8. Англо-американська боротьба за Панамський канал.
Британський уряд шукав зближення з США і намагались всіляко уникнути спорів з ними. Але тут Сша намагались забезпечити собі контроль над Панамським каналом. Ще декілька десятирів тому Англія та США зобов. охороняти нейтралітет цього каналу, який був проритий між Тихим та Атлантичним каналом. Але 1898 року був підписаний новий договір: будувати майбутній канал мали США, а сам канал мав бути вільним для торгових та воєнних суден усіх держав. Але фактично нейтралітет та свобода плавання належали США. До того Панамський канал був частиною Колумбії. Америка створила на тому місці Панамську республіку, яка оголосила про незалежність, а відтак США признали його та окупували.
9. Антифранцузькі коаліції.
Антифранцузькі коаліції — військ.-політ, союзи д-ав Європи, спрямовані на відновлення влади монархічної династії Бурбонів у період Великої франц. рев-ції, а згодом на протидію завоюванням наполеонівської Франції. Існувало 7 коаліцій, кількість її держав-учасниць постійно змінювалась.
1-а коаліція1792-97започаткована з підписанням Пільницької декларації 1791 між Австрією та Пруссією, якою стверджувалась готовність обох д-ав розпочати війну з Францією задля відновлення монархії. Обидві д-ви не поспішали до активних дій. Австрія спрямувала всі свої сили на б-бу з Францією. Росія підтримала коаліцію й дип. шляхами сприяла її зміцненню, але війська проти Франції не надсилала й участі в бойових діях не брала. Формальним її початком стало утворення австр.-прус. союзу 1792 проти Франції та проголошення Францією війни Австрії. На березень 1793 до 1-ї А. к. входили Австрія, Велика Британія, Пруссія, Росія, Іспанія, Голландія, Неаполь, Сардинія, Тоскана й деякі нім. князівства. Основна проблема коаліції — суперечки між її членами щодо планів розподілу Франції для задоволення власних територ. претензій.
Військ, перемоги Франції 1794 посилили внутр. протиріччя в коаліції та прискорили її розпад.
Із підписанням Кампоформійського миру 1797 між Францією та Австрією й початком англ.-франц. переговорів 1-а А. к. припинила своє існування.
2-у коаліцію1799-1802створено для обмеження франц. впливу в Швейцарії, Голландії, Півн. Італії та Єгипті. Основні її учасники — Австрія, Велика Британія, Неаполітанське королівство, Росія й Туреччина. Розпад коаліції почався після поразок Австрії при Маренго та Гогенліндені 1800. Активну дип. роботу проводила Франція для виведення Росії з війни. Сепаратний Паризький мирний договір між Францією та Росією підписано 26.09.1801, за яким остання вийшла зі складу 2- А. к. і вона розпалась після підписання Францією з Австрією та з Великою Британією.
Незадоволення Лондона умовами останнього, торг, блокада з боку Франції, а також побоювання щодо можливості десантування армії Наполеона 1 на Британські о-ви спонукали брит. уряд до активної дип. роботи щодо створення
3-ї коаліції1803-05. Вона складалася з Австрії, Великої Британії, Неаполітанського королівства, Пруссії, Росії та Швеції. 1805 англ. флот завдав поразки об'єднаному франц.-іспан. у Трафальгарській битві.Австр. армія була оточена та знищена під Ульмом,б під Аустерліцом були розгромлені об'єднані австр.-рос. війська. 3-я А. к. припинила існування з підписанням Пресбурзького миру 1805.
До 4-ї коаліції1806-07увійшли Пруссія, Росія, Ганновер, Саксонія, Брауншвейг і Саксен-Вей-мар.Велика Британія, за ініціативи якої була створена коаліція, та Швеція входили до неї, але не брали участі в бойових діях. Прус, війська були розбиті в битвах при Єні та Ауерштеді
Після входу Наполеона І в Берлін нім. союзники Пруссії увійшли до Рейнського союзу, який підтримував Францію. Рос. армія зазнала поразки під Фрідландом
Офіційно завершенням існування 4-ї А. к. стало підписання Тільштського миру 1807. Військ, кампанії 3-ї й 4-ї коаліцій були вкрай невдалими для її учасників. Унаслідок перемог Наполеона І суттєво змінилося становище в Європі, фактичним правителем якої він став.
З усіх континентальних європ. д-ав Наполеон І не мав контролю лише над Росією. Франц І мусив відмовитись від титулу імператора Священної Римської імп. і почати іменувати себе імператором Австрійським. Пруссія втратила половину своїх територій і населення. Британія почала сепаратні переговори з Францією. Для Росії наслідки поразок не були катастрофічними, але її економіка потерпала від нав'язаної Тільзитським миром Континентальної блокади.
5-а коаліціяберезень — жовтень 1809складалася з Австрії та Великої Британії. Із початком антифранц. повстання в Іспанії 1808 Австрія вирішила використати ситуацію, щоб повернути втрачені території. Але австр. війська в битві при Ваграмі 6.06.1809 були знову розбиті, і за умовами Шенбрунського миру 1809 вона втратила велику частину своїх територій. Після знищення Великої армії Наполеона І під час рос-фран. війни 1812 виникли умови для створення нової коаліції європ. д-ав.
6-а коаліція1813-14створювалась у лютому — серпні 1813.До її складу увійшли Австрія, Велика Британія, Пруссія, Росія, Голландія, Іспанія, Португалія, Швеція та Мекленбург.
Остаточний перелом на користь коаліції відбувся після поразки Франції в битві під Лейпцігом. Австрія та Пруссія не бажали повного розгрому Наполеона І, побоюючись надзвичайного підсилення Росії. За їхньою ініціативою в червні 1813 і в лютому 1814 Франції пропонували укласти мир, але ці пропозиції були відхилені.Союзні війська зайняли Париж. Наполеон І зрікся престолу й був засланий на о. Ельба. Існування 6-ї А. к. припинилось із повним розгромом Франції, поваленням влади Наполеона Бона-парта й підписанням Паризького мирного договору 1814.
У 1815 країни-учасниці Віденського конгресу 1814-15 вимушені були створити 7-му коаліціюдля війни проти Наполеона І, який висадився на півд. березі Франції, швидко дійшов до Парижа й відновив свою владу. Війська коаліції завдали остаточного удару в битві при Ватерлоо 18.06.1815. Після перемоги коаліція підписала Паризький мирний договір 1815 із Францією припинаила існування.
10. Внутрішні та зовнішні причини Французької революції 1789.
Французька революція 1789 року була кризою абсолютизму. Внутрішніми причинами революції були глибокі супереності між торговцями,селянством робітниками з біднотою, які були політично безправними, проти дворянства. А саме, невдоволення викликала система громадської неріності між третім станом та духовнством і дворянством з іншиї сторони. Щодо торгівлі, то абсолютизм був так би мовити гальмом у її розвитку, адже влада чинила опір будь-яким ревормам та послабленню феодальної залежності селянства та підтримувала монопольські привілеї. Всі ці суперчності поглиблювалися торгівельними та фінансовими кризами середині країни. Була й інша причина революції - а саме, збереження (і навіть загострення в нових умовах) англо-французьких протиріч. У Лондоні не без підстави думали, що революційний Париж куди більш активно й рішуче буде відстоювати інтереси французьких промисловців і торговців.
Революція у Франції викликала занепокоєння у колах європейських монархій.
11. Лондонська конвенція 1841 року. Режим чорноморських проток.
Лондонська конвенція 1841про протоки — Перша багатобічна конвенція, що встановлює міжнародну регламентацію режиму проток.
Багатостороння міжнар. угода, підписана представниками Австрії, Великої Британії, Пруссії, Росії, Туреччини та Франції. Вперше у дип. практиці була спеціально присвячена регламентації режиму чорноморських проток.
Підтверджувала т. зв. «давнє правило Османської імперії», згідно з яким у мирний час протоки залишались закритими для військ, кораблів усіх д-ав, і зобов'язувала Туреччину не допускати в мирний час у протоки жоден інозем. військ, корабель.
Відповідно до цього договору, султан, на першу вимогу пануючи, повинен був закрити Босфор і Дарданелли для іноземних судів. Тим самим західні держави (Англія й Франція) втрачали єдиного стратегічного напрямку, з якого вони й могли завдати удару по Російській Імперії (південь) а центральні держави, Австрія й Пруссія, були не небезпечні для Росії.
Режим проток у військ, час не визначався. За султаном закріплювалось право надавати дозвіл на проходження протоками легких військ, кораблів, що знаходились у розпорядженні інозем. дип. місій дружніх д-ав. Підписання конвенції ліквідувало переваги Росії у встановленні режиму проток двосторонніми рос.-тур. домовленостями. Режим чорноморських проток, встановлений конвенцією, в цілому зберігся до Першої Світової війни.
12. Проект Шувалова 1887 та договір перестрахування.
Договір «перестрахування» 1887 - підписаний О6.1887 в Берліні таємний договір між Росією та Німеччиною.
У 1887 закінчився термін дії Союзу трьох імператорів, Росія відмовилась його поновлювати через загострення відносин з Австро-Угорщиною. Нім. канцлер О. Бісмарк запропонував укласти двосторонню нім.-рос. угоду, яка пізніше отримала офіц. назву «Договір "перестрахування"». Відповідно до цієї угоди, Росія брала на себе зобов'язання залишатися нейтральної, якщо тільки Німеччина не нападе на Францію, а Німеччина - зберігати нейтралітет за умови, що Росія не нападе на Австро-Угорщину
«Застрахувавшись» проти Росії та Франції за допомогою австрійсько-німецького союзу 1879 і Троїстого союзуза участі Австро-Угорщини та Італії, Німеччина «перестраховувалася» шляхом укладення дог-ру з Росією, щоб перешкодити її зближенню з Францією та усунути небезпеку війни на два фронти.
Договір передбачав, що кожна з двох сторін зберігатиме сприятливий нейтралітету випадку війни однієї з них із будь-якою третьою д-вою. Однак це положення не стосувалось випадків нападу Німеччини на Францію чи Росії на Австро-Угорщину. Німеччина визнавала «історично придбані» права Росії на Балканському піво-ві; сторони зобов'язались протидіяти будь-якій спробі порушити там статус-кво, а також підтверджували обов'язковість принципу закритості проток Босфор і Дарданелли для військ, кораблів усіх країн.