Ігуменом реформованого Дерманського монастиря князь призначив широко освіченого протосингела патріарха Олександрійського Ісака Борисковича, що походив з волинських дворян. Борискович зібрав в Дерманськім монастирі багато вчених та достойних монахів і зараз же приступив до друкарської праці.
Першою книжкою почали друкувати в Дермані Октоїха, бо друкованим його тоді на Вкраїні ще не було. Ігумен Борискович діяльно взявся за цю книжку; текст, безумовно, правили з грецького оригіналу. Для роботи коло видання Октоїха Борискович запрошував до Дермані вчених тогочасних людей; так, він запросив до себе відомого Іова Княгиницького.
Друк Октоїха розпочали 12 квітня 1603 р., а скінчили 12 вересня 1604 р.; це був: «Охтаиксиреч осмогласник», на 326 л.; книжка вийшла «в общом манастыри Дермани, коштом и накладом манастнрским», цебто вже без якихсь спеціальних коштів князя Констянтина. Передмову до цеї книжки писано двома мовами — церковно-слов'янською та українською; післямову склав і підписав «Даміан недостойный презвитер». По цьому, значно нижче, підписався й технічний друкар І. Ф. Д., але хто сховався під цими ініціалами, не відомо; можна б думати, що це був Іван Федорович, син первопечатника, але проти цього промовляє фуква Ф, бо він би підписався: в.
Під час друку цеї книжки трапилася сумна подія: помер молодий князь Олександр Острізький, надія православних.
Другою книжкою дерманського друку був «Лист Мелетія святейшого патріархи Александрійского до велебного єпископа Ипатія Потея» ; книжка вийшла 6 лютого 1605 р., на 41 л. Цього листа 1599 р. з грецької мови на українську переклав Іов Борецький 17, пізніше митрополит Київський, що на той час працював в Дермані. Передмову до книжки підписав священник Дем'ян, бо він і друкував її.
Здається, що цей «Лист» був останнім дерманським друком, але можливо, що всіх дерманських видань до нас не дійшло; навіть польські джерела підкреслюють, що з Дерманської друкарні «говорили до народу руського». Вага дерманських друків, як і друків острізьких, полягає також і в тім, що видавці їх вживали й народної української мови, можливо, що під впливом Д. Наливайка.
Не довго працювала Дерманська друкарня — десь коло трьох років; з невідомих нам причин князь Костянтин в 1605 р. знову переніс цю друкарню до Острога. Але Дерманський монастир проте не втрачав своєї культурно-освітньої праці, і надалі лишався славним монастирем на Волині. Десь в кінці 1607 р. князь Костянтин запросив до себе на архімандрита дерманського племінника єпископа Гедеона Балабана — Ісаію Балабана, «блюстителя» єпископії Львівської, і той став у нього «строїтелем» всіх острізьких монастирів (на своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков). Пізніше (1627—1633 рр.) ігуменом Дерманським був славний автор «Граматики» 1619 р.— Мелетій Смотрицький, що тут і похований.
Київський історик Іван Каманин був висловив думку, ніби архімандрит Дерманський Ісаія Балабан з дозволу князя Януша продав Дерманську друкарню до Києва, разом з Острізькою; я вважаю цю думку недоведеною; більше підстав думати, Що окремої Дерманської Друкарні було — тут часово працювала друкарня Острізька.
Рохманівська друкарня
Рохманів — це містечко на Волині Кременецького повіту, в 2 верстах від стольного колись міста Шумська; належав Рохманів князям Вишневецьким. Господарка Рохманова, княгиня Ірина Вишневецька Могилянка запросила до себе з Почаєва відомого вченого, ієромонаха Кирила Транквиліона Ставровецького. Кирило прибув до Рохманова десь року 1618 і розташував тут і привезену з Почаєва свою мандрівну друкарню.
Кирило Ставровецький був славним проповідником свого часу, і давно вже надумався був видати збірника своїх проповідей; пробуваючи в Рохманові, Ставровецький вирішив видрукувати такого збірника, який і вийшов у світ 9 листопада 1619 р. під назвою: «Євангеліє Учителює, албо казаня на неделя презрок и на празники господскіє и нарочитим святьш угодником божіим», на 552 л. В передмові до читача Ставровецький розказує: «Подялем великій кошт на так трудноє и преважноє дило... Сам же аз множайшіи труды к трудом моим приложих, и промнслом Вышнего и друкарню в убозей кущи странствіа моєго поставих, и зачатоє дило коштом и накладом моим с помощію божією сверших». Так само в самім заголовку книжки читаємо, що вона «єго всласным стараням, коштом и накладом г друку на свет ново выдана». Книжка дійшла до нас з різними посвятами,— кн. Ірині Вишневецькій, кн. Юрію Чарторийському і кн. Самуїлу Якимовичу Корецькому,— певне ці особи трохи допомогли Ставровецькому й матеріально.
З підкресленою любов'ю говорить Ставровецький в посвяті про Ірину Вишневецьку, котра «мя пріала в дом свой, в пелкгримстви моєм, с таким дилом преважныш, и далась взяти початок и конец в дому своєм той праци моєй; а к тому былась помощною и ласкавою патронкою мне, многобедствуємому».
Ставровецький багато потрудився, складаючи цю свою книжку. «Святых теды книг зобралем сладость духовную,— пише автор в посвяті,— яко пчела трудолюбная, с цветон райской красоты, и учинилем книгу учителную, Казаня дорочныє и на свята урочистий, и подалем вирным Божіим... Подялем многіи болезни и труды, крнвавыш поты и великій кошт на так трудное и преважноє дило». Справді, книжка вийшла дуже цікавою змістом; видання досить розкішне, з киноварю.
Ставровецький твердить, що «человецы некоторіи, сановитьш и разумнни, подвигоша мя на сіє дило святоє и честноє», на видання «Євангелія Учителного». Крім цього «найпаче разгореся в мне огнь трудолюбіа, кгднм пріал благословеніє ,от святейших четырох патріархов святна Восточныя церкви» 1616 р., а перед тим 1614 р. Ставровецький одержав на свій труд благословення й наказ Єремії Тисаровського, єпископа Львівського. І ось тому «аз, за повеленієм и благословенієм старших, умислих книгу сію изобразити дилом друкарским, для размноженя науки збавеннои».
Попередню книжку Ставровецького — «Зерцало Богословіи» 1618 р. духовенство стріло вороже, а тому воно поставилося зле й до нового труду його.
Четвертинська друкарня
Село Четвертня — Луцького повіту на Волині над річкою Стир — було родинним маєтком князів Четвертинських. Прабатько родини Четвертинських, князь Олександр Святополкович, одержавши собі в уділ Четвертню, став зватися Четвертинським; ось оцей Олександр Четвертинський 1437 р. заснував при Четвертні Преображенського монастиря. Родина Четвертинських постійно визначалася своєю ревною обороною православія і щедрим меценатством на користь рідної культури.
Один з князів Четвертинських, Григорій, прислужився також і справі волинського друкарства. Князь Григорій Четвертинський був горливим оборонцем православної віри, хоч жив у малих достатках.
Загорівські монахи, ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, видрукувавши декілька книжок в Угорцях, перенеслися до Мінська, але не довго прожили вони й тут, і скоро вернулися до свого Загорівського монастиря; пізніше, десь 1624 р. разом з своєю мандрівною друкарнею прибули вони, певне на заклик кн. Григорія Четвертинського, в Четвертню й оселилися в Преображенськім монастирі. Тут вони почали складати Псалтиря, який і вийшов у світ 27 липня 1625 р., на 244 л. На обороті заголовного листа — герб Четвертинських, а потім — присвята книжки кн. Григорію від друкарів Павла та Сильзестра. По тому ось ця замітка: «Сіє дило начася и свершися благословенієм господина отца нашего преподобнейшаго кир Захаріи, з Святой горн, игумена монастыра Рождества пресвятня Богородица Загоровского, и всей еже о Христе братіи, молитвами и помощію тогожде монастиря». Ця замітка стверджує, що наші друкарі справді були загорівськими монахами і до Четвертні прибули певне не з Минську, а з монастиря Загорівського.
Крім цеї книжки, більше нічого о. Павло не друкував в Четвертні, і скоро подався з своєю мандрівною друкарнею до Луцька.
Луцька друкарня
Церковне братство заснувалося в Луцьку при Хрестовоздвиженській церкві досить рано — ще 1617 р. На перших порах свого існування Луцьке братство про друкарство не думало — в акті про його заснування з 1 вересня 1619 р. ніякої згадки про друкарню нема.
Друкарню в Луцьку засновано випадково; відомі вже нам друкарі, ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, по короткім перебуванні в Четвертні, прибули з своєю мандрівною друкарнею й до Луцьку, певне на заклик Хрестовоздвиженського братства. Коли саме прибули вони до Луцьку — не відомо; певне, десь в часі по липні 1625 р. і до 1628 р.
В Луцьку друкарі наші зайнялися найперше відновленням та поширенням своєї друкарні, бо за час їхнього мандрування мала їх друкарня повинна була досить пошарпатися. А що це було так, про те свідчить сам друкар Сильвестр в своїй духівниці з 1635 р. «Жиючи мне з честным, а в Бозе змерлым,— пише Сильвестр,— господином отцем Павлом Лютковичом Телицею, игуменом Чорненским, антецесором моим, перед тым в манастиру братства Луцкого, там з оным з ласки Бога всемогучого и счодробливости гойноє людскоє, друкарню спорядилисмо». Це свідчення монаха Сильвестра не треба розуміти так, ніби друкарі наші заклали собі в Луцьку нову друкарню; ні, мова йде тут лише про відновлення та поширення їхньої старої друкарні, що зробили вони в Луцьку з «счодробливости гойноє людскоє»,— певне за допомогою Хрестовоздвиженського братства.
Але в Луцьку пробули наші друкарі не довго; першою книжкою вони видрукували тут «Лямент по святобливе зошлом велебном господину отцу Іоанни Василевичу презвитери». Книжечка на 11 листах.