Смекни!
smekni.com

Центральна виборча комісія: правовий статус і організація роботи (стр. 10 из 10)

Центральна виборча є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України , цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Правова природа, якою відповідно до нового українського виборчого законодавства, наділена Центральна виборча комісія, визначила її нелегкий поступ упродовж всього часу її існування крізь складні перипетії суспільно-політичного життя, що випали на долю нашої держави. Але сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можна впевнено констатувати, що Центральній виборчій комісії вдалося виконати покладені на неї державою важливі завдання із створення відповідних умов для утвердження в Україні міцних засад демократії і прогресу у виборчому та референтному процесах. Підтвердженням цьому є організація та проведення на високому організаційно-правовому рівні виборів Президента України (1999, 2004 роки), народних депутатів України (1998, 2002, 2006 роки), кількох турів повторних виборів народних депутатів України та виборів депутатів замість тих, які вибули в 1998-2002 роках, а також позачергових виборів народних депутатів України (2007 рік).

У новій редакції закону про ЦВК суттєвим є розширення обсягу повноважень Центральної виборчої комісії України. З огляду на це, в тексті закону повноваження Центральної виборчої комісії України умовно поділені на дві групи, виділені в окремих статтях закону: 1) загальні повноваження Центральної виборчої комісії України; 2) спеціальні повноваження при проведені виборів Президента України, народних депутатів України та стосовно організації підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та місцевих референдумів.

Джерелами виборчого права в Україні є Конституція України, Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 p., Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», Закон «Про вибори Президента України», Закон «Про вибори у Верховну Раду Автономної Республіки Крим». Депутати в Україні обираються громадянами України на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Питання референдуму в Україні регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). На відміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. Референдум — це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).

Широке використання міжнародного досвіду проведення демократичних виборів є одним із пріоритетних напрямів діяльності Центральної виборчої комісії. Останнім часом Комісія значну увагу приділяє вивченню зарубіжного виборчого законодавства, досвіду організації виборчого процесу та виборчих технологій, налагодженню ділових контактів з міжнародними організаціями і виборчими органами багатьох країн світу.

Істотними чинниками, які впливають на характер виборів, зокрема на кількісний склад та структуру виборних органів у деяких країнах Європи, є тенденції, що намітилися тут у другій половині ХХ століття щодо ускладнення територіальної організації держав унаслідок створення нових адміністративних ланок (Франція, Польща), виділення автономних утворень в унітарних державах (Іспанія, Італія, Португалія, Україна та ін.), перехід від унітарної до федеративної форми державного устрою (Бельгія, Боснія та Герцеговина).

Ми розглянули приклади Франції і Німеччини.

Керівним виборним органом французького департаменту є генеральна рада. Вибори в неї проходять по так званих кантонах і тому називаються кантональними. Кантон - не адміністративна одиниця. Фактично - це виборчий округ, у який входить певне число комун. Кожний кантон обирає в генеральну раду одного представника. Число кантонів у різних департаментах по-різному, воно встановлюється урядом.

Вся територія Німеччини поділяється на громади. Однак по своїй площі вони сильно відрізняються один від одного як внаслідок історичної традиції, так і з інших причин - наприклад, через різну щільність населення.

Повноваження громад досить широкі. Вони виконують ряд завдань загальнодержавного характеру: ведення актів громадянського стану, проведення виборів від загальноєвропейського до муніципального рівня, облік військовозобов'язаних, видача посвідчень особи; здійснюють будівельний, промисловий, промисловий нагляд.

У кожній країні інститут виборів регулюється численними правовими актами. Параметри і способи їх регламентації обумовлені належністю країни до того чи іншого типу держав та їх правової системи, а також національними, історичними, релігійними та іншими особливостями населення країни.

Перелік використаної літератури

1. Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» : Закон України від 10.04.2004 із змінами, внесеними згідно з Кодексом N 2747-IV від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 35-36, ст.446 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 30-31. – ст.382.

2. Закон «Про вибори народних депутатів України» вiд 25.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 27-28. – ст.366.

3. Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 01.06.2007 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – N 28. – ст.383.

4. Закон «Про вибори Президента України» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – N 14. – ст.81.

5. Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 33. – ст. 443.

6. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – N 24. – ст.170.

7. Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 17.12.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – N 5. – ст.17.

8. Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 36. – ст.448.

9. Закон «Про внесення зміни до Закону України "Про Центральну виборчу комісію» вiд 29.05.2007 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – N 28. – ст.382.

10. Андрієнко В. Аспекти співробітництва Центрвиборчкому // Вісник Центральної виборчої комісії. – №1. – 2005. – С. 73 – 79.

11. Кожемякін П.Г. Виборче право зарубіжних країн: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: Оксамит-Текс, 2006. – 328 с.

12. Коментар до Конституції України. – К., 2002. – 90 с.

13. Конституційне право України / За ред.. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002.. – 570 с.

14. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К., 1999. – 423 с.

15. Конституційне право України: Підручник для навч. закладів / За ред.. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2002. – 350 с.

16. Конституція України: Наук.-практ. Коментар / Голова редкол. В.Я. Тацій та ін. – К., 2003. – 145 с.

17. Конституція України. – К.: Консум, 2005. – 70 с.

18. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка — К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.

19. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – К., 2001. – 523 с.

20. Лінецький С. Виборче законодавство України в умовах конституційної реформи: деякі загальнотеоретичні підходи // Вісник Центральної виборчої комісії. – №1. – 2005. – С. 43 – 48.

21. Мяловицька Н. Особливості виборів в унітарних державах Європи, які мають у своєму складі автономні утворення // Вісник Центральної виборчої комісії. – №3. – 2006. – С. 56 – 62.

22. Основи конституційного права України / За ред.. проф. В.В. Копєйчикова, - К.: Юрінком Інтер, 2000.

23. Тацій В. Я. Конституційна реформа – шлях до політичного компромісу та соціального миру // 2000. – №1. – 2005. – С. 8 – 11.

24. www.rada.gov.ua

25. www.cvk..gov.ua

26. www.kmu..gov.ua