Міхновський висував такі підстави прагнення самостійності:
«...Коли справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежену змогу всестороннього духовного розвитку й осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розквіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності є метою, — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин...» [10].
Міхновський для свого домагання української державності стоїть на історично-правових засадах, які сучасні його земляки призабули, не вважаючи державу за конче потрібну чи конечну форму для людського співжиття.
Програмова брошура закінчувалася наступними визначними словами:
«Усі, хто на цілій Україні не з нами, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятаймо, що слава і перемога — це доля борців за Народну справу. Вперед і нехай кожний із нас пам’ятає, що коли він бореться за Народ, то мусить дбати за весь Народ, щоб цілий Народ не згинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!».
Через розходження політичних поглядів Міхновський лишає РУП та 1902 року зі своїми однодумцями засновує першу українську суто націонал-соціалістичну організацію — це Українська Народна Партія (УНП). УНП вважається першою націонал-соціалістичною партією [1].
УНП не стала масовою партією: національний ідеал серед народу не мав чіткого розуміння, не виробилась ще на той час ідеологія боротьби, гасла соціалізму викликали захоплення у значної частини української інтелігенції.
УНП діяла до 1917 р., а після стала основою Української партії самостійників-соціалістів. Очолив її М. Міхновський. І ця партія в революційні роки послідовно стояла на самостійницьких, національних позиціях, дотримуючись тих «Десяти заповідей УНП», що їх ще в 1904 р. склав Міхновський:
1. Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу Самостійна, Вільна, Демократична Україна — Республіка робочих людей — оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилась на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.
2. Усі люди твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для українців! Отже вигонь звідусіль з України чужинців — гнобителів.
4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі.
6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.
7. Не зробися ренегатом-відступником.
8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.
10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо тим додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.
У цих заповідях, по суті, узагальнено багатовіковий досвід змагань за національну ідею і національний ідеал. «Заповіді» були надруковані у брошурі «Справа української інтелігенції у програмі української народної партії».
Автор осуджує участь української революційної інтелігенції в російському революційному русі від 1847 до 1897 рр. і стверджує, що ця півстолітня боротьба для українського суспільства ніякої користі не дала [10].
Міхновський формує раннє, але суто націонал-соціалістичне розуміння народної держави, української демократії і соціалізму. Ідеал Міхновського — це дійсна українська націонал-соціалістична демократія.
Міхновський вважається ідеологом української самостійності. «Головна причина нещастя нашої нації, — писав у 1905 р. М. Міхновський, — брак націоналізму серед широкого загалу її [...]. У нас на Україні націоналізм дуже принизився: наша нація, виключаючи небагатьох переважно із інтелігенції, — не націоналістична...». Термін «націоналізм» у даному випадку вживався як відповідник «національної свідомості» [8].
У праці «Робітницька справа в програмі УНП» Міхновський стверджує:
«Отже організування усіх українських робітників в одну національну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були, і захоплення в свої руки усієї української промисловості, націоналізація її, чи шляхом права, чи шляхом примусу — це становить ціль української народної партії в сфері робітницького питання, яка всюди і завсігди тримається сього правила: Україна з її добрами тільки для українців, а не для чужинців».
Складена надалі Міхновським Програма УНП (1906) у повній мірі відображала цілі раннього націонал-соціалізму:
1. УНП визнає соціалістичний ідеал єдиним, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи...
2. Українські робітники складають свою незалежну робітницьку партію, яка в своїй діяльності не підлягає ніяким обмеженням і контролю...
3. Свідомий українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату єсть справа самого українського пролетаріату і нікого більше...
4. Не поділяємо тих думок, що селянин-хлібороб, власник мусить збанкротуватись, позбутися свого ґрунту, обернутись в сільського пролетаря-наймита, який заробляє собі на життя, роблячи в панських економіях. (…) Кожний член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита.
5. Перехід від капіталістичного господарства до орендного фермерства нам тим корисний, що тоді кожному найтемнішому чоловіку стане ясно як вдень, що клас земельної аристократії, що жив з оренди — є клас суспільних паразитів [1].
Микола Міхновський, як юрист за фахом, свою віру втілював у життя: виступав захисником на політичних судових процесах, був помітною постаттю у громадському українському житті. Його «Справа української інтелігенції» — це зібрані під однією обкладинкою статті, які він друкував у різних періодичних виданнях, нажаль, короткочасних.
У своїй промові «Націоналізм — всесвітня сила» він наголошував на тому, що «Націоналізм — це велитенська і непоборна сила... Під її могутнім натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обов'язки при чужинцях – переможцях...Націоналізм — ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених».
Книжечка Міхновського «Самостійна Україна» зробила епоху в нашому політичному житті. Не тільки тому що вона оголошувала засади української державності, а й через той підхід, яким те домагання підпиралося. «Самостійна Україна», як програма РУП, підняла так би мовити жовто-блакитне знаменя Української революції. Можна з впевненістю твердити, що цей твір запалив національне багаття в душах мільйонів українців, виплекав героїчне покоління 1917-1920 рр.
Міхновський прислужився справі створення і розбудови українського національного війська. Він заснував український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка, від якого був делегований до Центральної Ради, зорганізував Перший охочій (добровільний) імені гетьмана Богдана Хмельницького полк, було обрано членом президії Першого Всеукраїнського військового з'їзду, що відбувся 18-21 травня 1917 р., входив до складу Українського Генерального військового комітету. В усіх цих військових організаціях Міхновський отстоював ідею самостійної України і планував повстання своїх полуботківців, щоб силовим порядком проголосити самостійну Українську державу. Але план не вдався [10].
Міхновський, повний пошани до свого народу, нагадував йому його історичне право на власну землю, як то робити годиться кожному громадянинові своєї землі і як до того кличуть закони цивілізованого світу. Він розуміє, що його сучасникам мало достіпні його аргументи, а ще менш доступні його мрії. Але він також знав, що народні рухи ніколи не починає маса, — їх починають провідники, тверді, уперті, послідовні. Ними керує любов до їх ідеалу: «Нас горстка, але ми сильні нашою любовью до України!»
І хоча Микола Міхновський поклав усі сили на боротьбу за Україну, може здатись що його діяльність не мала великого кінцевого успіху. Єдиною причиною цього є те, що він значно випередив свій час і запропонував ті ідеї, до яких розбите українське суспільство було ще не готове. Але крім практичної діяльності, найбільший внесок Міхновського у справу українського відродження став ідеологічним і світоглядовим [1].
Микола Міхновський сам поставив крапку у своєму житті (цого було знайдено повішеним)... Цей вчинок вважаться мужнім вчинком героя, що програв.
розділ 3 дмитро донцов та його національнІ ідеЇ
В українському національному русі утвердження інтегрального націоналізму було пов'язане з ідеологією Дмитра Донцова (1883—1973). Він займає особливе місце в історії української політичної думки ХХ ст.
Думки і погляди Донцова мали велитенський вплив на сучасників, особливо на молодь, і відіграли велику роль в період підготовки і проведення національно-визвольної боротьби за створення незалежної Української держави. Багато його думок залишається актуальними і в наш час і будуть злободенними в майбутньому.
Донцов був дуже плідним публіцистом, літературним критиком, істориком та, перш за все, ідеологом українського національного руху [9].
Щодо постаті Донцова існують абсолютно протилежні твердження. «Дмитро Донцов — лицар волі і думки, духа і чину, це колосальна особистість: живий приклад, живий докір, живий пострах. Він манить багатьох, але багатьох відлякує»,– так характерезує Донцова В. Іванишин (Нація. Державність. Націоналізм.– Дрогобич: Відродження, 1992).