Обставини, що склалися, змусили командування УПА створити на Закерзонні власну політичну та військово-організаційну структуру з трьох тактичних частин: "Бастіон", "Данилів", "Лемко", підпорядкованих військовому округу "Сян" на чолі з "Орестом" (Я. Онишкевичем). До них належали підрозділи УПА, що вийшли на Холмщину навесні 1945 р. (командири - "Ягода-Черник", "Штиль", "Куліш", "Шумський"), а також 11 сотень УПА та 3 відділи військової округи "Маківка", які повернулися на Посяння.
Поряд з боями проти польських боївок і поліції УПА здійснювала адміністративні функції, забезпечуючи населення українських районів продуктами харчування, худобою, реманентом, допомагала в посівній кампанії. В липні 1945 р., коли скінчилося добровільне переселення українців з польських територій до УРСР, дію угоди між Польщею та Українською РСР було продовжено. З метою примусового переселення українців та ліквідації УПА, польський уряд надіслав до Закерзоння кілька піхотних дивізій. Однак відділи УПА місцями досягли успіху, як це було 5 жовтня 1945 р., коли вони захопили залізничні станції Кристинопіль і Сокаль-Забужжя. Вагони, призначені для вивозу людей, знищувались, а насильно репатрійованих повернуто додому.29
Боротьба проти антиукраїнських акцій польського уряду тривала після закінчення другої світової війни, зокрема, вона загострилася у зв'язку з сумнозвісною операцією "Вісла" (1947 р.), пов'язаною з переселенням майже 150 тисяч українців з південно-східних на західні землі Польщі.
Ще однією, чи не найдраматичнішою, сторінкою діяльності УПА було її протистояння радянським партизанським загонам і Червоній армії. Про це вже багато написано. Нові документи та свідчення, що з'являються зараз, ще будуть осмислюватися, узагальнюватися. Це й зрозуміло, оскільки люди по-різному сприймали й сприйматимуть братовбивчу війну, причиною якої став різний менталітет, політичні прагнення й амбіції таких неоднакових за переконанням, але єдинокровних синів і дочок України.
Ось лише коротка хроніка зіткнень УПА та радянських партизанів. Березень 1943 р. - нічний бій з групою Медведєва, яка намагалася перейти р. Случ у районі, контрольованому УПА. Липень 1943 р. - сутичка з радянськими партизанами між селами Гай і Ставки Головнянського району. Вересень-жовтень 1943 р. - рейд з'єднання партизанських загонів під командуванням Федорова трьома групами супроводжувався сутичками з загонами УПА. 15-18 жовтня відбулися уперті бої між радянськими партизанами та повстанцями в Коківському, Степанському, Деражнянському й Уманському районах з великими обопільними втратами. У жовтні-листопаді 1943 р. частина УПА провела 47 боїв з німцями й 54 - з червоними партизанами, у яких полягло 414 старшин і бійців30.
Радянські партизани в своїх донесеннях Українському штабу партизанського руху інформували про напрями, мету, тактику й стратегію загонів УПА. Так, 21 березня 1944 р. повідомлялося про бій чотирьох загонів партизанського з'єднання під командуванням Одухи з відділом УПА чисельністю 70 чоловік. 21 листопада 1943 р. надійшло донесення про бій партизанського загону ім. Хрущова з'єднання Шитова проти "українських націоналістів" чисельністю 600 чоловік.31 Як правило, в донесеннях партизанів та звітах повстанців втрати противника перебільшувалися. На жаль, ці дані без належної перевірки "перекочували" до наукової літератури й правлять сьогодні за орієнтири. Саме тому на часі ретельне вивчення архівів Служби Безпеки України, армійських джерел, які містять необхідний статистичний матеріал. Тільки неупереджене, об'єктивне співставлення різнорідної інформації, її аналіз зможуть допомогли відтворити справжню картину минулих боїв, вивести цифру обопільних втрат.
Слід зауважити, що не завжди між партизанами та повстанцями доходило до сутичок. Відомий рейд Ковпака в Карпати взимку 1943 р. супроводжується "джентльменською угодою", як і стосунки червоних партизанів з УПА Т. Бульби-Боровця. Однак нейтралітет між останніми тривав лише півроку, а суперництво за вплив на населення між радянськими загонами та повстанцями з табору Бандери набуло загострених форм майже відразу після перших контактів.
Останній і найтрагічніший етап існування УПА пов'язаний з боями проти регулярних частин Червоної армії та спеціальних з'єднань НКВС. Наближення Червоної армії до головних пунктів дислокації відділів УПА поставило перед командуванням повстанців завдання розробки подальшої стратегії й тактики боротьби. ГК УПА прийняло рішення про перехід за лінію фронту через радянські бойові порядки й вихід в їх тилові райони. УПА - "Південь" дістала наказ залишити Вінниччину та Кам'янець-Подільщину, де було обмаль лісів, і відійти на Волинь разом з двома відділами армійської групи УПА - "Схід". Один відділ УПА - "Схід" мав залишитись у чоповицьких і малинських лісах і там перейти фронт.
Частини УПА - "Північ" у другій половині січня 1944 р. перейшли фронт у лісовій смузі Волині по лінії річок Случ і Горинь. Саме в цей час Війська 1-го Українського фронту силами 13-ї та 60-ї армій здійснили Рівненсько-Луцьку операцію, визволивши від гітлерівців ці два обласні центри. Намагаючись уникати великих боїв з регулярними військами, загони УПА нападали на мобілізаційні пункти, розвідувальні, зв'язкові, інтендантські служби. Аналіз архівних документів свідчить про те, що одні її групи пробиралися через лінію фронту невеликими відділами, другі - переховувалися в селах поки пройшла перша лінія фронту, треті - переходили в запілля під виглядом червоних партизанів, інші ховалися в бункерах та сховищах, деякі розходилися по домівках, зберігаючи зброю.32 Характерним у протистоянні між Червоною армією та УПА на той час було й те, що провід УПА дав своїм відділам вказівку добре влаштовувати прийом військ діючої Червоної армії, котрі вступали в міста й села Західної України. Робилося це з тією метою, щоб приспати їх пильність, а потім завдавати відчутних ударів по штабах, складах, базах і окремих невеликих підрозділах для поповнення запасів зброї та продуктів.33
Цю тактику УПА здійснювала до березня 1944 р. У квітні характер дії повстанців різко змінився. Причиною було те, що саме тоді війська 1-го Українського фронту готувалися до наступу проти німецько-фашистських загарбників. Щоб ускладнити цю підготовку, Головний провід ОУН дав вказівку ряду з'єднань із груп "Заграва-Турів" і "Південний Схід" провести глибокі рейди по тилах Червоної армії. Групи УПА здійснили ряд диверсій на шосейних і залізничних шляхах між Дубно та Кременцем. У районах на північ від залізничної лінії Ковель - Рівне - Шепетівка мали місце відкриті збройні виступи, в ході яких відділи УПА зазнали значних втрат.34 Особливо важко довелося частинам УПА - "Південь", втрати яких були настільки великими, що Головне Командування УПА розформувало УПА-"Південь" і включило її уцілілі частини до складу УПА-"Захід" і УПА-"Північ", а також змінило тактику переходу фронтів, форми та методи боротьби з Червоною армією.
Відділи УПА виводили з ладу лінії зв'язку, мости, зривали мобілізацію до Червоної армії, заготівлю харчів для неї, організацію місцевої влади. Вояки УПА часто нападали на штаби, склади, бази, окремі військові підрозділи, військові колони з боєприпасами та продуктами харчування, які пересувалися на фронт залізничними й шосейними шляхами, здійснювали терористичні акції проти партійних і господарських керівників, працівників НКВС, радянських партизанів, бійців і командирів Червоної армії. Тільки з січня по лютий 1944 р. на території Рівненської області відділами УПА було зроблено 154 напади на військові частини та окремих військовослужбовців, у ході яких було вбито 439 радянських солдатів і офіцерів.35
Велика кількість сутичок між УПА та червоноармійськими частинами була викликана, окрім інших факторів, ще й значною скупченістю повстанців на Волині, лісиста місцевість якої сприяла партизанським формам боротьби. На території Рівненської області в січні - лютому 1944 р. діяло 56 загонів УПА, в кожному з яких налічувалося від 100 до 600 вояків (загальна кількість - 10600 осіб). Там базувалися і рейдували "Поліська армія УПА" на чолі з "Добовим" і "Бористеном", що складалася з 5 куренів ("Шаули", "Яреми", "Берези", "Кори", "Лайлаки" - чисельністю 3500 чоловік), Західна група УПА на чолі з "Енеєм" (до 5 тисяч чоловік) та інші підрозділи, які нараховували ще близько 2 тисяч бійців.36
Особливо посилився напад вояків УПА на дрібні підрозділи та окремих бійців і командирів Червоної армії на ділянці 13-ї армії. В період з 7 січня по 2 березня в розташуванні цієї армії зафіксовано 200 випадків нападу на окремі військові підрозділи, солдатів, сержантів і офіцерів.37 29 лютого 1944 р. вояки УПА під командуванням "Енея" вчинили напад на колону машин, у якій їхав зі штабу 13-ї армії в розташування 60-ї армії командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін. Біля с. Милятин колона була обстріляна, внаслідок чого М. В. Ватутін був поранений і через місяць помер.38
Повстанці здійснювали напади й на окремі радянські підрозділи. Поблизу с. Сюлько-Божикув того ж Підгаєцького району вояки УПА після гарматно-мінометної підготовки піддали автоматно-кулеметному обстрілу 1-й батальйон зв'язку 1331-го стрілецького полку, що прямував на фронт. Внаслідок раптовості нападу та інтенсивності вогню батальйон зазнав значних втрат і був розпорошений. Лише окремі бійці наступного дня почали збиратися в районному центрі.39