Зміст
Вступ
1. Суть та роль грошово-кредитної політики НБУ
2. Інструменти грошово-кредитної політики
3. Аналіз здійснення грошово-кредитної політики НБУ в 2009 році
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Однією з найбільш необхідних умов ефективного розвитку народного господарства, являється формування чіткого механізму грошово-кредитного регулювання, який дозволяє ЦБ впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків та досягати стабілізації грошового обігу. Таким чином, головна ціль грошово-кредитної політики заключається в тому, щоб допомогти економіці в досягненні великого об’єму виробництва, який характеризується повною зайнятістю, відсутністю інфляції та економічним зростанням.
На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки,який не призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.
Ця тема є дуже важливою для розвитку національної економіки, як це уже було зазначено вище, і правильний вибір її інструментів впливатиме на покращення або погіршення існуючої ситуації. Тому обрав цю тему я намагатимусь висвітлити всі аспекти грошово-кредитного регулювання, адже вона є актуальною в цей час, коли держава являється невід’ємною частиною економіки. Її розумне втручання призведе до зменшення інфляції та економічного зростання.
Тема включає всі механізми регулювання економіки, а також висвітлює необхідність регулювання грошового ринку, показуючи необхідність державного впливу на пропозицію грошей, а також діяльність банків, як посередників між державою, фірмами та домогосподарствами.
Ця тема є актуальною, особливо зараз, коли економіка України знаходиться на перехідному етапі і вибір правильної грошово-кредитної політики впливатиме на її подальше економічне зростання.
1. Суть та роль грошово-кредитної політики НБУ
Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.
В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.
Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики, наприклад, як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.
Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики.
В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Цільова спрямованість монетарної політики.Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Цізавдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні
Стратегічнимизвичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань [5].
Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цінвимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін.
Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, е стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.
Проміжні цілімонетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.
Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Даний підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні перемінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін.
Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.