Коли стало відомо про наміри православних єпископів, українська громада вибухнула від обурення. Навіть князь В.Острозький, який досі, в принципі, не відкидав ідею об’єднання, був обурений тим, що єпископи самі, без участі духовенства і мирян та без узгодження з рештою православної церкви, пішли на унію з католиками. Розпочалася активна агітація проти унії. Єпископи Балабан та Копистенський від неї зреклися та оголосили про свою незгоду з тими хто домовився про унію.
Для остаточного вирішення проблеми у жовтні 1596 р. у м.Бересті був скликаний православний церковний собор. Однак єдиний собор так і не відбувся. Духовенство відразу поділилося на два окремі і ворожі собори: уніати зібралися окремо від православних. Православні тричі зверталися до уніатів з проханням прибути на об’єднаний собор, але відповіді не отримали. В свою чергу вони не приєдналися до католицької частини собору.
Розкол став реальністю. Представник Константинопольського патріарха Никифор позбавив сану київського митрополита М.Рогозу та п’ять православних владик, які приєдналися до Риму. У свою чергу уніатський собор публічно проголосив унію, піддав прокляттю владик, які до неї не пристали, і учасників Православного собору та затвердив акт про об’єднання церков і утворення греко – католицької церкви.
Основні умови Берестейської унії:
– прийняття католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога – Отця та Бога – Сина;
– визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви;
– збереження православної візантійської обрядовості та старого (юліанського) календаря;
– проведення богослужінь церковнослов’янською мовою;
– виборне право на заміщення митрополичої та єпископської кафедр із наступним затвердженням обраних духовних осіб світською владою;
– збереження за нижчим духовенством права одружуватися, на відміну від обов’язкової безшлюбності латинського духовенства;
– підтвердження східних принципів організації чернечого життя;
– зрівняння у правах руського духовенства з латинським у Речі Посполитій: звільнення від сплати податків, право займати державні посади, надання єпископам прав сенаторів;
– навчання у школах і семінаріях на українських та білоруських землях повинно проводитися грецькою та слов’янською мовами;
– підпорядкування братств єпископам.
Наслідки унії: Берестейська унія глибоко розколола українське суспільство, посилила позиції католиків і послабила православний табір. Водночас становище самих греко – католиків було досить хитким. Православні вбачали в уніатах зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами. До того ж католики не виконали значної частини своїх обіцянок, які було зроблено уніатами на Берестійському соборі, вони розглядали греко-католицьку церкву як засіб поширення власного впливу, а не як самостійну церковну організацію.
Під приводом впровадження унії польська шляхта і католики розгорнули широкий наступ на православну церкву:
– тих, хто не хотів переходити в унію поляки переслідували, виявляли зверхнє ставлення до них, називали схизматиками (з точки зору католицької церкви результатом Великої схизми став розкол християнської держави у 1054р.);
– діяльність православної церкви в Речі Посполитій було заборонено;
– закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них;
– православні монастирі та церкви передавалися католикам та уніатам;
– заборонялося будувати церкви і школи, здійснювати культові відправи;
– жорстоко придушувалося будь – які спроби спротиву з боку міщан і православного духовенства.
Тобто, фактично відбулося не рівноправне об’єднання церков, а підкорення православ’я католицькій церкві. За цих умов помітно активізували свою діяльність братства, їх представники та українські шляхтичі – патріоти. Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем В.Острозьким (1527-1608 рр.), братства. Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви.
3.10 Церковна реформа Петра Могили
У 1632 р. київським митрополитом став Петро Могила. Для відновлення авторитету православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви, першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з – поміж ченців і духовенства. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були здійснювати єпархіальні собори.
Перешкодою у реорганізації церкви було право магнатів втручатися у справи церкви в межах їхніх володінь. Крім того, із розвитком братств в Україні посилився вплив мирян на церковні справи, часто братства підпорядковували собі духовенство. Петро Могила вважав неприпустимим, щоб влада мирян перевершувала владу духовенства.
Зміни, що відбувалися в церковному житті, були закріплені в кількох книгах. Важливою подією стала поява твору «Православне сповідання віри», написаного настоятелем Києво-Печерського монастиря Ісайєю Трохимовичем за активної участі Петра Могили. Твір, у якому викладалися основи православної віри, було схвалено константинопольським патріархом та затверджено собором східних патріархів у Яссах. Перекладене багатьма мовами, «Православне сповідання віри» поширювалося не лише в православних країнах, а й серед католиків і протестантів. Сам Петро Могила був автором двох надзвичайно важливих церковних книжок – «Служебника» й «Требника».
«Служебник» собором 1629 р. був проголошений як обов’язковий для кожного священика. У ньому подавалися уточнені повні тексти Богослужб – уранішніх, обідніх (літургій), вечірніх.
«Требник» вийшов друком у Лаврській друкарні 1646 р. Він містив докладний опис і порядок здійснення найрізноманітніших Богослужб (треб), таких як вінчання, хрещення, похорон, освячення нової хати, молебні з приводу неврожаю, хвороб, подорожей, початку навчання тощо.
Петро Могила зібрав навколо себе освічене духовенство, яке взяло у свої руки церковні справи, усунувши становище, за якого освічені братчики вирішували різні релігійні питання. Свою роль у врятуванні православної церкви у найбільш скрутні для неї часи братства виконали. Нові часи вимагали консолідації церкви.
Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко переоцінити. Недарма час, протягом якого Могила був митрополитом, називають Могилянською добою. За визначні заслуги перед Українською православною церквою 12 грудня 1996 р. Петро Могила був канонізований – визнаний Святим.
1.11 Розвиток культури (друга половина XIV– перша половина XVII ст.)
Освіта. Іноземний гніт аж ніяк не сприяв розвитку культури в Україні. Після Кревської унії відбулася зміна політичної орієнтації частини правлячих кіл Литви, які пішли на зближення з католицькою Польщею. За цих умов почалося поступове витіснення польською культурою і католицькою церквою православної церкви і староруської культури з державної сфери і суспільного життя.
Разом з тим, на українських землях продовжувався розвиток освіти. Початкові школи існували у великих містах, при великих церквах та монастирях. А також у маєтках деяких магнатів. Відомо, що такі школи існували на Волині ще в ХІІІ ст., у Києві – у ХІVст. Дітей в школі вчили читати й писати та церковному співу. Як підручники використовувалися «Часослов» і «Псалтир».
Багато української молоді навчалося у Київському університеті. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну. Зі свого боку українська культура збагачувала польську. Вихідці із України навчалися також в інших університетах Європи. Так, у списках Падуанського університету (Італія) XVIIст. було понад 2 тис. українців. Деякі залишалися там працювати. Зокрема, Юрій Котермак із Дрогобича (Юрій Дрогобич) закінчив Краківський і Болонський університети. Став доктором філософії. А згодом медицини. У 1481 р. він був обраний ректором Болонського університету. Створював наукові праці з астрономії. У 1483 р. в Римі вийшла друком його книга «Прогностик» – про розташування небесних тіл. У ній зокрема, висловлювалася думка про можливість передбачення погоди на основі спостережень за небесними світилами.
Першим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька Академія, заснована близько 1576-1580 рр. У маєтку князя Костянтина-Василя Острозького на Волині. Першим ректором академії був український шляхтич з Поділля Герасим Смотрицький.
Працювали в академії випускники європейських університетів. Відомі культурні діячі Іван Федоров, Андрій Римша , Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Іван Вишенський, ієромонах Кіпріан. В Острозі викладалися «сім вільних наук»: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Провідне місце в програмі навчання посідало вивчення трьох мов: слов’янської, грецької та латини. Острозька академія, як і всі школи того часу, мали переважно гуманітарну спрямованість. З академією пов’язані імена багатьох політичних та релігійних діячів, серед яких були Петро Сагайдачний, Іов Борецький, Мітелій Смотрицький. Зі смертю К.Острозького (1608 р.) академія поступово почала занепадати.
Культурному піднесенню України наприкінці XVI-на початку XVIIст, зокрема розвитку освіти, сприяли братства.
За структурою братства нагадували міські ремісничі цехи, мали власні структури, у яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували братства на членські внески братчиків і пожертвування. Братства організовували друкарні, де видавали церковні книги, засновували школи, у яких навчання велося українською мовою. Особливо відомими були Успенське братство у Львові (1585 р.), Київське Богоявленське братство (1615 р.), Луцьке Чеснохрестське братство (1617 р.).