2. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави – є продовженням її внутрішньої політики та відображає характер державного та суспільного устрою.
3. Головна мета та основні напрямки зовнішньої політики України – це забезпечення сприятливих умов для вдосконалення та демократизації суспільства, просуванням його шляхом соціального прогресу, досягнення загальної безпеки й роззброєння, розвиток міцних дружніх, добросусідських відносин та різностороннього співробітництва, участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, сприяння укріпленню та прогресу світової спільноти.
Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкцій та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Ради Європи (РЄ).
Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацією Об’єднаних Націй. Для України, яка прагне твердо закріпитися у світових міжнародних організаціях та проводити власний зовнішньополітичний курс, членство в ООН є однією з умов міжнародних гарантій її національної безпеки. Обрання Міністра закордонних справ України Г.Удовиченка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН свідчить про постійно зростаючий авторитету країни на міжнародній арені. Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику. Намагається і надалі забезпечити політичний, ідеологічний та організаційний вплив на діяльність ООН шляхом розбудови й висунення ініціатив та позицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з другого боку, відповідали тенденції діяльності ООН на сучасному етапі. Прикладом таких пропозицій стала підготовка і прийняття за ініціативою України Конвенції із захисту Миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля по збереженню міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН.
Україна є учасницею, членом “нового Радянського Союзу”, тобто Співдружності незалежних держав, яка була створена в грудні 1991 р. Уряд нашої держави розглядає СНД як міжнародний механізм, що доповнює ї координує процес створення якісно нових двохсторонніх відносин з незалежними державами, які утворилися на території колишнього СРСР, і має на меті сприяння більш успішному вирішенні проблем, що виникли внаслідок розпаду Союзу РСР. Україна стоїть на позиціях насамперед економічної доцільності існування СНД, розвитку торговельно-економічних відносин між державами учасницями Співдружності. Співробітництво в рамках СНД в усіх сферах співробітництва Україна розглядає крізь призму власних національних інтересів, при цьому усвідомлюючи своє право як незалежної держави самостійного формування позиції щодо активної та гнучкої політики в межах Співдружності, реалізації національних інтересів.
Україна виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління, надання їй статусу суб’єкту міжнародного права. Тому Україна уникатиме і в подальшому участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва, здатній перетворити СНД у наддержавну структуру. У разі набуття подібною тенденцією домінуючого характеру вона залишає за собою право переглянути своє ставлення до участі в співдружності.
У сфері економіки Україна, обрала і відстоює лінію створення власної відкритої економічної системи, участі в міжрегіональних ринках, серед яких чільне місце має займати спільний ринок Співдружності незалежних держав, як рівноправне економічне інтеграційне об’єднання. Україна стоїть на позиції, яка передбачає збалансовану господарську діяльність всіх без винятку держав-учасниць СНД, що вимагає перегляду старих і переходу до нових форм інтеграції. У військово-політичній сфері Україна стоїть на позиції неучасті в угодах військово-політичного характеру на геополітичному просторі колишнього СРСР. Україна не має ніяких територіальних претензій до всіх сусідніх держав, у тому числі держав-учасниць СНД. Водночас свої державні кордони, що склалися на період розпаду СРСР, вона вважає непорушними.
Важливим напрямом інтеграції в Європейські структури, безумовно, є співробітництво України з Європейським Союзом. У спеціальній декларації з нагоди утворення ЄС країни члени цього Союзу висловили готовність налагодити “в дусі співробітництва” діалог із східноєвропейськими країнами, в т.ч. з Україною. У дусі декларації в травні 1994 р. в Києві було парафовано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом, яка була згодом підписана у Люксембурзі, де проходило засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС. То був перший подібний документ у відносинах Європейського Союзу з державами – членами СНД. Ця угода передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі, зняття імпортних квот при укладенні окремих угод про торгівлю.
Наприкінці 1994 р. Європарламент заявив про надання нашій країні макрофінансової допомоги в розмірі 85 млн. екю для зміцнення економіки ринкової орієнтації.
У червні 1995 р. Україна підписала з Європейським Союзом двохсторонню тимчасову угоду про торгівлю та питання, що до неї відносяться. Цей документ став першою угодою такого типу, укладеного з новою незалежною державою. Сторони надали одна одній сприятливі умови для здійснення торгівлі. Угода відкриває можливості торгувати з усіма країнами Європи без будь-яких обмежень, зокрема текстилем, сільськогосподарською продукцією тощо.
Довгострокова мета України – стати рівноправним членом ЄС, як і інших європейських структур. У середньостроковому плані – це створення зони вільної торгівлі з ЄС і набуття асоційованого членства в цьому Союзі. У середині 90-х рр. спостерігалася позитивна динаміка у відносинах України і Європейського Союзу. Регулярними стали зустрічі з “трійкою” ЄС. Відбулися перші засідання Ради співробітництва. Відкрилося постійне представництво України при ЄС у Брюсселі. Створено Комітет по зв’язках з ЄС.
Українське керівництво очікує, що важливу роль в розширенні й диверсифікації міжнародних торговельно-економічних зв’язків відіграватиме Світова організація торгівлі (СОТ), до якої Україна готова приєднатися.
Визначною подією в політичному житті України стало прийняття до Ради Європи. Наша держава стала 37-м членом цієї авторитетної організації і п’ятою серед колишніх республік СРСР ( після Латвії, Литви, Естонії та Молдови). Входження України до Ради Європи означає необхідність приєднатися до більше як 150 конвенцій, які функціонують у рамках РЄ з приводу прав людини у тій чи іншій галузі. Отже, вступ України до Ради Європи означає розширення демократичного простору на схід.
У широкій геополітичній орієнтації України в останні роки найбільшим прогресом відзначаються відносини з Організацією Північноатлантичного договору, або, як її скорочено називають, НАТО. Прямі контакти України з НАТО розпочалися з візиту Генерального секретаря цієї організації М.Вернера до Києва 22-23 лютого 1992 р. 8 липня 1992 р. відбулося відвідання штаб-квартири Альянсу Президентом України Л.Кравчуком. У лютому 1994 р. міністр закордонних справ А.Зленко підписав Рамковий документ угоди про “Партнерство заради миру”, а з 25 травня 1994 р., після передачі до НАТО презентаційного документа України про участь у цій угоді, почалося практичне співробітництво з її виконанням.
Свідченням особливого ставлення Організації Північного договору до України стало підписання 10 червня 1996 р. Індивідуальної програми щодо її партнерства з НАТО. Успішний розвиток співробітництва дав змогу підняти його на більш високий рівень – 9 липня 1997 р. в Мадриді Президентом Л.Кучмою та лідерами 16 держав НАТО було укладено “Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією північноатлантичного договору”.
Для розвитку організаційних форм взаємного співробітництва при штаб квартирі НАТО в Брюсселі було засновано військову місію зв’язку України, з жовтня 1997 р. почала працювати Комісія Україна-НАТО. В Україні було створено Державну міжвідомчу Комісію зі співробітництва з НАТО під головуванням секретаря Ради національної безпеки та оборони В.Горбуліна. А ще напередодні Мадридського самміту, 7 травня 1997 р. в Києві Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою та міністром закордонних справ Г.Удовенком було відкрито перший у Східній Європі Центр інформації та документації Альянсу.
Тобто можна з певністю зазначити, що за недовгий період після встановлення офіційних відносин з НАТО Україна активно співпрацює з цією міжнародною організацією. Регулярними стали спільні військові маневри, передбачені угодами про “Партнерство заради миру”, як на території України, так і в країнах НАТО та інших державах, що приєдналися до цих угод.
Пріоритетним регіональними напрямами зовнішньої політики України є діяльність у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Раді Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та Північноатлантичній асамблеї (ПА). Україна виступає за подальше зміцнення інститутів ОБСЄ, удосконалення діяльності та підвищення ефективності її механізмів, особливо у сфері превентивної дипломатії.
Отож, можна зробити висновок, що Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені тим, що є членом багатьох впливових міжнародних організацій, в межах яких вона провадить активну роботу, яка, до того ж, віддзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. З моменту досягнення незалежності Україна отримала членство у впливових міжнародних організаціях однією з перших з числа колишніх республік СРСР, що говорить на користь нашої держави, є показником зростаючого авторитету України у світі.