МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ІСТОРІЇУКРАЇНИ
Бакалаврська робота
Ізяслав: основні етапи розвитку
студентки ІV курсу
історико-соціологічного факультету РДГУ
Бондарчук Наталії Сергіївни
Науковий керівник:
канд. іст. наук, доцент
Галуха Любов Юріївна
РІВНЕ - 2007
Зміст
Вступ
Розділ 1. Розвиток Ізяслава: загальна характеристика
1.1 Основні етапи розвитку міста
1.2 Заславщина у XVI - XVIII ст.
1.3 Місто Ізяслав у період ХІХ - ХХ століть
Розділ 2. Наукові та етнографічні дослідження краю
2.1 Археологічні розвідки Заславщини
2.2 Місто Ізяслав у етнонімах та топонімах
Розділ 3. Генеалогія князівського роду Сангушків
Висновки
Джерела та література
Додатки
Актуальність теми. Серед історичних міст Хмельницької області Ізяслав займає особливе місце. До наших днів збереглося чимало пам’яток археології, історії, архітектури, за кількістю та значенням яких Ізяслав міг би бути справжньою туристичною „перлиною" нашого краю. На жаль, за останні десятиліття перетворились на руїни розкішний палацовий ансамбль князя Сангушка ХVІІІ ст., костел Іоана Хрестителя ХVІ-ХVІІ ст., хоча всі вони перебувають під охороною держави. Найцікавіший період розвитку міста Ізяслав співпадає з правлінням князівського роду Сангушків. Також значним є період панування у Ізяславі князівського роду Заславських, який також не лишився осторонь уваги вчених. Та не дивлячись на значну роботу істориків ще досі залишається багато таємниць у історії Ізяслава, що і визначає актуальність теми.
Разом з тим, раціональне і ефективне використання історичної спадщини зафіксовані в різних документах дозволить по-новому усвідомити необхідність історико-культурного відродження міста.
Об’єктом дослідження є історичний розвиток міста Ізяслава.
Предмет дослідження включає особливості основних етапів розвитку літописного Ізяслава, його історико-культурних пам’яток.
Метою дослідження є аналіз основних етапів розвитку міста Ізяслава на основі зібрання доступних прямих і посередніх відомостей про історію міста Ізяслава та пов’язаних з ним культурно-ідеологічних осередків.
Завдання роботи:
Виявити та проаналізувати наявну історіографію та джерела із даної проблеми;
З’ясувати особливості становлення та розвитку основних історичних етапів міста Ізяслав;
Проаналізувати генеалогію роду Сангушків;
Прослідкувати історико-культурне значення основних пам’яток Заславщини.
Новизна роботи полягає в цілісному аналізі становлення і розвитку міста Ізяслава на основі історіографічних, археологічних розвідок та джерельної бази.
Методологія дослідження. В дослідженні використані методи аналізу, синтезу, порівняльний, хронології, узагальнення.
Історіографія проблеми: Історіографію міста Ізяслава знайшла відображення у загальних працях українських та зарубіжних вчених та спеціальних наукових розвідках. Широке відображення історія Заславщини знайшла у працях Теодоровича Н.І. [38, 39], Грушевського М.С. [11, 12], Загришева И.П., Милюченкова С.А., Мінькова І.І. [30], Каргера М. К, Павлюка В. [32, 33, 34] та інших.
Значну увагу проблематиці заснування міста Ізяслав відводив М.С. Грушевський в тому числі й у працях “Історія України" [11], “Ілюстрована історія України" [12]. Зокрема, вчений інформував, що місто було засновано на річці Горинь, ще за часів Київської Русі. Цю інформацію підтверджує й інший вчений М. Каргер, який доводить що місто існувало ще з часів Батия у 1241 році, але не на березі річки Горині, а річки Гуска біля м. Шепетівка. М.І. Теодорович у праці “Город Заславь Волынской губернии” також приділяє увагу часу заснування міста та його основних етапів до XVIII ст. [39]. Також над цією проблематикою працювали історики-краєзнавці. Зокрема В.І. Кочубей “Археологічне обстеження берегів Горині в 1928 році", білоруські археологи Г.В. Штихов, В.А. Гилепа, Ю.А. Заєць [24], українські археологи: М.Н. Нікітенко, П. Ричков [36], С. Олійник [36], І.С. Винокур та інші.
Цікаві матеріали щодо періоду правління князівських родин Заславських та Сангушків подають історики Павлюк В. “Польська шляхта в суспільно-політичному житті Волині кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. ” [34], “Палацово-паркові ансамблі магнатерії - центри культури Волині” [33], Ковальський М.П. “Документи родинного фонду Сангушків" [32], польський історик Tarnowski S. “Wspomnienie posmietne // Ewstachy Sangushzko” (1997) [48].
Важливим інформативним матеріалом стали також і сторінки інтернету, на яких було почерпнуто праці сучасного українського вченого із Острога Атаманенко В. [1, 2].
Основу джерельної бази роботи склали результати археологічних експедицій, етнографічної експедиції, яку здійснила дослідниця у місті Ізяславі, збираючи спогади та легенди у старожилів міста [15-22], документи [31].
Цінним джерелом стала періодика XIX ст., зокрема, „Волинські єпархіальні відомості відомості" [7, 8].
Структура роботи. Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на параграфи, висновків, списку джерел та літератури й додатків.
Апробацію результатів бакалаврської роботи було здійснено шляхом звітів на кафедрі історії України та під час участі у 2 конференціях. Зокрема, в науковій конференції,,Історичні читання", що проходили у Рівненському державному гуманітарному університеті у березні 2007 року та та Звітної наукової конференції викладачів, співробітників, докторантів, аспірантів та студентів Рівненського державного гуманітарного університету за 2006 рік, що відбулася у квітні 2007 року.
Практичне значення роботи.
Матеріали даної роботи можна використовувати у навчальному процесі загальноосвітніх шкіл та у ВНЗ при підготовці до семінарських занять студентів і також викладання курсів із історичного краєзнавства, музеєзнавства, археології та історії України. Це дослідження можна також застосувати як тематику для різноманітних конференцій, вікторин, написання рефератів, доповідей.
Ізяслав - районний центр Хмельницької області, місто на річці Горинь, притоці Прип’яті. В різні часи документи фіксують дещо відмінні його назви: Ізяславль (XIII ст), Заслав, Заславль, Ізяслав (XIV-XX ст). В XII - першій половині XIII ст. Ізяслав входив до складу Галицько-Волинського князівства. У XIV ст. місто стало володінням князів Острозьких, право яких на місто підтверджено грамотою польського короля Владислава Ягайла і литовського князя Вітовта. У 1448 році, після смерті князя Острозького, великі маєтки були поділені між його синами. Молодший Юрій отримав Заславль і поклав початок роду князів Заславських. У 1466 році на крутому березі Горині він збудував величний замок. У народі це місце має назву Рогнеда. Саме звідси виріс сучасний Ізяслав. Збереглися й залишки цієї найдревнішої кам’яної будівлі. Замок мав дві вежі, 14 городень, дім, церкву. За словами історика В. Антоновича, церква була дерев’яною і мала назву Хрестовоздвиженської. [12, 79].
У другій половині XIV ст. Ізяслав став власністю Литви, а після Люблінської унії 1569 р. - Речі Посполитої. У XV-XVI ст. через кожні 10-20 років Волинь піддавалась нападам татар. Зафіксовано напади татар на Ізяслав у 1491 році, бої під стінами міста між польським військом і татарами у 1534 і 1577 рр. Великі спустошення вчинили вони на околицях Ізяслава у 1618 році. Після Брестської унії посилилося окатоличення Ізяслава. На той час тут було споруджено костел та монастир Бернардинів, а місто перейшло до рук князів Заславських (гілка родини Острозьких). Бернардинський монастирський комплекс споруджувався в 1600-1610 рр., коли князь Януш - Іван Заславський, який в 1594 році прийняв католицтво, заклав костел святого Архангела Михаїла та монастир при ньому для монахів католицького чернечого ордену. Весь комплекс оточений міцною стіною, яку до 1926 року доповнювали високі башти, однак вони потім були знесені. За часів свого існування в монастирі зберігалася чудотворна ікона Божої матері. За переказами, вона була сімейною святинею князів Заславських. Також тут зберігалися сімейні портрети Сангушків, Святополк-Четвертинських. При монастирі існувала багата бібліотека стародавніх хронік, літописів, майже повне зібрання сеймових щоденників. Під час революційних подій ці величезні багатства рукописів зникли. До наших часів первісний варіант монастирського комплексу не дійшов.1648 року армія Богдана Хмельницького захопила місто і зруйнувала монастир. Лише в 1757 році за часів правління князя Павла Сангушка, архітектор П. Фонтан заново відбудував комплекс в одному з найзагадковіших архітектурних стилів - бароко. [32].
У XVII ст. Ізяслав став значним торговим і господарським центром півдня Волині. У місті відбувалися щотижневі торги та річні ярмарки. Населення Ізяслава не раз виступало проти гніту польської шляхти, брало участь у повстанні Наливайка 1594-1596 рр. У 1648 році Богдан Хмельницький, спираючись на допомогу населення міста і сусідніх сіл, із своїм військом взяв ізяславський замок. За Андрусівським перемир’ям у 1667 році Ізяслав відійшов до Польщі. Частина населення, рятуючись від утисків князів Заславських, а з 1673 р - Сангушків, тікала в інші райони. Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії протягом 1793-1795 рр. місто було центром Ізяславського намісництва, у 1796-1797 роках - центром повіту Волинського намісництва, пізніше - тієї ж губернії.
Нині на невеликій території центральної частини міста розташовані 10 унікальних пам’ятників архітектури і їх ансамблів. Серед них: замок князів Заславських (споруда цивільної архітектури готичного стилю з елементами ренесансу XIV-XVI ст), кафедральний собор Іоана Хрестителя з господарськими будівлями (споруди готичного стилю з елементами ренесансу XVI ст), монастир монахів-бернардинців (пам’ятник оборонної культової архітектури епохи ренесансу XVI ст.), торговий дім (споруда XVIII ст). Чи не найбільшу цінність представляє двірцево-парковий ансамбль, архітектурний комплекс якого відноситься до стилю пізнього бароко. І в його склад входять замок-палац князів Сангушків XVII-XVIII ст. Весь цей ансамбль виконаний під керівництвом знаменитого італійського архітектора Павла Антоні Фонтани. Споруди палацу розташовані з врахуванням оборонного кордону замку та максимального просторового розкриття на стару, лівобережну частину міста. Монастир був зведений для латинських монахів-місіонерів, а костел носив назву св. Йосипа. Монастир проіснував до 1831 року. За участь монахів-місіонерів у польському повстанні 1830-1831рр. царський уряд відібрав приміщення монастиря і передав його місцевій владі, яка у подальшому поселяла тут різні повітові установи: поліцейське управління, казначейство, установу військової повинності, дворянську опіку. У 90-х роках минулого століття костел св. Йосипа було передано католицькій общині міста