Зміст.................................................................................................................... 1
Вступ................................................................................................................... 2
Розділ 1. Діяльність Ковпака під час революції, та після неї.................... 3
Розділ 2. Створення Ковпаком партизанського об’єднання.................... 4
Розділ 3. Найзначніший рейд Ковпака......................................................... 6
Список використаних джерел........................................................................ 7
Ковпак Сидір Артемійович (1887—1967), командир партизанського з'єднання у Велику Вітчизняну війну, Герой Радянського Союзу (1942, 1944), генерал-майор (1943). У 1941—45 провів 5 рейдів по тилах німецької армії (понад 10 тис. кілометри). Автор книги “Від Путивля до Карпат”.
Поняття "наші партизани" зовсім не обов'язково має на увазі екскурс у наше історичне минуле. Наші партизани сьогодні ведуть боротьбу в Колумбії, Мексиці і Непалу, в Еквадору, Сьерра-Леоне, Курдистану і на Близькому Схід. А історичні традиції стратегії тактики боротьби, спільність її політичних цілей ріднять їх з бійцями Ковпака, Руднєва, Сабурова, Федорова, учасниками європейського антифашистського Опору, солдатами Кубинської революції, партизанськими загонами громадянської війни в Росії, Сибіру, Примор'ї, на Україні. Ці найважливіші історичні зв'язки не можна віддавати забуттю, і ми вважаємо своїм обов'язком знову і знову нагадувати про їх нашим читачам - потенційним кадрам для підпільної і партизанської боротьби нових часів.
Партизанський рух був і залишається однією з найефективніших і універсальних форм революційної боротьби. Воно дозволяє малими силами успішно боротися проти переважаючого чисельністю й озброєнням супротивника. Партизанські загони є плацдармом, що організує ядром для зміцнення і розвитку революційних сил. У силу цих причин історичний досвід партизанського руху ХХ сторіччя представляється нам винятково важливим, а розглядаючи його, не можна не торкнутися легендарного ім'я Сидора Артемійовича Ковпака, родоначальника практики партизанських рейдів. Цьому видатному українцю, народному партизанському командиру, двічі Герою Радянського Союзу, що отримав в 1943 році звання генерал-майора, належить особлива роль у розвитку теорії і практики партизанського руху новітнього часу.
Сидір Ковпак народився в родині полтавського селянина-бідняка. Подальша його доля своєю насиченістю боротьбою і її несподіваними поворотами цілком характерна для тієї революційної епохи. Ковпак почав воювати ще в першу світову, у війну на крові бідняків - розвідником-пластуном, що заслужив два латунних георгіївських хрести і численні поранення, а вже в 1918 році, після німецької окупації революційної України, самостійно організував і очолив червоний партизанський загін - один з перших на Україні. Він воював проти денікінців разом із загонами батька Пархоменко, брав участь у боях на Східному фронті в складі легендарної 25-ої Чапаєвської дивізії, потім боровся на Півдні проти військ Врангеля, брав участь у ліквідації банд Махно.
Після перемоги революції Сидір Ковпак, що став у 1919 році членом РКП(б), займався господарською роботою, особливо відзначившись в дорожнім будівництві, що з гордістю іменував своєю улюбленою справою. З 1937 року цей адміністратор, що славиться своєю порядністю і працьовитістю, винятковим навіть для тієї епохи праці на оборону, виконував обов'язки голови Путивльського міського виконкому Сумської області. У цій сугубо мирній посаді його і застала війна.
У серпні 1941 року партійна організація Путивля практично в повному складі - крім її раніше мобілізованих членів - перетворилася в партизанський загін. Це була одна з багатьох партизанських груп, створених у зручному для партизанської боротьби лісистому трикутнику Сумської, Брянської, Орловської і Курської областей, що стали базою усього майбутнього партизанського руху. Однак Путивльський загін швидко виділився серед безлічі лісових підрозділів своїми особливо сміливими і разом з тим вивіреними й обачними діями. Партизани Ковпака уникали тривалого перебування в рамках якого-небудь визначеного району. Вони робили постійні тривалі маневри у ворожому тилу, піддаючи несподіваним ударам віддалені німецькі гарнізони. Так народжувалася знаменита рейдова тактика партизанської боротьби, у якій без праці угадувалися традиції і прийоми революційної війни 1918-21 років - прийоми, відроджені і розвиті командиром Ковпаком. Уже на самому початку становлення радянського партизанського руху він став його найвідомішою і видною фігурою.
При цьому сам батько Ковпак зовсім не відрізнявся якоюсь особливою бравою військовою зовнішністю. За словами його соратників, партизанський генерал скоріше нагадував літнього селянина в цивільному, що дбайливо опікує своє велике і складне господарство. Саме таке враження він зробив на свого майбутнього начальника розвідки Петра Вершигору, у минулому - кінорежисера, а згодом - відомого партизанського письменника, що розповів у своїх книгах про рейди ковпаковських загонів. Ковпак і справді був незвичайним командиром - він уміло поєднував свій величезний досвід солдата і господарського працівника з новаторською сміливістю в розвитку тактики і стратегії партизанської боротьби. "Він цілком скромний, не стільки учив інших, скільки учився сам, умів визнавати свої помилки, тим самим не збільшуючи їх", - писав про Ковпака Олександр Довженко. Ковпак був простий, навіть простуватий у спілкуванні, людяний у поводженні зі своїми бійцями і за допомогою безупинної політичної й ідеологічної підготовки свого загону, здійснюваної під керівництвом його найближчим соратника - легендарного комісара Руднєва, умів домогтися від них високого рівня комуністичної свідомості і дисципліни.
Ця особливість - чітка організація всіх сфер партизанського життя у винятково складних, непередбачених умовах війни в тилу ворога - давала можливість робити самі складні, небачені по своїй сміливості і розмаху операції. Серед ковпаковських командирів були вчителя, робітники, інженери, селяни. Люди мирних професій, вони діяли злагоджені й організоване, виходячи із системи організації бойового і мирного життя загону, налагодженого Ковпаком. "Хазяйське око, упевнений, спокійний ритм похідного життя і гул голосів у хащі лісу, некваплива, але і не повільне життя упевнених людей, що працюють з почуттям власного достоїнства, - це моє перше враження про загін Ковпака", - писав згодом Вершигора.
Вже в 1941-42 роках Сидір Ковпак, під керівництвом якого до цього часу знаходилося ціле об’єднання партизанських загонів, починає свої перші рейди - тривалі бойові походи на територію, ще не охоплену партизанським рухом, - його загони пройшли по територіях Сумській, Курській, Орловській і Брянській областям, у результаті якого бійці Ковпака разом з білоруськими і брянськими партизанами створили знаменитий Партизанський край, очищений від гітлерівських військ і поліцейської адміністрації - прообраз майбутніх звільнених територій Латинської Америки.
У 1942-43 ковпаківці роблять рейд із брянських лісів на Правобережну Україну по Гомельській, Пінській, Волинській, Ровенській, Житомирській і Київській областях - несподівана поява в глибокому тилу ворога дозволило знищити величезне число військових комунікацій супротивника, одночасно зібравши і передавши в Ставку найважливіші розвідувальні дані. До цього часу рейдова тактика Ковпака одержала загальне визнання, а її досвід усіляко поширювався і впроваджувався партизанським командуванням різних регіонів.
Знаменита нарада керівників радянського партизанського руху, що прибули через фронт у Москву на початку вересня 1942 року, цілком схвалило рейдову тактику присутнього там же Ковпака - на той час уже Героя Радянського Союзу і члена нелегального ЦК КП(б)У. Суть її полягала у швидкому, маневреному, потайливому переміщенні в тилах супротивника з подальшим створенням нових вогнищ партизанського руху. Такі рейди, крім значного збитку, наносимого військам супротивника і збору важливої розвідувальної інформації, мали величезний пропагандистський ефект. "Партизани переносили війну усе ближче до Німеччини", - говорив з цього приводу начальник Генштабу Червоної Армії маршал Василевський. Партизанські рейди піднімали на боротьбу величезні маси поневолених людей, озброювали й учили їх практиці боротьби.
Улітку 1943 року, у переддень Курської битви, Сумське партизанське об’єднання Сидора Ковпака за наказом Центрального штабу партизанського руху починає свій знаменитий Карпатський рейд, шлях якого пройшов по найглибших тилах супротивника. Особливістю цього легендарного рейду було те, що тут ковпаковским партизанам довелося регулярно робити маршові кидки по відкритій, безлісній території, на величезній відстані від місць базування, без усякої надії на підтримку і допомогу ззовні. У ході Карпатського рейду Сумське партизанське об’єднання пройшло понад 10 тис. км у безупинних боях, розгромивши німецькі гарнізони в сорока населених пунктах Західної України, включаючи територію Львівської й Івано-Франківської областей. Знищуючи транспортні комунікації, ковпаківці зуміли на тривалий час блокувати важливі напрямки підвозу гітлерівських військ і бойової техніки до фронтів Курської дуги. Гітлерівці, що кинули на знищення об’єднання Ковпака елітні есесівські частини і фронтову авіацію, так і не зуміли знищити партизанську колону - виявившись в оточенні, Ковпак приймає несподіване для ворога рішення розділити об’єднання на цілий ряд дрібних груп, і одночасним "віяловим" ударом у різних напрямках прорватися назад до поліських лісів. Цей тактичний хід блискуче виправдав себе - усі розрізнені групи вцеліли, знову з'єднавшись в одну грізну силу - ковпаковське об’єднання. У січні 1944 воно було перейменовано в 1-ю Українську партизанську дивізію, що одержала ім'я свого командира - Сидора Ковпака.