди залишалася диктатурою феодалів, і її політика ніколи не йшла в розріс із корінними інтересами цього класу. При Людовіку XIV французький абсолютизм досяг найвищого ступеню свого розвитку. Концентрація усієї повноти державної влади в руках короля призвела до припинення діяльності Генеральний штатів. Едикт 1641р. зобов'язав паризький парламент реєструвати всі ордонанси короля. Король одержав виключне право призначати кандидатів на вищі посади у французькій церковній організації. Писаним джерелом права у Франції стали акти королівської влади.
Література
1. Алпанов М.А. Політичні ідеї французької буржуазної історіографії. М., 1979.
2. Барг М.А. Вопросы генезиса капитализма в Западной Европе в современной историографии. Сб. Генезис капитализма. М., 1965.
3. Борисов Ю.В. Дипломатия Людовика XIV. М., 1991.
4. Гриб В.Т. Лекции об Гашнэ, Мадам де Лафет и Мольери. Избранные работы. М., 1986.
5. Жирмундский и др. История Французской литературы. Том 1. Москва – Ленинград 1946.
6. Кожакин С.М. Государство и народ. От фронды до великой Французской революции. М., 1988.
7. Ливиц Р.В. Народное восстание в Париже в 1648 году. Из истории Фронды. Т., 1968.
8. Поршнев Б.Ф. Восспитание в Бордо в 1675 году - Труды Моск., гос. ун-та истории, фил-и и л-ры. Т.6 М., 1960.
9. Поршнев Б.Ф. Цели и требования крестьян в британском восстании 1675 года. М.,1985.
10. Роллан Р. Музыканты прошлых дней. Ленинград 1975.
11. Савян А.И. Век Людовика XIV. М., 1970.
12. Сигал И.А. Пьер Корнель 1606-1684. Ленинград-Москва 1957.
13. Всемирная история. Т.5 под ред. Я.Я. Зутиса М., 1958.
14. История цивилизаций мира.Под ред. Белозерова В.Т. Немеровской А.В.- М.,1998.
15. История Франции. Т.1.М.,1973.
16. Виппер В.Ю. История нового времени. –М. Черо. 1999.
17. История средних веков. Под ред. Коллесницкого М.Ф. М., 1986.
18. Новая история. Первый период.Под ред. Юровской М. – Москва 1983.
19. Новая и новейшая история стран Европы и Америки. Европейская цивиллизация XVII-XVIIIвв. Т.1 М. 2000.
20. Новая история Европы и Америки. Первый период.Под ред. Б.Юровской., К. Кривоуса., М.1998.
21. История политических и правовых учений. Под ред. академика РАН. д.ю.н.,проф.В.С.Нерцесянса. М., НОРМА 2000.