Це означало, що об'єднання Італії було фактично визнане "європейським концертом".
У Європі перебувало п'ять великих держав, сили яких були практично рівнозначні й згода між якими забезпечує мир у Європі на 40 років.
1. Це Англія, що панує на морях;
2. Франція, істотно ослаблена, але завдяки мистецтву дипломатів залишає за собою статус великої держави, на неї покладена контрибуція, але її границі були збережені;
3. Пруссія дуже серйозно підсилюється;
4. Австрія відносно слабшає;
5. Росія, що перебуває на вершині своєї могутності.
Цей принцип пентархии й був покладений в основу системи, що сформувалася тоді, "європейського концерту", суть якої зводилася до того, що миром правили п'ять держав: Англія, Франція, Росія, Австрія й Пруссія. Але жодна з великих держав не претендує на роль гегемона, що й забезпечило в Європі мир майже на 40 років.
Олександр під впливом своїх емоцій, пов'язаних з перемогою над Наполеоном, висуває проект Священного Союзу. В основу його ідеї лягає концепція єдиної християнської системи в Європі, монархи якої повинні зобов'язатися взаємодіяти виходячи із принципів Біблії. 4 держави зобов'язуються гарантувати статус-кво й запобігати подальші потрясіння, для чого висувається ідея постійних конгресів.
Спочатку до Священного Союзу, прагнучи убезпечити свої завоювання, приєдналися Австрія, Пруссія й Росії. Пізніше до них примкнули майже всі європейські монархи. Англія, хоча формально й не входила у Священний Союз, спочатку також підтримувала його політикові. Фактично, це був союз монархів, які об'єдналися для спільної боротьби проти революційних виступів власних народів, запобігання й розгрому революційних виступу всюди, де б вони не виникали.
В 1818 р. в Ахене відбувся конгрес 4 держав - Росії, Пруссії, Австрії й Англії, які відновили союзний договір, спрямований проти всяких змін у Франції, що загрожують спокою й безпеці її сусідів. Рішучі революційні виступи проти монархів, які відбулися в Іспанії, Неаполе й П'ємонті, змусили союзників на наступних конгресах називати речі своїми іменами. Так на Троппауском конгресі, що проходив восени 1820 р., Олександр наполягав на збройному втручанні в іспанську й італійську революції. Він уперше проголосив принцип поліцейського нагляду не тільки за Францією, але й за будь-якою країною, де починався б революційний рух. Але ніякі тверді заходи, початі правителями держав, що входять у Священний Союз, не могли зупинити революційні виступи, які охопили європейські країни після 1815 р.
Після реставрації в Іспанії династії Бурбонов були ліквідовані всі прогресивні політичні перетворення, здійснені в цій країні за роки національно-визвольної боротьби 1808-1814 гг. Новий король Фердинанд 7 скасував дію конституції 1812 р., розігнав кортесы й розправився з керівниками й найбільш помітними учасниками національно-визвольного руху. В Іспанії повністю відновився й навіть підсилився абсолютистський режим. Політика короля викликала величезне невдоволення в суспільству. Опозицію йому становила міська буржуазія, інтелігенція й прогресивна частина дворянства. Невдоволення росло з кожним днем. Положення короля ускладнювалося тим, що головною силою революції, що назрівала, була іспанська армія. Повстання почалися в 1814 р. і незважаючи на жорстокі репресії тривали. Фердинанд у березні 1820 р. змушений був проголосити відновлення дії конституції 1812 р., а вже в липні 1820 р. у Мадриді зібралися кортесы. Вони знову узаконили окремі демократичні волі, ліквідували цехи, скасували внутрішні мита, які заважали розвитку вільної торгівлі, конфіскували монастирські землі й скасували інквізицію. Сили іспанських монархістів були занадто слабкі для того, щоб сподіватися на перемогу у своїй країні без втручання ззовні. Саме тому на конгресі Священного союзу у Вероні 1822 р. було ухвалене рішення про військову інтервенцію силами союзників в Іспанію. Діючи від імені держав Священного Союзу, у квітні 1823 р. французька армія вторглась в Іспанію й до кінця травня за підтримкою іспанського дворянства зайняла Мадрид. До листопада були зломлені останні вогнища опору й революція була задушена.
Священний союз, ця містична декларація, датована 26 вересня 1815 р. (Дебидур А. Дипломатична історія Європи. В 2-х тт. Т. 1. - М.: 1994. - С. 96), була плодом містичного й релігійного настрою імператора Олександра I. У цьому дивному документі говорилося, що країни-подписанты мають на меті відкрити перед особою Вселенныя їхню непохитну рішучість як у керуванні довіреними їм державами, так і в політичних відносинах до всіх інших урядів, керуватися не іншими якими-небудь правилами, як заповідями сіючи Святі Віри, заповідями любові, правди й миру, які, аж ніяк не обмежуються додатком їх єдино до приватного життя, потрібно, напроти того, безпосередньо управляти волею царів і водительствовать всіма їхніми діяннями, яко єдиний засіб, що затверджує людські постанови й винагороджує їхні недосконалості. Крім того, сторони зобов'язалися залишатися зв'язаними узами дійсного й нерозривного братерства, уважати себе як би единоземцами, подавати один одному у всякому разі й у всякому місці посібник, підкріплення й допомога, дивитися на себе стосовно підданим як на батьків сімейства, бачити в керовані ними народах тільки членів єдиного народу християнського, управляти ними згідне з навчанням Христа й піклуватися про те, щоб і піддані перейнялися тими ж прагненнями, що й государі.
44. Третя антифранцузька коаліція 1805
3-я коаліція1803-05. Вона складалася з Австрії, Великої Британії, Неаполітанського королівства, Пруссії, Росії та Швеції. 1805 англ. флот завдав поразки об'єднаному франц.-іспан. у Трафальгарській битві.Австр. армія була оточена та знищена під Ульмом, під Аустерліцом були розгромлені об'єднані австр.-рос. війська. 3-я А. к. припинила існування з підписанням Пресбурзького миру 1805, який бувдвосторонньою франц.-австр. угода, підписана в Прессбурзі (сучасна Братислава, Словаччина) після поразки союзних австр.-рос. військ від Наполеона І під Аустерліцем.
За нею Австрія визнавала франц. територ. захоплення в Італії (П'ємонт, Генуя, Парма, П'яченца та інші), поступалась на користь Наполеона як короля Італії своїми територіями на Адріатичному узбережжі (Венеціанська область, Істрія, Далмація), визнавала Баварію та Вюртемберг королівствами, Баден — великим герцогством і віддавала Баварії Тироль із Бриксеном та Трієнтом, архієпископство Бамберг, єпископства Аугсбург, Фрейзинген, Нассау, Ейхштедт та інші; Вюртембергу — п'ять міст на Верхньому Дунаї, графство Гогенберг, ландграфство Валленбург. Між Вюртембергом та Баденом було поділено частину австр. Шва-бії, Констанц, Брейсгау, Ортенау. Як компенсацію Австрія отримувала Зальцбург та Вюрцбург для вигнаного з Тоскани ерцгерцога Ферди-нанда Габсбурга. Австрія зобов'язувалась сплатити контрибуцію в розмірі 40 млн. флоринів.
Зміни в Німеччині та Італії встановили франц. домінування в Європі та поклали край існуванню Священної Римської імперії. .
Перша світова війна стала результатом порушення європейського балансу, що різко змінив конфігурацію центрів сили. Вона міняється в основному в центрі Європи. Виникає Германська імперія й повністю міняє всю цю конфігурацію. У цих умовах виникає стійка тенденція до поляризації двох сил, до створення двох протиборчих блоків, сутичка між якими неминуча. Розвиток засобів ведення війни.
· Англія: підрив Німеччини як торговельного партнера. Англо-бурська війна привела до англо-германських протиріч.
· Франція: прагнення повернути Ельзас і Лотарингію
· Австрія: будь-якій слабкій державі потрібна війна, щоб об'єднатися. Вона була в самому уразливому положенні. Внутрішня криза, ріст відцентрових сил, залежність Австрії. Німеччина її підтримує.
· Росія: протоки. Війна з Німеччиною не дуже потрібна. Забрати східну Галичину.
· Потрібний союз із Англією.
Домінує стара логіка, відсутнє розуміння, прогнозування майбутніх масштабів і характеру війни.
Всі країни зацікавлені в загальній війні:
· Англії потрібний привід розгромити Німеччину, знищити її флот.
· Для Німеччини головний ворог - Франція. Необхідно знищити її, виключивши реваншу.
Виникає конфлікт між Сербією й Австрією із приводу ситуації на Балканах. Росія заступається за Сербію, а Німеччина за Австрію. Ключовий момент - ставка на нейтральність Англії.
· Росія об'єктивно до війни не готова, не відбулася реформа армії. Інтерес: одержати привід для захоплення проток.
В 1914 р. уряд Росії повинне було піти на поступку. Об'єктивний розклад конфлікту допускав можливість уникнути війни в невигідні для Росії умовах. Найбільш агресивними були в Росії ліберали. Вони вкрай зацікавлені в орієнтації Росії на Англію й Францію. Вона була чужорідним тілом у цьому альянсі. Розрахунок був на те, що ця війна неминуче приведе до облагороджування Росії. Микола перебуває в умовах гострого конфлікту з російським суспільством, падав його престиж, він не міг дозволити собі жорстко відстоювати свою точку зору. Сазонов домігся наказу про мобілізацію.
Сам початок війни був пов'язане з ініціативою Німеччини й Англії. І росіяни й французи жадали від англійців чіткій підтримці. Німцям давали зрозуміти, що Англія в цій війні не зацікавлена, а ті дуже розраховували на її невтручання.
Политическая ситуация накануне войны
После разгрома русских войск в битве под Фридландом в июне 1807 г. царь Александр I заключил с Наполеоном Тильзитский мир, по которому обязался присоединиться к континентальной блокаде Англии. По соглашению с Наполеоном Россия в 1808 г. отобрала у Швеции Финляндию и сделала ряд других территориальных приобретений; Наполеон же развязал руки для покорения всей Европы за исключением Англии и Испании. В 1810 г. Наполеон женился на Марии-Луизе Австрийской, дочери австрийского императора Франца, упрочив себе таким образом тыл и создав в Европе точку опоры. Французские войска после ряда аннексий придвинулись вплотную к границам Российской империи.