Росія намагалсь стримувати початок війни, адже вона боялась за морські протоки, куди інші держави могли б ввести свої сили, так само як і Австрія, хоча вона була головним суперником країни в балканських країнах.Німеччина підтримувала Австрію і обіцяла їй допомогу. Сербія була зацікавлена у війні з Австрією.Англія намагалась бути арбітром в Європі.
1 Балканськавійна розпочалась в жовтні 1912 з початком воєнних дій Чорногорії, згодом послідувало оголошення Сербією, Болгарією та Грецією війни Туреччині. Це було національно-визвольним устремлінням визволення від Туреччини інаслідком стало захоплення усієї європейської території Османів. Туреччина зазнала в листопаді поразки і звернулася за допомогою до інших країн. В грудні було укладено перемир’я. Але непоступливість Туреччини щодо кордонів та щодо відмови від островів в Егейському морі і викликала поновлення бойових дій. Переговори продовжилися в травні 19113 було підписано остаточний Лондонський мир. За ним усі європ.володіння Тур.опинялися під владою Балканських країн. На переговорах у Лондоні країни Антанти підтримували балканські союзні д-ви, Австро-Угорщина і Німеччина, сприяючи Туреччині, намагалися урізати здобутки країн Балканського союзу, особливо Сербії. 1-а Б. в. мала велике міжнар. значення. Перемога балканських д-ав означала падіння тур. панування майже на всій території Балканського піво-ва і послаблення Туреччини та позицій австр.-нім. угруповання.
2 Балканська війна велася між Болгарією з одного боку й Сербією, Грецією, Румунією, Туреччиною та Чорногорією — з іншого з метою перегляду умов Лондонського миру 1913. Австро-Угорщина прагнула послабити Сербію, різко загострились також протиріччя між союзними балканськими д-вами. Сербія та Греція, невдоволені розподілом тур. земель, намагались компенсувати себе за рахунок території Македонії, яка мала відійти Болгарії за умовами мирного дог-ру, тому був оформлений греко-сербський союз, спрямований проти Болгарії. До нього фактично приєдналася Румунія, яка була незадоволена територ. компенсацією за її нейтралітет у 1-й Б. в. Австро-Угорщина, підтримувана Німеччиною, намагаючись остаточно зруйнувати Балканський союз, спровокувала 2-у Б. в. болг. війська розпочали воєнні дії проти сербів і греків. У війну проти Болгарії вступила Румунія. Туреччина 16.07.1913 також напала на Болгарію та відібрала в неї Адріанополь. Наприкінці липня розгромлена Болгарія стала просити миру. 30.07.1913 в Бухаресті розпочала роботу мирна конференція (Бухарестський мир 1913). За ним Болгарія втратила майже всі придбані нею території в Македонії. Румунія отримала Півд. Добруджу й Сілістрію, а Туреччина повертала собі частину Схід. Фракії з Адріанополем. 2-а Б. в. змінила розстановку сил у цьому регіоні, вона сприяла зближенню Румунії, Греції та Сербії з Антантою і переходу Болгарії на бік австр.-нім. блоку.
17. Угода в Пломб’єрі. План Наполенона 3 щодо утворення федерації італійських держав
Пломб'єрська угода 1858 - підписаний 21.07.1858 у Пломб'єрі (Франція) таємний договір між Францією та Сардинським королівством (П'ємонтом) про союз для ведення війни проти Австрії. За ним Франція обіцяла Сардинії військ, допомогу для звільнення Ломбардії та Венеції з-під австр. панування та створення верхньоітал. д-ви на чолі йз Савойською династією. У свою чергу Сардинія зобов'язувалася передати Франції Савойю та Ніццу Алі невдовзі після початку війни (квітень 1859) Франція уклала сепаратне Віллафранкське перемир'я з Віднем (11.07.1859), за яким Венеція завтрачала під владою Австрії.
18. Тільзитські мирні угоди.
Тільзитські мирні договори 1807— підписані в Тільзиті (Схід. Пруссія) мирні угоди між Францією з одного боку та Росією і Пруссією — з іншого; завершили існування четвертої антифранцузької коаліції. Дог-ри були підписані після поразки рос. та прус, військ при Фрідланді, основні їхні положення були обговорені при особистій зустрічі Напо-леона І й Олександра І.
Рос.-франц. мирний договір передбачав: поширення на територію Російської імп. дії наполеонівського декрету про Континентальну блокадуВеликої Британії; визнання Петербургом уже здійснених і майбутніх територ. змін, зроблених Францією в Європі; визнання Росією новоствореного Вестфальського королівства, яке отримало всі землі Пруссії на лівому березі р. Ельба; створення на землях, отриманих Пруссією при поділахРечі Посполитої, Герцогства Варшавського (Росія отримала Білостоцький округ). Росія ставала посередником на переговорах між Францією та Великою Британією, а Франція — між Росією і Туреччиною.
За прус.-франц. мирним договором Пруссія зобов'язалась обмежити чисельність армії 40 тис. вояків і виплатити 100 млн. франків контрибуції та приєднатись до Континентальної блокади.
Підписавши Т. м. д., Наполеон І домігся укладення союзу з Росією та розриву її відносин із Великою Британією, але йому не вдалось умовити Росію здійснити великі територ. надбання за рахунок Пруссії й остаточно розірвати стосунки між двома д-вами. Саме через позицію Росії територ. втрати Пруссії були порівняно незначними. Положення дог-ру про сприяння Росії у війні з Туреччиною Францією не виконувались. Дог-ри припинили свою дію з початком Російської кампанії Наполеона в 1812.
На чолі армії в 1796 р. стає Наполеон Бонапарт. Причина його призначення: розгром роялістів на вулицях Парижа.
1796-1797 гг. - Італійська кампанія, що закінчилася підписанням Кэннофарнийского миру, по якому до Франції відходить Бельгія й Північна Італія. Вся Італія, Швейцарія й Голландія виявилися під французьким контролем.
Потім Наполеон пропонує експансію в Єгипет ( 1798-1799). Він прагне боротися проти Англії. Треба було підірвати її колоніальна могутність. Він прагне повторити похід Олександра Македонського у зворотному напрямку. По шляху в Єгипет він захоплює острів Мальту.
Дії Наполеона об’єднують проти нього Австрію, Англію, Росію й Туреччину. Наполеон захоплює Єгипет, знищує турецьку армію в битві під Олександрією, потім армію мамелюків у битві під Каїрі. Єгипет захоплений, Наполеон блискуче організує керування Єгиптом, але у своєму подальшому русі убік Індії він застряє в стін міцності Сен Жан Дакр, де зазнає поразки й вертається в Єгипет.
А в цей час весь французький флот був знищений Нельсоном. Армія виявилася відрізана від Франції. Наполеон одержує листа, що Суворов ліквідував всі його завоювання в Італії, а директорія розтратила всі засоби, привезені їм з Італії. Наполеон залишає свої війська напризволяще й вертається у Францію, робить державний переворот і встановлює режим диктатури. Наполеон в усіх напрямках зумів домогтися швидкої й стрімкої стабілізації у всій країні.
Основними ідеями Наполеона була ідея природного союзу Росії й Франції. Він пропонує Павлу 1 союз і повертає всіх російських полонених. Павло оцінює цей жест і приймає його пропозицію. Після цього Наполеон робить свій другий італійський похід. В 1800 р. розбиває австрійців при Лоренго. Після цього був укладений мир, що підтверджує умови першого миру. Після смерті Павла Олександр припиняє війну з Англією, але зберігає союз із Наполеоном. Основна помилка Наполеона полягає в тому, що він не міг зупинитися. Можливо, він це усвідомлював, але говорив при цьому: "Я солдат, я повинен робити перемогу". Поступово революційна армія починає перетворюватися в армію завойовників і грабіжників.
Консолідуючи свою владу у Франції, Наполеон зіштовхується як з лівим, так і із правим крилом. Відбувається цілий ряд змов, замахів. Наполеон свариться з Олександром після страти герцога Энгиенского й відновлює проти себе практично всю Європу.
Починається нова війна. Англія - головний супротивник. Наполеон готовить десант, але він фізично не можливий. В 1805 р. у війну проти Наполеона вступають континентальні держави й він змушений відкласти плани десанту й піти на Австрію. У листопаді 1805 р. він здобуває перемогу при Аустерлице, нанеся нищівна поразка російським і австрійським арміям. Наполеон, використовуючи мобільні можливості своєї армії, заважає зблизитися Росії й Пруссії й бере над прусаками перемогу, після чого Росія й Франція виявляються один на один. Дві битви виявляються внічию, але потім Наполеон перемагає і йому вдається вивести Росію з війни й укласти з нею союз. Єдиний пункт, що виявляється невигідний для Росії - це пункт приєднання до континентальної блокади проти Англії, що після перемоги при Трафальгарде стає просто невразлива.
1808 р. - вторгнення Наполеона в Іспанію. Іспанія стає першою країною, де йому не вдається встановити своє панування. Незважаючи на видиму перемогу, країна не скорена. Столиця взята, армія розгромлена, усі права на престол отримані, але починається партизанська війна. Іспанію повністю Наполеонові так завоювати й не вдалося.
1808-1809 гг. - нова війна з Австрією, що була знову переможена. У неї віднімається Галичина. Наполеон намагається поріднитися з одним із царюючих будинків Європи й пропонує Олександрові свою руку його сестрі, але той відмовляється. Тоді Наполеон робить пропозицію у Відень і жениться на Марії Луїзі.
Росія починає порушувати континентальну блокаду, торгуючи з Англією через нейтральні держави. А в 1811 р. Росія відкрито виходить із блокади й починається підготовка до сутички титанів. Наполеонові вдалося укласти союз із Австрією й Пруссією, так що Росії довелося прийняти війну на своїй території. Кутузов, зумівши розгромити Туреччину, уклав з нею мир і позбавив Наполеона одного союзника. Російської дипломатії вдалося у Франції відняти ще одного союзника - Швецію, відібравши в неї Фінляндію й уклавши з нею угода, по якому їй була обіцяна Норвегія. Шведи не тільки зберегли нейтралітет, але й приєдналися до антифранцузької коаліції.