4. Обмеження української культури. У 1720 р. сенатським указом проголошувалося, що в Україні „книг ніяких, окрім церковних давніх видань, не друкувати”, а у тих, які друкуються, „щоб ніякої різниці і осібного наріччя не було”. Освіта була взята під контроль державної цензури (з Києво-Могилянської академії було вислано всіх студентів, які були родом з українських земель Речі Посполитої). Посилювалася залежність української церкви від московської патріархії.
Значним ударом царизму по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722-1727 рр). Перша Малоросійська колегія складалася з шести офіцерів російських полків, розміщених в України на чолі з бригадиром С.Л. Вельяміновим. Це був центральний орган російської адміністрації на Лівобережній Україні (перебував в гетьманській столиці – м. Глухові). На цю колегію накладалися ряд функцій, реалізація котрих значно обмежувало владу гетьмана:
– Малоросійська колегія мала наглядати за діяльністю гетьмана, генеральної і полкової старшини, стягненням податків до царської казни, провіанту для російської армії;
– контролювала роботу Генеральної військової канцелярії, роздачу земельних володінь офіцерам і старшинам;
– була апеляційною установою у судових справах, які розглядалися в Генеральному військовому суді, полкових і місцевих судах Гетьманщини.
Отже, передбачалося, що Малоросійська колегія керуватиме разом з гетьманом, а фактично цим знищувалася гетьманська влада. Цього старий І. Скоропадський не зміг пережити.3 липня 1722 р. на 76-му році життя він помер.
Павло Полуботок (1722-1724 рр). Після смерті І. Скоропадського Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, пояснивши це відсутністю гідної кандидатури. Тому старшина призначила наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Павла Полуботка (1722-1724 рр.). Він розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків. П. Полуботок здійснив реформу суду з метою обмеження повноважень Малоросійської колегії. Він зробив Генеральний суд колегіальним, установив порядок подання і розгляду апеляцій. Скарги населення розглядалися від нижчої до вищої інстанції українського уряду, а не подавалися безпосередньо до Малоросійської колегії. Однак Петро І у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її в Україні повновладною. До того ж новим указом у квітні 1723 р. він позбавив гетьмана влади командувача козацького війська, передавши її генералу Голіцину, який очолював російське військо в Україні.
22 травня 1723 р. Полуботка разом з генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга. Гетьман спробував подати царю клопотання про скасування Малоросійської колегії і вибори гетьмана. Однак цар наказав заарештувати П. Полуботка і старшин. У жовтні 1723 р. він був ув’язнений у Петропавловську фортецю, де і помер у грудні 1724 р. Після розгрому опозиції П. Полуботка верховним органом в Україні стала перша Малоросійська колегія.
Гетьман Д. Апостол (1727-1734 рр.). Після смерті Петра І у 1725 р. процес ліквідації автономії України було пригальмовано. Готуючись до війни з Туреччиною й намагаючись, якось втихомирити українців, російські політики стали прихильніше ставитися до української автономії.
Після смерті Петра І гетьманство на якийсь час було відновлено, а Малоросійська колегія припинила своє існування. У 1727 р. гетьманом був обраний 73-літній Данило Апостол, миргородський полковник. Д. Апостол після обрання його гетьманом подав петицію про відновлення державних прав України на основі „статей Б. Хмельницького”. У відповідь російський уряд видав указ, яким визначалося правове становище Гетьманщини – так звані Рішительні пункти. Вони значно обмежували гетьманську владу і автономію Лівобережжя:
– гетьман міг обиратися тільки за згодою царя і не мав права на дипломатичні зносини з іноземними країнами;
– під час війни гетьман підпорядковувався російському фельдмаршалові, а не цареві як раніше;
– кандидатів на посади генеральної старшини й полковників затверджував цар;
– усувалися обмеження в торгівлі з іноземними купцями, але мито за імпортовані товари йшло до царської скарбниці;
– скасовувалася заборона на купівлю землі в Україні росіянами тощо.
Хоча українську автономію було значно обмежено, Д. Апостол здійснив ряд реформ у різних сферах суспільного життя Гетьманщини:
– він відновив право призначати генеральну старшину та полковників;
– значно зменшив кількість росіян в адміністрації;
– протягом 1729-1731 рр. провів генеральне слідство про майно, в результаті чого до військової скарбниці було повернуто чимало земель, самовільно захоплених у приватне володіння в період правління попередніх гетьманів;
– здійснюючи фінансову реформу, Д. Апостол вперше установив точний бюджет державних витрат. Із загальних витрат була виділена частина, що повинна була використовуватися на утримання козацької адміністрації, найманого війська і артилерії;
– у судочинстві була змінена система судів. Полкові суди поділялися на дві категорії: перша – для „важливих” справ і карних злочинів, друга – для „дрібних” справ. Сотенні і сільські судді ставали колегіальними;
– кількість російських полків в Україні була обмежена до шести;
– успішними були заходи Д. Апостола щодо повернення під гетьманську владу запорожців, які з 1709 р. змушені були проживати на території Кримського ханства (Кам’янська та Олешківська Січі), і затвердження дозволу на заснування в 1734 р. Нової Січі (Підпільненської) на р. Підпільній (біля сучасного м. Нікополя). На Запорожжя повернулося понад 30 тисяч козаків.
Таким чином, Д. Апостол зумів тимчасово призупинити процес ліквідації автономії Гетьманщини. Помер Д. Апостол у 1734 р.
„Правління гетьманського уряду”. Після смерті Д. Апостола нова імператриця Росії Анна Іоанівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою „Правління Гетьманського Уряду” (1734-1750 рр.). Він складався із трьох представників української старшини і трьох російських чиновників. Формально члени правління мали рівні права, але фактичним головою був князь О. Шаховський. Від цариці він дістав таємну інструкцію, в якій зазначалося: прагнути до зближення старшини з російським офіцерством; поширювати думку про неефективність гетьманського правління, переконувати українців, що їм буде вигідніше ліквідувати Гетьманщину; сприяти, щоб українці зближувалися з росіянами через змішані шлюби. Правління гетьманського уряду діяло до 1750 р.
Великим лихом для України була російсько-турецька війна 1735-1739 рр. Російська влада мобілізувала десятки тисяч українських козаків і селян на цю війну, де загинули 34 тисячі українців. Через Гетьманщину, як прифронтову зону, проходили російські війська, яких місцеве населення забезпечувало продовольством, фуражем, підводами. Цей тягар був надзвичайно важким для народу.
Ситуація на Лівобережжі дещо поліпшилася коли в листопаді 1741 р. внаслідок дворцового перевороту на престол зійшла дочка Петра І Єлизавета Петрівна. Певну роль у цьому зіграв її фаворит Олексій Розумовський, який родом був з України.