Навесні п'ятого року свого царювання (можливо, у 1312 р. до н.е.), зібравши велике військо, Рамзес II виступив із прикордонної фортеці Чару. Після 29-денного походу передовий загін, очолюваний самим царем, розбив табір на відстані одного переходу від Кадеша, біля стін якого знаходилася армія хетів і союзних сірійських і малоазійських царьків.
Введений в оману підісланими в єгипетський табір хетськими вивідачами, що запевняли, що хети, злякавшись єгипетського війська, спішно відступили далеко на північ від Кадеша, Рамзес II, не чекаючи підходу всієї армії, тільки з передовим загоном рушив до Кадешу і вступив у битву з хетами, у якій ледве не загинув разом із усім передовим загоном. Щаслива випадковість - несподівана поява на полі битви ще одного загону єгиптян, новобранців, посланих раніше царем уздовж морського узбережжя для наступного возз'єднання з основними силами, - врятувала положення. Контратаки хетських колісниць не мали успіху - вони лише заважали один одному, зчіплюючи колісьми у вузькому проході, піхоту ж Муваталі чомусь тримав у резерві. Єгиптяни протрималися до вечора, коли до Кадешу підійшов нарешті другий загін їхніх основних сил. Супротивники цього разу так і не змогли здолати один одного.
Лише після п'ятнадцятирічної важкої боротьби Рамзесу II вдалося витиснути хетів з Південної Сирії, захопити Кадеш і багато інших міст, які до цього часу єгиптяни добре навчилися брати штурмом.[5]
Північна ж частина колишніх володінь Тутмосиса III залишилася за хетами. На 21-му році царювання Рамзеса II (біля 1296 чи 1270 р. до н.е.) між ним і хетським царем Хаттусилі III був укладений мирний договір, скріплений пізніше одруженням єгипетського царя на дочці царя хетів.
Після війни з хетами Рамзес II правив Єгиптом ще більш 45 років (по довголіттю в нього не було суперників, за винятком Піопи II - царя далекого Древнього царства). Слідуючи традиціям попередників, цар вибирає місцем свого постійного перебування Нижній Єгипет; на сході Дельти їм зводиться розкішна царська резиденція, місто, що носило ім'я Пер-Рамзес ("Будинок Рамзесу"). Відома широка будівельна діяльність царя у Фівах, Абидосі, Нубії, де за його наказом був вирубаний у стрімкій скелі величезний печерний храм з гігантськими статуями самого фараона, виліпленими в тій же скелі по обидва боки від входу в скельне святилище. І зараз знаменитий Абу-Симбельський храм, розпиляний на частині і відновлений потім над водами великого асуанського водоймища, вражає своєю величчю.
Рамзес II пережив багатьох своїх синів , і після його смерті царем став тринадцятий його син, уже літній Мернептах, при якому (в останній чверті XIII ст. до н.е.) на Єгипет з моря і через Палестину обрушилася навала "народів моря", що збіглося з великим вторгненням у Західну Дельту лівійських племен. Ця перша хвиля "народів моря", до складу яких, ймовірно, входили племена західної частини Малої Азії й островів Східного Середземномор'я, була відбита єгипетськими військами, очолюваними Мернептахом. Після його смерті в Єгипті відбулися якісь серйозні внутрішні потрясіння, що привело до зміни династії.
Єгипет у період XX династії і кінець Нового царства
Останні півтора століття Нового царства - час правління XX династії, що прийшла до влади в країні після бурхливих подій, про які згадується в оповідальній частині одного з найважливіших адміністративно-господарських джерел древнього Єгипту - величезного, 45-метрового папірусу Харрис, складеного при Рамзесі III (у XIст. до н.е.). Очевидно, відновилася боротьба суспільних сил, що протистояли один одному ще при Аменхетепі IV. Компроміс між ними, досягнутий після відкритого зіткнення при царі-реформаторі, мабуть, виявився неміцним. Прихована боротьба й у нових умовах продовжувалася, поступово підточуючи міць і єдність країни. Безсумнівно також, що після смерті Рамзеса II і навали "народів моря", перемога над якою далася нелегко, помітно ослабнула влада центральної адміністрації.