Висновок
Найбільшою подією в історії антропології була поява праць Чарлза Дарвіна “Походження людини” (1871) і “Про вираження емоцій у людини і тварин” (1872). Вони були підготовлені насамперед ідеями еволюціоністів XVIII ст., працею Ламарка “Філософія зоології” (1809), працею самого Дарвіна “Походження видів” (1859), поруч робіт його прихильників — Гексиля, Геккеля й ін., а також успіхами археології палеоліту (Бушу де Перт), четвертинної геології (Ляйелль) і інших галузей знання. Роботи Дарвіна завдали нищівного удару телеологічним поглядам на людину, і в цьому — найважливіша сторона прогресивного значення його праць для антропології.
Питання походження й еволюції людини розроблялися в часи Дарвіна головним чином зоологами. Антропологія 60-70-х років зосереджувала свою увагу на вивченні рас. У ці ж роки посилено розробляються питання методики антропометрії (Брока, Бер, Велькер, Богданов), а пізніше — прийоми варіаційно-статистичного дослідження, що дозволяють шляхом обліку статистичної вірогідності результатів встановлювати чи відкидати розходження між середніми арифметичними групами, що зіставляються.
Однак уже наприкінці минулого сторіччя проблема антропогенезу робиться невід'ємною частиною антропологічної науки. Разом з цим природно народжувалося питання про взаїмовідносини між расознавством, з одного боку, і навчанням про виникнення і розвиток людини — з іншого. Ідеологи реакції перенесли закономірності природного добору в людське суспільство. Так виникли тенденційні, глибоко помилкові напрямки — “антропосоціології”, “соціальний дарвінізм”, “расистська євгеніка” і інші лжетеорії, покликані виправдати експлуатацію і винищування колоніальних народів. Усім цим побудовам протистоїть справжня наука і, насамперед, величезна маса фактичного матеріалу, зібрана вченими багатьох країн світу.
З досліджень в області антропогенезу особливо широку популярність набули роботи Абеля, Болька, Буля, Вейденрейха, Грегорі, Дюбуа, Кизса, Ле Гро, Кларка, Ліки, Лота, Матейки, Монтегю, Серджи, Швальбе, А. Шульца; в області расознавства — Біасути, Боаса, Деникера, Джиуфріди, Руджери, Заллера, Куна, Г. Шапіро; в обох областях — Валлуа, Грдлічки, Столигво і багатьох інших.
Використана література:
1. Вовк Х. Основи антропології. // Київ, 1995.
2.Вовк Х. Антропологія. // Київ, 1994.
3. Гинзбург. Елементи антропології для медиків. // Київ, 2000.
4. Дяченко В. П. Антропологічний склад українського народу // Львів, 1994.
5. Сегеда С. Антропологія // Київ, “Либідь”, 2001.