Саме зважаючи на всі ці обставини, ми можемо зрозуміти і визначити причини боротьби українського народу за визнання своєї національної особливості та розширення прав і свобод.
Чи ж мала змогу держава, яка годувалася конфіскованим хлібом, яку зігрівали націоналізоване вугілля та полум’я ворожнечі, держава з зруйнованою економікою забезпечити реалізацію вищеназваних прав. Звичайно ж ні.
Вона сама ледь дихала, зруйнована війнами і внутрішніми виступами. Політика більшовиків викликала масу незадоволень. Вся Україна була охоплена протибільшовицькими повстаннями. Починаючи з Лівобережжя та Чернігівщини, вони також захопили Київщину, Поділля, Катеринославщину (тепер Дніпропетровська область), Херсонщину. В кінці квітна 1919 року в одній лише Київщині проти повстанців було виставлено 14 тис. багнетів, в Чернігівській губернії - 2,5 тис., Подільській - понад 3 тис., не рахуючи гармат, кулеметів. За офіційними даними радянського Уряду у червні-липні (всього два місяці) 1919 року було 328 повстань, які свідчили про вкрай негативну популярність політики, яка проводилась на території Радянської України. Це були не лише селянські повстання, хоч їх і було найбільше. На Україні створювались повстанські комітети, які прагнули взяти владу в свої руки. Існували також прорадянські організації, як, наприклад, Всеукраїнський Революційний Комітет, які проте виступали проти влади російських більшовиків на Україні.
Але, нажаль, вони не об’єдналися і їх зусилля не дали бажаного результату. У відповідь на масові хвилювання, замість того, щоб змінити свою політику, радянський уряд вдався до розстрілів. Так, було розстріляно видатних українських вчених В. Наушенка, П. Армашевського та інших.
Чи варті були навіть найкращі комуністичні ідеї тисяч людських жертв. За період перебування більшовиків при владі на Україні було страчено близько 30 тис. громадян, які не відповідали запитам новоствореної держави.
Але, не дивлячись на певні недоліки і невизначеність, головне значення Конституції УСРР 1919 року проявилось в тому, що вона юридично оформила встановлення радянської державності на теренах України в зазначений час історії суспільства. Розроблена на основі конституційної моделі РСФСР, Конституція УСРР 1919 року закріпила перемогу “диктатури пролетаріату". Центральним завданням цієї диктатури Конституція визначила здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мала зійти з історичної арени та поступитися місцем вільним формам співжиття. Планувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватись через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами влади визначено Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та Раду Народних Комісарів (РНК), до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.
Отже, відповідно до Конституції державна влада здійснювалась без чіткого поділу на законодавчу, виконавчу та судову, що давало змогу встановити диктатуру при відсутності взаємозалежності та взаємодії різних гілок влади в процесі реалізації єдиного державовладдя в країні. А це в свою чергу призвело до безвідповідальності перед людиною за свою діяльність з боку держави та відсутності обов’язку по утвердженню і забезпеченню основних, необхідних для існування, прав і свобод громадян.
Недоліком Конституції було те, що вона не передбачала порядку внесення змін і доповнень до документу. Не вказувала моменту вступу в силу Основного закону, не давала жодних коментарів і пояснень.
Наслідки прийняття даної Конституції підкреслюють історики. Після затвердження Конституції Центральний Комітет Комуністичної партії більшовиків України і уряд УСРР вжили заходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад.
В усіх ланках державного апарату створювалися комуністичні осередки, які оголювали процес радянського будівництва. Активно відбувалося інтегрування більшовицької партії у владні структури. Вибором до Рад передували зміни у адміністративно-територіальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківську, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Вже у квітні-травні 1919 року влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Як вийняток були прифронтові райони, а також ті, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня-липня 1919 року було обрано 10 губернських, 95 повітових, 1816 волосних та 14144 сільських виконкомів [7].
Вище зазначені дані підтверджують важливість і значення Конституції 1919 року в процесі створення української державності.
Таким чином, аналіз норм Конституції, державного ладу і правової системи свідчить, що внаслідок встановлення радянської влади на Україні у 1919 році, тут утвердилась військово-пролетарська диктатура, точніше воєнно-більшовицька партійна диктатура, основними рисами якої були:
керівна роль більшовицької партії у державному будівництві, ліквідація з цією метою політичного плюралізму і у підсумку - інтеграція більшовицької партії у владу;
розвиток для зміцнення системи державних органів, безпосередньо пов’язаних із здійсненням функцій оборони і придушення опору класових противників;
утворення поряд з передбаченими Конституцією органами державної влади нелегітимних державних органів;
крайня централізація управління;
формування органів командно-адміністративної системи;
згортання державних органів і правових норм, розрахованих на керівництво в умовах ринкових форм господарювання, з одночасним розвитком державних органів і правових норм, пов’язаних з проведенням воєнно-комуністичних заходів в економіці;
перехід до воєнних або напіввоєнних методів управління, широке використання заходів позаекономічного державно-правового примушування;
широке застосування суворо класової репресії, спрямовано на ліквідацію не тільки осіб, які вчинили антирадянські злочини, а й ідеологічних противників.
Пізніше, ці акції в найгостріші періоди боротьби набували характеру масового політичного терору. Внаслідок зазначеного відбувався процес становлення тоталітарно-репресивного режиму в країні.
Підгрунтя вищезазначеним процесам в повній мірі забезпечила Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки, прийнятої 10 березня 1919 року в місті Харкові.
[1] - Куприц Н.Я. Из истории науки государственного права. - М., 1971 г. - с.121.
[2] - Вісник Академії правових наук України - № 2 (9). Харків “Право”, 1997 рік - с.34.
[3] - Історія України / Під ред-ю О.Д. Бойко. - Київ. Видавничий центр Академія, 1999 р.
[4] - А.Й. Рогожин. Історія держави і права України. - Київ. “Ін юре”. 1996 р. - с.112.
[5] - О. Фрицкий. Конституційне право України / Вісник Академії правових наук України № 1 (12). - “Право", 1998 рік - с.34.
[6] - А.Й. Рогожин. Історія держави і права України. - Кив. “Ін юре”, 1996 р. - с.113.
[7] - А.Й. Рогожин. Історія держави і права України. - Кив. “Ін юре”, 1996 р. - с.113-114.
1. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року.
2. Конституція України 1996 року.
3. А.И. Рогожин. Історія держави і права України. Частина 2. - Кив. “Ін юре”, 1996 р.
4. Історія України / Під ред-ю О.Д. Бойко. - Київ. Видавничий центр “Академія”, 1999 р.
5. Хрестоматія з історії держави і права України. Том 2/Під ред-ю В.Д. Гончаренка - Кив. “Ін юре”, 1997 р.
6. Вісник Академії правових наук України. № 1 (12) - Харків. “Право”, 1998 р.
7. Вісник Академії правових наук України. № 3 (10) - Харків. “Право”, 1997 р.
8. Вісник Академії правових наук України. № 2 (9) - Харків. “Право”, 1997р.
9. Куприц Н.Я. Из истории науки государственного права. - М., 1971г.
10. История государства и права Украинской ССР. Том 2. - Киев, 1987г.