Історія друкарства в Україні (стр. 1 из 3)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

з дисципліни:

«ІСТОРІЯ»

на тему:

Виконала:

студентка І курсу

факультету іноземної

філології

Групи ІМ – 14

Перевірила:

.

Рівне – 2006

Друкарська марка Львівського Успенського братства. Львів. XVII ст..VІ-ХVIII ст.

Діяльність Острозької друкарні

Після видання Біблії (1581) та від'їзду І.Федорова до Львова друкування в Острозі на деякий час припиняється. У 1588 р. князь К.-В. К.Острозький передає друкарське обладнання (воно зберігалось у м. Старий Костянтинів на Волині) віленській білоруській друкарні, що належала Кузьмі Мамоничу. Ймовірно, князь Острозький і науково-видавничий колектив мали намір продовжувати друкування своїх науково-богословських праць у Вільні.

У самому Острозі перше датоване видання «Книга о постничестві» Василя Великого була виготовлена лише в березні 1594 р. В наступному році був надрукований збірник «слів» Іоанна Златоустого «Маргарит» (1595).

У зв'язку з проголошенням 1596 р. Берестейської церковної унії та з загостренням релігійно-політичних конфліктів острозький творчий гурток активізував видавничу діяльність.

У 1598 р. Острозька друкарня виготовила шість видань, із них два навчальних — Буквар і Часослов. Чотири видання мали антикатолицьке спрямування. Починаючи з 1599 р. діяльність Острозької друкарні на деякий час завмерла.

Після надрукування у 1602 р. Часослова («для ученія ради отрочят») друкарське обладнання з Острога перенесли в Дерманський монастир і виготовили там декілька видань. У 1605 р. друкарське обладнання знову повернули до Острога.

В цілому Острозька друкарня з перервами діяла до 1612 р., виготовивши 28 друків. Острозькі друкарі продовжували художні традиції оформлення кириличних видань, розроблені Іваном Федоровим та Гринем Івановичем.

Слід, однак, зазначити, що за своєю друкарською культурою острозькі друки значно поступалися друкам Івана Федорова.

Василій Великий, Книга о постнічестві. Фронтиспіс. Остріг. 1594 р.

Книгодрукування в Унівському та Почаївському монастирях

При Святоуспенському Унівському монастирі (відомий з XIVст.) в Галичині у другій половині XVIIст. — першій половині XVIIIет. (з перервами, іноді великими) функціонувала друкарня, створена на базі Львівської друкарні єпископа Арсенія Желіборського.

Від 1648 до 1765 р. тут було надруковано не менше 55 видань різного змісту: церковна література, навчальні посібники, перевидання творів Транквіліона, дві книги, надруковані румунською мовою, але кириличним шрифтом. Одним із цікавих видань Унівської друкарні вважається Євангеліє учительне (1696) з художнім оформленням Н.Зубрицького.

З 30-х років XVIIIст. провідним осередком кириличного книгодрукування на західноукраїнських землях стала друкарня, створена при Почаївському монастирі. Окрім кириличних друків, серед яких переважали видання культового призначення, в Почаївській друкарні видавалися книги українських авторів, що писали польською та латинською мовами. Для цих книг спеціально придбали латинський шрифт прямого і курсивного накреслення. За період з 1731 до 1800 р. Почаївська друкарня виготовила понад 355 видань.

Книги Почаївської друкарні славилися високою якістю: використовувалися хороший папір, гарні кириличні шрифти, в тому числі й кириличний курсивний шрифт, створений на основі українського скоропису XVI—XVIIIст., виконувалися грамотне верстання і майстерний друк. Художнє оформлення друків замовляли тільки досвідченим майстрам книги. Так, Йосиф Гочемський виконав мідьорити до Тріоді цвітної (1747), фронтиспісний дереворит до Октоїха (1758), Іван Пилипович — фронтиспісний мідьорит до Служебника (1759), Адам Гочемський — мідьорит до Служебника (1791) та ін.

У художньому оформленні почаївських друків майстри книги приділяли велику увагу структурним елементам книги: ініціалам, заставкам і кінцівкам, які створювалися на основі використання барокових акантоподібних листків у сполученні з сюжетними клеймами (різні за формою невеличкі зображення). Саме такими є заставки до Апостола (1759) та до Часослова (1760). У другій половиш XVIIIст. в композиційній побудові заставок і кінцівок набувають поширення декоративні елементи, притаманні стилеві рококо, з використанням орнаментальних прикрас рокайлевого характеру.

Михайло Солонський. Трактат. Титульний аркуш.

Мідьорит Івана Пилиповича. Львів. 1758 р.
ДРУКАРСТВО НА ВОЛИНІ

Західний вплив, що йшов до нас через Польщу, найперше відбивався на Волині, а це дало змогу їй в культурнім відношенні стояти високо. Нові реформаційні ідеї, що сунули з Заходу, теж найперше й найбільше відбилися на Волині. І справді, аж до половини XVIIвіку Волинь була тереном, де різні релігійні змагання кипіли найсильніше.

На терені самої Волині повстає декілька культурних центрів, що в них жваво провадилась українська культурна праця; такими центрами в давнину були: Остріг, Володимир, Луцьк, Ковель, Дермань, Крем'янець, Почаїв, Рохманів, Четвертня, Пересопниця, Дворець, Хорошів, Чорна і т. п.

Серед цих волинських центрів найвидатнішим був Остріг, де повстало тоді нове велике огнище української культури— славна Академія Острізька, під проводом могучого оборонця українського народу, князя Костянтина Острізького, що згуртував коло себе найкращі тодішні наукові сили.

Нова велика ідея про вживання Письма Святого в народній мові найперше була реалізована теж на Волині.

Значення Острізької друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі, бо друкарня братська Львівська розпочала свою постійну працю лише з 1591 р. Оетрізька друкарня працювала більше 35 років і видала понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання острізькі увесь час користались на Вкраїні заслуженою пошаною.

Острізька друкарня виразно служила на користь лише своєму народові, книжки видавала часто українською мовою і цієї діяльності її ніколи не забуде український народ.

Дерманська друкарня

Село Дермань, тепер Лубенського повіту, належало в давнину до дібр князів Острізьких; лежить воно в 20 верстах від Острога. Переказують, що ще на початку XVвіку, серед густих лісів, недалеко села знаходився загородній дверець князів Острізьких, добре укріплений від нападу ворога.

Початок Дерманському монастиреві поклав князь Василь Федорович Красний (гарний), котрий при своїм двір-ці «церков и звоницу муровал, и сам на закладаню был, и всего монастиря Дерманского фундатор». Так повстав десь ще в першій половині XVвіку (князь Василь помер 1450 р.) славний потім Дерманський Свято-Троїцький монастир, один з найстаріших монастирів на Волині. Доказом давнього існування цього монастиря служить також рукописна книга «Поучень», що її ще 1499 р. подарував сюди онук фундатора монастиря, князь Костянтин Іванович Острозький.

Пізніше Дерманський монастир мав дуже добрі маєтки і часто збирав під свої стіни освічених монахів, що трудилися тут перекладами потрібних книжок. Князь Костянтин Костянтинович звернув вже свою пильну увагу на Дерманський монастир, на який він по наслідству мав право патронату. Але часово, 1571 р., під натиском польським, без волі князя, став ігуменом Дерманського монастиря мирянин Михайло Джуса. Здається, князь Костянтин спершу мав думку заснувати свою друкарню та школу власне в Дерманськім монастирі, а тому вигнав Джусу і управителем монастиря призначив 2 березня 1575 р. друкаря Івана Федоровича. Можливо, що за час цього управительства (1575—1576 рр.) Федорович розпочав вже в Дермані засновувати нову друкарню. Але пізніше, десь в кінці 1576 р., князь змінив своє рішення і Федорович перейшов до Острога, де й урядив Острізьку друкарню.

Року 1593 князь Костянтин мріяв про потребу збільшення освітньої праці — «о закладанію школ и наук волных, а звлаща для цвиченя духовних; пилно потреба, жебнхмо мали ученыє пресвитерн и казнодеє добрьіе, бо за тьш, иж наук нет, великоє грубіанство в наших духовних умножилося». І князь думав власне в Дерманськім монастирі заснувати такий освітній центр, що виховував би потрібне духовенство; але поки що князь думок своїх не переводив в життя. А що при Дерманськім монастирі монахи справді займалися культурною працею, про це свідчить хоча б «Пчела», що її перекладено тут 1599 р. з грецької на мову церковнослов'янську, або рукопис «Бесед» св. Івана Золотоустого 1605 р.

Свою давню думку про заснування в Дерманськім монастирі культурно-освітнього центру Костянтин Острізький здійснив лише 1602 р. В цім році, 5 липня, князь, з благословення патріарха Мелетія, цілком перероблює Дерманський монастир: заводить тут киновію, засновує школу, а також і друкарню при ній; багатому й до того монастирю князь дарує нові маєтки.

Та й для самого монастиря князь поставив нові умови — він хотів зібрати до нього лише освічених ченців.

Можливо, що князь Костянтин бажав увесь центр культурно-освітньої праці перенести з Острога до Дермані, бо Остріг з його галасливим характером княжої столиці був менше придатний для цього, ніж тиха та спокійна Дермань. І справді бачимо, що по 1602 р. в Острозі на якийсь час видавнича діяльність спиняється; на мій погляд, цілу Острізьку друкарню десь в кінці 1602 чи на початку 1603 р. перевезли з Острога до Дермані — шрифт дерманських видань цілком однаковий з острізьким. Управителем Дерманської друкарні став священник-друкар Дем'ян Наливайко.