Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм, генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» [2,6].
У квітні 1944 року — командувач військами Західного фронту, а після його перейменування — 3-го Білоруського фронту (з 24 квітня 1944 до лютого 1945 року). У травні — першій половині червня 1944 року війська фронту вели бойові дії місцевого значення на території Білорусії. Беручи участь у Білоруській наступальній стратегічній операції (23 червня — 29 серпня 1944 року), фронт провів Вітебсько-Оршанську (23—28 червня 1944 року), Мінську (29 червня — 4 липня 1944 року), Вільнюську (5—20 липня 1944 року), Каунаську (28 липня — 28 серпня 1944 року) операції. У результаті були відвойовані Вітебськ (26 червня), Орша (27 червня), Борисов (1 липня), Мінськ (3 липня), Молодечно (5 липня), Вільнюс (13 липня), Каунас (1 серпня) і війська фронту вийшли до кордону зі Східною Пруссією.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Черняховський Івану Данилович удостоєний другої медалі «Золота Зірка».
З 5 по 22 жовтня 1944 року окремі сили фронту спільно з 1-м Прибалтійським брали участь у Мемельській операції. У результаті була ізольована Курляндське угруповання противника і війська увійшли в Східну Пруссію і північно-східну Польщу [1,11].
З 16 по 30 жовтня 1944 року І. Д. Черняховський керував самостійною Гумбінен-Гольдапскою фронтовою операцією. З 13 січня по 18 лютого 1945 року брав участь у Східно-Пруській наступальной стратегічній операції, в ході якої 13—26 січня провів Інстербурзько-Кенігсберзьку операцію, війська фронту вийшли на підступи до Кенігсберга і блокували східно-пруське угруповання німців.
18 лютого 1945 року в районі міста Мельзак (нині Пенежно, Польща) смертельно поранений. Помер того ж дня. Похований у Вільнюсі (Литва). У 1992 році прах І. Д. Черняховського був перепохований у Москві на Новодівочому цвинтарі.
На знак визнання заслуг генерала армії І. Д. Черняховського у відвоюванні Литовської РСР у німецько-фашистських загарбників у Вільнюсі йому був споруджений пам'ятник. Місто Інстербург Калінінградської області перейменовано в Черняховськ.
У 1992 році прах І. Д. Черняховського, похованого у центрі литовської столиці, був перевезений з міста Вільнюса і перепоховано в Москві на Новодівичому кладовищі. Демонтований владою Вільнюса пам'ятник І. Д. Черняховському роботи народного художника СРСР скульптора М. В. Томського був перевезений в місто Воронеж, який в кінці 1942 року обороняла, а в січні 1943 року визволяла 60-а армія під командуванням І. Д. Черняховського.
На батьківщині Героя встановлено бронзовий бюст, він був навічно зарахований до списків 1-ї батареї Київського військового артилерійського училища. У місті-герої Одесі споруджено пам'ятник І. Д. Черняховському.
Ім'ям Героя названі площа і вулиця у Воронежі, вулиці — у Вітебську, Владивостоці, Владимирі, Житомирі, Києві, Краснодарі, Курську, Липецьку, Москві, Нижньому Новгороді, Новгороді, Новоросійську, Новосибірську, Одесі, Пермі, Санкт-Петербурзі, Смоленську, Сумах , Уфі, Хабаровську й інших містах.
Висновки
Отже, славетний українець Кузьма Дерев’янко будучи генерал-лейтенантом Червоної армії від імені Радянського Верховного Головнокомандування підписав від СРСР Акт про беззастережну капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року, що засвідчило завершення Другої світової війни.
Іван Данилович Черняховський — радянський офіцер, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни командуючий 60-ю армією Воронезького фронту, генерал-лейтенант; командучий військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії.
Земляки цих двох видатних людей, і в першу чергу солдати війни, будуть вічно їх памятати.
Список використаної літератури
1. Вігман Л. Наймолодший командуючий фронтом // Місто. – 1996. – 27 червня. – С.11.
2. Глущенко А. Черкащина у роки Другої світової війни // Черкаський край. – 2009. – 19 червня. – С.6.
3. Листопад С. Наш легендарний земляк // Місто. – 2004. – 24 листопада. – С.11.
4. Червінський В. Славетний українець Кузьма Миколайович Дерев’янко. – Чумацький шлях. – 2005. – №5. – С.6-8.
5. Шевченко В. Остання миттєвість війни // Військо України. – 2007. – №9. – С.12.