За даними подимного реєстру 1629 р., дві третини волинських міст (74) мали до 300 будинків [3,114-140.]. Це не було особливістю лише Волині. Відомо, що в Західній Європі в період пізнього середньовіччя великих міст з населенням 3 - 10 тисяч чоловік було не більше 6% [40, 59]. На 1629 р. містами середніх розмірів були Старий Заслав та Красний Корець, на межі крупних та середніх міст знаходився Новий Заслав (508 димів), містечками були Шепетівка (128) та Білогородка (119).
Попередня податкова - поборова - традиція для Волині XVII ст. практично не збереглася. Узагальнений сумарний поборовий реєстр зберігся від 1601 р. [39]. Відповідно до його інформації, заплачено було зі Старого та Нового Заслава: з першого - 32 злотих 15 грошів шосу та 24 злотих з ремісників та попа; з другого - 16 злотих шосу та 58 злотих 12 грошів від міської ріллі та городів, ремісників, попа та вальних кіл (млинових) [39]. Сумарно платежі від інших волинських міст (в реєстрі вони представлені в далеко не повному вигляді) перевищували 50 злотих тільки в кількох випадках - центри повітів, Торчин, Білів, Клевань, Олика, Горохів, Сокіл, Локачі, Янушпіль, Ожигівці; лише у випадку обох Заславів, Ожигівців та Торчина вжито для приватновласницьких володінь термін “місто”, для решти - “містечко", навіть коли побор з них був близьким до Старого та Нового Заслава.
Більш інформативні, порівняно із сумаріушами, первинні поборові реєстри (квити, рекоґніції) збереглися для Старого Заслава (1613 р) [35, 39]. Практично одночасно було здійснено описання Нового Заслава (ключа новозаславського присудку) - “Реєстр чиншів м. Заслава та навколишніх сіл" 1612 р. [35, 40] Це дає підстави розглядати кількісні показники обох головних міст Заславщини.
Залежно від різних завдань, які стояли перед укладачами обох документів, вони відмінно, під різними кутами відображають населення міст. Поборовий реєстр, спрямований на відображення податкових категорій, у дійсності першочергову увагу зосереджує на земельних наділах міщан, різні категорії яких також фіксує. Натомість, у даному випадку складніше виявити торгові та ремісничі категорії населення. У реєстрі виділено рубрику “люзні та ремісники”, в якій об’єднано різні групи населення, але практично в усіх випадках при іменах вказано вид ремесла, часто - в зменшувальній формі (krawczik, ganczarczik, cziesielczik, stelmasczik та ін. [35, 40-41]).
Поширеним заняттям мешканців Старого Заслава було шинкування. Всього ним займалася 41 особа, що становило біля 13% міщан. Виключно шинкуванням був зайнятий 31 мешканець міста, 11 - поєднувало його з ремеслом, по одному - з торгівлею, з броварництвом, солодовництвом. Ще шестеро міщан шинкували не з власного будинку. Трохи більше міщан займалося торгівлею. Найзаможнішими серед торговців слід вважати сімох міщан, які мали комори, скоріш за все - торгові точки, в ринку.32 міщан платили з “стольця", тобто, очевидно, торгували з власного будинку. По одному міщанинові поєднували торгівлю з шинкуванням та ремеслом. Стосовно 9 міщан зазначений платіж “z anglu" іншим поборовим реєстрам (як і поборовим універсалам) невідомий; якщо цей термін є спотворенням слова “handl”, то й їх можна віднести до категорії торговців. У такому випадку з торгівлею було пов’язано 50 осіб або 15%.
Загалом у торгівлі та ремеслі була задіяна майже половина (44%) старозаславських міщан. У той же час, в місті зосереджувалася значна кількість служилого населення. До вже згаданих служок, гуменника, ключника, сурмачика, які володіли волочними наділами землі, треба додати возницю, садівничого, дворника, воловника, лебідника, воротного, 2 пастухів та 28 гайдуків, які разом становили майже 13% мешканців міста. У місті знаходилося й 4 зем’янські будинки.
Більше половини старозаславських міщан користувалися землею, поєднуючи сільськогосподарські заняття з суто міськими. У той же час, виключно з користування землею платили 60% міщан, які мали в своєму розпорядженні ті чи інші земельні наділи (40% таких міщан поєднували службу, ремесло та торгівлю з землеробством). Міщани користувалися 64,25 волоками землі, тобто на одного міщанина припадало близько 6 моргів. [35, 246]) під час ярмарків. Загалом, 227 міщан, які користувалися землею, мали в своєму розпорядженні 53,75 волоки.
Міщани Нового Заслава сплачували грошовий та вівсяний чинші з землі, подимний, гайдуцький та пушкарський податки; вибирання податків супроводжувалося платою бірчого [35, 237]. За забезпеченням землею реєстр виділяє волочних, півволочних та безземельних міщан, до яких зараховує підсусідків та коморників; окремо реєструються служилі категорії населення. Найпоширенішого для попереднього випадку користування четвертинами волоки Новий Заслав поки що не знав. Чисельність міщан, об’єднаних у десятки, які користувалися землею, становила 351 особу [35, 337]. Порівняно з 1606 р. (365 осіб) їх кількість дещо зменшилася, як зменшилася на один і кількість десятків [25, 156]. Натомість, розміри землі, якою користувалися приписані до десятків міщани (365 - у 1606 р. та 351 - у 1612 р), не змінилася й становила в 1606 р.132, а в 1612 р. - 132,5 волоки. Рівень забезпечення новозаславців землею був помітно вищим порівняно зі старозаславцями.
Вищий рівень забезпечености новозаславських міщан порівняно зі Старим Заславом можна пояснити кількома факторами. По-перше, це саме новий характер міського поселення, де виділення землі було одним з елементів заохочення населення. По-друге, Новозаславська волость, на яку припадала більша кількість малополіської смуги, мала, відповідно, більший земельний резерв, а міська земля була одним із способів загосподарення. Нарешті, Новий Заслав мав право проведення трьох щорічних ярмарків [25, 153], під час яких міщани, як вже зазначалося вище, якусь частку сільськогосподарської продукції могли збувати приїжджим купцям. Частина міської ріллі - біля 11 ділянок розміром щонайменше 7,5 волок (точно встановити обидва показники неможливо через попсованість тексту документу) - лежала пусткою.
Відсутність серед повинностей міщан податків від занять торгівлею та ремеслом не дають можливості в усій повноті відтворити характер міських занять новозаславців.
На 1617 р. м. Красний Корець належало до незначних, тобто було містечком. Натомість перспективи його подальшого розвитку проявлялися у кількості його вулиць. Їх було одинадцять, на них було 296 будинків. Мало це містечко і значний Ринок, на якому знаходилося 29 будинків [25, 112, 124.].
До другого десятиріччя XVI ст. відноситься ще один інвентар, який описує Старий та Новий Заслави і Білогородку. Він недатований, але на його першій сторінці вказується, скоріш за все, пізнішим упорядником, як час створення 1617 р.; М. Крикун датує його “складеним десь в одному з перших двох десятиріч XVII ст." [28, 76]. Свідчення цього інвентаря є унікальними у зв’язку з тим, що містить вказівки на кількісний склад родин (“koszdego ossoba ys czeliadzią”) цих міст, який, щоправда, вважається дуже заниженим [28, 76.]. Поза цим, він зазначає відсутність органів міського самоврядування у Старому Заславі та Білогородці.
В інвентарі, окрім цього, вказані назви вулиць Старого та Нового Заслава. У першому вони інвентарем названі так:
1) над ставом, яка йде до єврейського кладовища (do okopu zidowskiego; 21 будинок), та окремо її дві полаті (28 та 24; друга - їдучи до Острога),
2) Затильна до малого ставка на низ (9),
3) Затильна (16),
4) що йде від Острога до монастиря та її полать (12 та 15),
5) можливо, Красна (Krziszna;7),
6) друга вулиця Погорільська (25) та 6) без назви (18) [28, 78]. У Новому Заславі на час створення існували такі вулиці:
1) Ринковий затилок за церквою (22 будинки),
2) Островська або Красна (56),
3) що йде повз Грицька;5),
4) що йде повз Бориса (8),
5) що йде повз Лутора;7),
5) Купецька,
6) паркан від Горині (60),
7) що йде повз Кроча;(1),
8) що йде повз Потапа (5),
9) паркан над Понорою (28),
10) Застав’я (40) [28, 78.]. На Ринку знаходилося 36 будинків; окремо від вулиць на самому початку переліку вміщено список міських урядовців: війта та суддів, присяжних, Андрій Різник, Савка, Яким, Михно. [30,154].
Таким чином, можна говорити про етапи розвитку міської мережі Заславщини і її відображення в джерелах. У силу впливу зовнішніх чинників, він часто переривався й міста змушені були просто відновлювати свій попередній потенціал. Вже навіть підсумовуючи певний рівень загосподарення реґіону та будучи чинником і стимулом його подальшого поступу, міста вимагають окремого дослідження з точки зору соціально-економічної проблематики, яка на сьогодні відійшла на другий плян у вивченні ранньомодерної історії Волині та загалом України. Як наслідок, практично відсутні праці, які поєднували б аґрарні та урбаністичні підходи та тематику, цілісно розглядали б крупні маєткові комплекси. Значною мірою це залежить і від стану джерельної бази. Для першої половини XVIІ ст. Заславщина знаходиться чи не в найкращому становищі. У цьому відношенні важливими є використання практично одночасних за часом створення описів Старо - та Новозаславської (1636 - 1637 рр) волостей, а також Шепетівки (1643 та 1644 рр), Дяківського (1642 та 1647 рр) та Краснокорецького (1650 р) ключів та інші описи, а також господарські документи Заславщини.
Починаючи з 1386 року і далі, впродовж багатьох століть, Ізяслав був головною резиденцією багатих і славетних князів Острозьких, Заславських та Сангушків. Після другого розподілу Польщі у 1793 році Ізяслав став центром новоутвореної російської Ізяславської губернії. Проте губернським містом він стати фактично не встиг. У 1804 році центром всієї Волинської губернії, куди і входив Ізяслав, стало місто Житомир. Ізяслав став повітовим містом, яким і лишився надалі.