Все це не вписувалося в стратегію окупантів, викликало в них звірячу лють і штовхало до жорстокої розправи. Голова міської управи С. Шерстюк, редактор газети „Дзвін” М. Пронченко, активні діячі підпілля Г. Максимець, І. Потапенко та інші – всього 105 чоловік у квітні 1942 р. були розстріляні біля шахти Валявка. З такою ж жорстокістю нищилися й здобутки їх діяльності. На чолі театру був поставлений німець, закривалися організації „Просвіти”, українські школи та інші заклади. Все це тривожною луною рознеслося по всій Україні, було свідченням жорстоких намірів гітлерівців щодо Українського народу. Окремо треба сказати про редактора газети „Дзвін”, поета М. Пронченка. Про нього поширили страхітливий наклеп, ніби він видавав газету за завданням КДБ і мав на меті скомпроментувати оунівський рух. Така брехня більш усього була провокацією з метою применшення впливу його патріотичної поезії і газети, яку він видавав. Його однодумці, як тоді, так і тепер, не вірили і не вірять, щоб поет, який пережив сталінські репресії, проявив на засланні мужність, міг піти на таке. І нині багато людей ламають голову над цією загадкою. Українські патріоти відмітають провокацію. Його поезія належить народу і вічно буде служити людям.
„Не треба нам нічого від життя,
Ні почесті, ні грошей, ні слави,
Лише держави треба вороття –
Святої української держави”.
Хто б не був за партійною належністю поет, але ящо він написав такі слова, заслуговує на безсмертя. Він народний поет. Після трагедії, яка приголомшила всю Україну, оунівські організації перейшли в глибоке підпілля. Ще не раз проти них спрямовувалися жорстокі репресії і переслідування. Так, у вересні 1943 року були знову проведені масові розстріли оунівців Нікополя і Кривого Рога. Але ні жорстокий терор, ні провокації сталінської агентури не змогли знищити самостійницьке підпілля. Воно продовжувало активно діяти в самому місті, на рудниках, а також в сільських районах Криворіжжя.
Наявні архівні матеріали свідчать, що вони з великою прихильністю ставилися до Української Повстанської Армії. Кожен з них вважав за честь пробратися на територію її дислокації і стати її воїном. Такі приклади траплялися часто. Були випадки, коли кожен район періодично направляв по явочним паролям і базам формування загонів УПА – збройні групи на поповнення. Окремі дослідники критикували оунівських підпільників за недооцінку подібних форм боротьби і пояснюють цим зниження його розмаху. Важко сказати, чи могли б прижитися загони УПА на Криворіжжі. Але ми переконані, що і інші види роботи теж були ефективні. Біля 10 років продовжувалася боротьба. Одночасно з цим каральні органи викривали і громили оунівські організації Придніпровя в тому числі і на Криворіжжі. Протягом 1944 і 1945 років більшість її членів були заарештовані і віддані до суду, кинуті до тюрми і заслані в концтабори. Судили не лише членів організації, але і тих, хто їх підтримував і навіть співчував. Лише небагатьом вдалося вижити і повернутися на волю.
Нарівні з підпільниками та партизанами мить перемоги наближали і криворізькі гірники, металурги, будівельники евакуйовані на Схід.
По-фронтовому трудилися на Уралі передові шахтарі Кривбасу Олексій Семиволос, Іван Завертайло, Іван Митрофанов та багато інших. В соціалістичних змаганнях за 1942 рік Високогірському руднику, де працювали криворізькі гірники, було присвоєне звання «Кращий рудник СРСР», а криворізькому бурильщику Івану Завертайло – звання лауреата Державної премії.
Ось що розповідав про ті дні в газеті «Радянська Україна» відомий гірник, також нагороджений Державною премією, О. Семиволос: «Я работал в тылу на рудниках, куда эвакуировались после начала войны тысячи горняков Кривбасса с машинами и оборудованием. Каждый рабочий в тылу работал так же самоотверженно, как и красноармейцы на фронте. Я за два года добился одиннадцати рекордов, выполнял норму от 500 до 700 процентов».
Прапор Державного Комітету Оборони завоював колектив доменщиків Новотагільського металургійного заводу, де працювало багато криворіжців. Відзначались криворізькі комуністи – мастери І.Ткаченко, Г.Горобець колишній головний інженер «Криворіжсталі», начальник доменного цеху Новотагільського заводу Л.Левін та інші. На доменних печах почали виробляти нове для заводу та необхідне для фронту виробництво ферромарганцю и феррохрому. На мартенах навчились виплавляти специальні марки броньової сталі. Прокатчики в рекордно короткі строки почали випускати броньові листи. Колишній директор «Криворіжсталі» Ф.Ф.Рязанов став на чолі нового Узбекського металургійного заводу в Бегавате. День 5 березня 1944-го року ветерани «Криворіжсталі» і Бегавата пам’ятають до сих пір. Цього дня завод дав першу сталь.
Багато чого досягли під час війни і машинобудівники заводу «Комуніст», евакуйовані до Магнітогорську. Окрім звичайної номенклатури виробів, яких потребували гірники Уралу і Сибіру, колектив «Комуністу» випускав немало військової продукції. Коли Кривий Ріг був звільнений, машинобудівники їхали на Україну, залишивши нове, дочірне підриємство, з яким не розривали потім зв’язків довгі роки.
Багато металургів, гірників, машинобудівників Криворіжжя стали бійцями сформованого на Уралі танкового корпусу. Прапор цього прославленого з’єднання увінчаний багатьма нагородами країни. Корпус закінчив війну в Празі. Тут на постаменті «тридцятьчетвірки» висічено ім’я криворізького металлурга Олексія Хмельницького, який загинув на вулицях Праги, в одному з останніх танкових боїв Великої Вітчизняної війни.
Добре працювали будівельники, евакуйовані на Урал, які потім відбудовували народне господарство Центрально-Чорноземного району СРСР, криворізькі енергетики, що працювали на електростанціях Поволжжя.
Відважні сини й доньки Криворіжжя прославили рідну землю і на полях битв. Багато ратных справ було на рахунку воїнів 41-ї Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивизии, особовий склад якої складався в основному з криворіжців. Під командуванням генерал-майора Г.М. Мікушева це з’єднання особливо відзначилось в боях на Рава-Руському напрямку та при обороні Києва.
За роки Великої Вітчизняної війни двадцять вісім криворіжців були удостоєні знання Героя Радянського Союзу. Вітчизна відмітила найвищою нагородою комсомольців Юрія Должанського, Андрія Труда, Івана Кобилянського, Григорія Байбаренко, Олександрв Олексієнко, Володимира Шкапинко, Дмитра Шкоду та багатьох інших. Честі охороняти з повітря Кремль, Червону площу, Мавзолей В.І. Леніна під час битви під Москвою був удостоєний винищувальний полк майора Василя Найденко. «За Ленінград!» було написано на борту іншого Криворіжжя – аса Василя Михлика. Льотчик-штурмовик, он здійснив 188 бойових вильотів, знищив більш ніж 50 танків, 200 автомашин, 100 артилерійських гармат ворога. В небі над Дрезденом закінчив війну винищувач Дмитро Глінка, знищивщий особисо 50 фашистських літаків.
Посмертно було присвоєне звання Героя криворізькому Матросову Павлові Костенко, одному з визволителів Криму.
Грамоту Героя вручили близьким льотчика-винищувача Івана Лавроненко. Його ім’я носить тепер одна з міських вулиць. В Кривому Розі встановлені бюсти двічі Героїв Радянського Союзу Василя Михлика і Дмитра Глінки.
Робітники, колгоспники, радянська інтелігенція не тільки працею, а й особистими коштами допомагали Червоній Армії. Вони передавали в фонд оборони облігації державних позик, заощадження, коштовності. Найбільшим подарунком, який колектив «Криворіжсталі» направив фронтовикам, були бойові машини з танкової колони «Радянський металург».
23 жовтня 1943 року війська 37-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта М.Н.Шарохіна і 5-ї гвардійскої танкової армії, очолюваної генерал-лейтенантом танкових військ П.А.Ротмістровим, вийшли на підступи до Кривого Рогу. Окремі підрозділи 18-го танкового корпусу с десантом піхоти, а потім 29-го танкового корпусу ввірвалися до міста.
Танковий рейд до зайнятого гітлерівцями Кривого Рогу був безпрецендентний по відвазі його учасників, по драматизму подій. Вісім годин в оточенні вела бій рота Герояю Радянського Союзу Георгія Олександровича Романенко. Вогнем, таранними ударами громив ворожу техніку, подавляв дзоти танк молодшого лейтенанту Миколи Михайловича Козлова. В ті дні особливо відзначились підрозділи Олексія Григоровича Махрова і экіпаж Володимира Олександровича Белоросова. Всі три офицери-танкісти були удостоенф Золотих Зірок Героїв.