Аналогічним чином складалися і торговельні відносини з Польщею. Незважаючи на періодичні політичні тертя, обидві сторони дуже високо цінували взаємні господарські контакти і усіляко сприяли їх всебічному розвиткові. Широкою популярністю серед торгового люду користувалися польські ярмарки. Для польських купців створювався режим найбільшого сприяння, забезпечувалися умови для надійної охорони їхніх товарів, багато чого робилось для організації ефективної торгівлі.
У своїх торговельних зносинах з іншими державами запорожці використовували дві головні форми: прямий товарообмін і купівля продаж товарів за допомогою грошей. Торгово-економічні зносини Запоріжжя ґрунтувалися на багатовалютній системі. Переважали російські червінці: в них запорожці отримували платню і вели розрахунки на внутрішньому і зовнішньому ринках. Крім цього в обігу перебували і інші гроші. На основі широкого товарно-грошового обміну визначалась і купівельна спроможність валют, відповідний валютний курс.
Майже кожний козак брав участь у тій чи іншій формі торгівлі. Спеціально і постійно нею займалися торгові люди, купці, промисловики, шинкарі тощо. Особливо на цьому тлі виділявся чумацький осередок. У зовнішньоторговельних зносинах чумакам відводилася головна роль. Вони об’єднували свої зусилля, створювали артілі, асоціації, товариства.
Найбільші купці, що торгували великими партіями товарів, мали свої представництва (факторії) у зарубіжних землях. Для спілкування з іноземними громадянами для підготовки різноманітних письмових документів використовувалися послуги перекладачів (товмачів). Згідно з угодою 1649 р. турецька сторона не заперечувала проти постійного перебування у Стамбулі торгового представництва Війська Запорізького. Крім того, купцям із Запорізької Січі було надано право побудови в різних портах і містах Туреччини власних складських приміщень для зберігання і упакування товарів. В свою чергу, для захисту інтересів турецьких негоціантів в одному з портів Запоріжжя постійно перебував турецький намісник. Свої факторії та постійних представників мали в Запорізькій Січі й деякі зарубіжні купці.
Досить розвинутою була на Запоріжжі митна справа. Митна система мала дві головні цілі: поповнення доходів скарбниці і регулювання цін та інших умов торгівлі на численних ринках і в окремих торговців. Митні тарифи поширювалися на усі види торгівлі на увесь обсяг товарів, які підлягали продажу. Спеціально призначені люди обкладали митом усіх, хто пропонував свої товари на запорізьких ринках. Відчутний дохід у військову скарбницю давали шинки, яких на Запоріжжі було досить багато. Кожний козак при нагоді міг продавати спиртні напої, якщо він варив мед, виготовляв пиво чи брагу. До того ж митні тарифи на вино-горілчані вироби були, як правило, вищі, ніж на інші товари. Крім того, вино й горілка, що вивозилися ззовні, обкладалися подвійним митом: за церкву і старшину. Взагалі митна система на Запоріжжі була досить складна і заплутана. Окрім того, з усіх приїжджих купців стягувалось “мостове” за переїзд через мости, гаті, переправи, а також за перевіз через мости вантажів військовими човнами. Для охорони зарубіжних купців обов’язково приставлявся конвой, плата за який в багато разів перевищувала митний збір. Загалом же митна стаття доходів дуже подобалася запорожцям. Вони домовлялися з російським царем і кримським ханом та забезпечували переправи і перевезення за межами Січі, на території Росії і Криму.
Короткий аналіз зовнішньоторговельних зв’язків Запорізької Січі дає змогу дійти до таких висновків. На Запоріжжі, незважаючи на особливий характер і спосіб життя козацтва, був досягнутий досить високий рівень розвитку продуктивних сил. Було створене розгалужене господарство, що складалося із рільництва, насамперед хліборобства й овочівництва, тваринництва, передусім скотарства, конярства і вівчарства, а також мисливства та бджільництва. Значного розвитку досягло рибальство та рибальські промисли, які за своєю організацією наближалися до мануфактурного виробництва. Власною працею запорожці не тільки забезпечували свої внутрішні потреби, а й створювали надлишок продуктів для зовнішньої торгівлі.
Отже, зросла роль України в системі міжнародних відносин ХУІ – першої половини ХУІІ ст. Українське козацтво активно включалося в тогочасну європейську міжнародну політику, що робило його рівноправним і впливовим об’єктом міжнародного життя. На зламі ХУІ-ХУІІ ст. козацтво вступило на міжнародну арену, а в 20-ті роки ХУІІ ст. вперше підняло свій голос на захист інтересів свого народу, проти соціального, національного й релігійного гніту, розбудивши почуття національної самосвідомості, прагнення до відродження власної держави.
Тема 4.
Міжнародні відносини України (др. Половина ХУІІ – ХУІІІ ст.) (8 год.)
1. Міжнародні відносини України під час Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр.
Дипломатична служба козацтва, на відміну від інших держав, була насамперед провідником інтересів народу в боротьбі за національне та соціальне визволення з-під гніту іноземного поневолення. Формуючись водночас із розвитком запорізького козацтва, яке “струсонуло навіть польським троном”, вона готувала грунт для процесу творення української державності, що викристалізувалось у ході Визвольної війни 1648-1654 рр. у Гетьманщину – саме ту форму політичної автономії, яка залишилася життєздатною протягом понад століття.
У другій половині ХУІ – середині ХУІІ ст. козацькі дипломати були відомі в усій Європі. У складному переплетінні міжнародних подій того часу вони зуміли знайти своє місце і відігравали важливу роль у вирішенні багатьох життєво важливих питань: вплив українського козацтва, його дипломатії, особливо позначився за часів видатного державного діяча, воєначальника і дипломата Б.Хмельницького.
Творець Української Козацької Республіки, Б.Хмельницький вперше в історії України висунув політичну програму звільнення “з лядської неволі” народу “всієї Русі” і створення “по тем границам, как владели благочистивые великие князи”, національної держави, в якій хотів “абсолютно незалежно від кожного монарха панувати”.
Визвольна війна українського народу стала важливою подією у політичному житті Європи середини ХУІІ ст. До 1654 р. гетьман успішно протидіяв заходам польської дипломатії у Бахчисараї, Стамбулі, зумів паралізувати наміри Варшави зіткнути Україну з Росією; домігся визнання Української держави як суб’єкта міжнародних відносин. Гетьман налагодив зв’язки з представниками Росії, Криму, Туреччини, Польщі, Трансільванії, Молдавії. Згодом уряд Б.Хмельницького визнала Венеція, Швеція та інші держави. Він розумів всю згубність для визвольної війни воєнно-політичного союзу Польщі з Кримом, тому, незважаючи на підступну політику хана, доклав максимум зусиль, щоб запобігти створенню й зберегти союзницькі відносини з ханством. Доба гетьмана Б.Хмельницького була яскравим проявом філігранної української дипломатії з її над зусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву.
Тогочасна Європа поділялась на два табори – католицький і протестантський. Б.Хмельницький повинен був врахувати ці політичні сили в Європі. Україна, яка піднялася проти католицької Польщі, не могла розраховувати на підтримку католицьких держав. Тому весь свій політичний вплив і дипломатичний хист Б.Хмельницький спрямував на використання сил, які могли б сприяти визвольній війні. Воєнний союз із Кримом, хоча татари були одвічним ворогом України. Головною причиною перших переговорів Хмельницького з кримським ханом була ізоляція їх від Польщі та забезпечення тилів українських військ з півдня. Поєднати найкращу в Європі козацьку піхоту з сильною татарською кавалерією. Хмельницький наполегливо добивався воєнного союзу з Кримським ханством проти Речі Посполитої. Та обережний Ісдам-Гірей вагався. Мабуть, вів побоювався пастки з боку козаків і не відповів на перше посольство запорізького гетьмана нічого певного. Тому десь у середині лютого Хмельницький вирядив в Крим нове посольство. Переговори другого посольства завершилися укладенням угоди про взаємну воєнну допомогу в боротьбі з ворогами. Окрім дипломатичного хисту Хмельницького, договору у Бахчисараї сприяло становище, яке склалося в Криму, змушуючи хана пристати на пропозицію гетьмана. По-перше, він надіявся поліпшити життєві умови татарського населення, яке поживиться у війні проти Речі Посполитої. По-друге, згода Хмельницького залишити свого сина як заручника, також давала Іслам-Гірею сподівання на якусь здобич. Водночас порозуміння із Кримом давало змогу використовувати татар як допоміжне військо. Козацька старшина погодилась платити їм за допомогу або грішми, або участю у розподілі здобичі і бранців.
Відносини з Кримом ускладнилися з 1649 р., коли під Зборовом хан перейшов на бік польського короля, і пізніше, у 1651 р., коли під Берестечком він залишив поле бою, захопивши з собою гетьмана, що привело, зрештою до поразки козаків. Під впливом польської шляхти хан зрозумів небезпечність для Криму зростання сили України і не дав можливості Хмельницькому остаточно перемогти Польщу.Іслам-Агей прагнув будь-що запобігти утворенню на північних кордонах ханства міцної самостійної козацької України. Крім того, він мав намір утягнути Польщу у війну з Росією, й укладений під Зборовим договір повинен був стати першим кроком на шляху до цього.
Усвідомлення ненадійності зв’язків із Кримом змусило гетьмана активізувати дипломатичні відносини із Туреччиною.
Значним успіхом політики Хмельницького було те, що Порта наказала кримському ханові допомогти “бунтівним козакам”, що викликало серйозне занепокоєння у Польщі. Відносини з Портою гетьман облаштовував від імені України як незалежної держави. Українське посольство у Стамбулі (його очолювали полковник А.Жданович і брат Богдана П. Ясенко-Хмельницьций) було удостоєне аудієнції султана.