Папське рішення втілилося в буллі "Ad providam" від 2 травня 1312 р. Майно тамплієрів початково передбачалося зберегти для підтримки Святої Землі і боротьби з невірними, а тому папа і його порада вирішили, що найправильнішим було б навіки передати це майно госпітальєрам.
21 березня 1313 р. Леонар де Тібертіс, пріор ордена госпітальєрів у Венеції, діючи від імені свого великого магістра, погодився виплатити в скарбницю короля Франції 200 000 турських ліврів у порядку компенсації тих збитків, які, згідно заяви Філіпа Красивого, понесла його держава, оплачуючи всі витрати протягом тих років, що тривав процес. Французький уряд заперечив спробу госпітальєрів узяти ініціативу у свої руки і звинуватив їх у незаконному втручанні у внутрішні справи країни. У листі від 8 червня 1313 р. Климент V заспокоює Філіпа IV після чергового протесту, викликаного діями Альберта фон Шварцбурга, великий пріор ордена госпітальєрів у країнах Заходу. Пріора призвали до папи, де він пояснивши, що не мав наміру втручатися, а всього лише бажав просити виплати субсидій, які затримувалися, внаслідок чого магістр і братерство в заморських країнах, "витратившись у благо Святої Землі, випробовували жорстоку нестаток". Інакше кажучи, він дуже багато вдячний "за благовоління і милості, які були йому надані. особливо на Вьенськом соборі", і єдине його бажання - з'явитися перед королем, щоб принести йому і його синові Людовикові "дорогоцінні дари". Зробивши це, він може негайно покинути королівський дворець.
Навіть після смерті Філіпа IV у листопаді 1314 р. французька монархія не бажала ослабити свою хватку.14 лютого 1316 р. Леонар де Тібертіс був вимушений зробити нову серію пропозицій учинок порушуючи договір, ув'язненого в березні 1313 р., згідно якому представникам Філіпа IV, а тепер і його сина Людовика X, вважалися "різні крупні суми грошів" у рахунок власності тамплієрів. Визнаючи це, де Тібертіс, проте, вказує, що виплата 200 000 турських ліврів вже обумовлена як перший внесок, а додаткові 60 000 турських ліврів виплачено у відшкодування витрат, понесених французькою монархією під час процесу. Орден госпітальєрів тепер пропонував Франції поступитися тім майном тамплієрів, яку було їй передане в користування з тих пір, як орден був оголошений у країні поза законом, а також анулювати всі борги французької королівської сім'ї ордену тамплієрів, відшкодувати все те, що королівські чиновники встигли привласнити після початку арештів, і дві третини платежів, що належати, з переданих госпітальєрам маєтків, а крім того - вартість рухомого майна і каплиць, які знаходилися в руках представників королівської влади до сього часу. Ці пропозиції практично всі були прийняті Філіпом V, що зійшов на престол в 1316 р., і записані в постанові парламенту від 11 жовтня 1317 р. Мабуть, французька монархія все-таки ледве поступилася своїми позиціями, отримавши ще одну кругленьку суму в 50 000 турських ліврів, якові орден госпітальєрів зобов'язався виплатити їй протягом трьох років як останній внесок 6 березня 1318 р. Джованні Віллані навіть заявивши, ніби орден ставши "бідніший, ніж був до того".
Справжнє своє завершення процес тамплієрів отримав в 1314 р. Папа Климент V не квапився втілювати в життя рішення про власноручне виголошення вироку керівникам ордена - того самого вироку, на який Жак де Моле і багато інших так довго сподівалися. Лише 22 грудня 1313 р. папа призначив комісію з трьох кардиналів, аби розібратися з цим питанням. У неї входили Нікола де Фровіль, Арно д'Ош і Арно Нувель.18 березня 1314 р. кардинали скликали в Парижі спеціальну раду, на якій присутні Філіп де Маріньі, архієпископ Санський, а також інші відомі прелати і магістри богослів'я і канонічного права. Перед радою з'явилися Жак де Моле, Гуго де Пейро, Жоффруа де Гонневіль і Жоффруа де Шарне. Ця сцена описана одним з їх сучасників, ченцем, що продовжив хроніки Гийома де Нанжі.
Оскільки всі ці четверо без виключення прилюдно і добровільно призналися в злочинах, що ставився їм у провину, і не заперечували своїх первинних свідчень, видно не збираючись від них відмовлятися і надалі, рада ретельним чином розглянула безліч зв'язаних питань і, засідаючи у Демурже А. Жак де Моле - великий магістр ордена тамплієрів - Євразія 2008 дворі собору Нотр Дам у Парижі, у понеділок після дня св. Георгія, виніс ухвалу, згідно якій вони засуджувалися до довічного тюремного ув’язнення в особливо суворих умовах. Але, на жаль, коли кардинали вже визнали справу закритою, абсолютно несподівано двоє із засуджених, а саме великий магістр і пріор Нормандії, виступили з промовою, що приголомшила всіх самозахистом, обертаючи слова свої до кардинала, який тільки що прочитавши проповідь, і архієпископа Санському, і знов відреклися від своїх свідчень, зроблених раніше.
Так розвіялися сумніви, що заплутували великого магістра під час процесу. Він був вже старий, за 70, і майже 7 років провів у в'язниці. Пристрасна надія на справедливе рішення папи, навіть під час організованого захисту ордена самими тамплієрами, не виправдалася.
Приголомшуючий виступ цих двох людей на якийсь час збив кардиналів з пантелику. Хроніст продовжує:
“Потім їх просто передали до рук паризького прево, який був присутній на раді, а самі кардинали вирішили як слід обдумати що сталося. Але як тільки новини ці досягли королівського палацу, король, порадившись з досвідченими людьми зі свого оточення, проте не запитуючи поради в представників духівництва, до вечора того ж дня наказав спалити обох злочинців на одному з маленьких острівців Сени, що знаходився між королівським садом і монастирем св. Августина. Можна було спостерігати, як вони готуються прийняти смерть на вогнищі - з легкою душею і чистою совістю, проявляючи волю і мужність, і всі, хто це бачив, були захоплені і уражені мужністю і стійким бажанням повністю заперечувати свою провину. Інші ж двоє були кинуті в застінок відповідно до винесеного вироком”.
Страта була проведена так поспішно, що пізніше виявилося, що острівець Або де Жавіо, або Єврейський острів, на якому спалили керівників ордена, належавши не королеві, а ченцям Сіна Жермен де Пре, так що Філіпу довелося послати письмове роз'яснення, що підтверджувало, що це аж ніяк не є посяганням на права монастиря. Героїчна смерть Жака де Моле і Жоффруа де Шарне швидко обростила безліччю легенд.
Рано вранці в суботу 20 квітня помер папа Климент.29 листопаду того ж року помер Філіп Красивий.
Згідно легенді, Жак де Моле перед смертю призвавши їх обох з'явитися з їм разом на Суд Божий не пізніше чим через рік. Відношення Джованні Віллані до цих подій також вельми красномовно: (див. додаток 5)
“Після чого на короля Франції і його синів обрушилася чимала ганьба, і вони знайшли безліч ворогів - як із за цього гріха, так і із за нападу на папу Боніфація. Вночі, після того, як великий магістр ордена і його товариш загинули мученицькою смертю, їх попіл і порох були зібрані братами мирянами і іншими віруючими і, подібно до священних реліквій, понесені і заховані в надійних і святих місцях."
Філіп Красивий так і залишився фігурою загадковою й суперечливою в історії. Одні його називають великим реформатором, інші жорстоким деспотом, що потрапив під вплив своїх радників. Результати його царювання виявилися невтішними: вертикаль влади до кінця так і не сформувалася, зате в кінець розладнались фінанси.
Зиґзаґи його політики, як і часті перепади настрою, а так саме манеру завмирати, не мигаючи вп'явшись в одну крапку, багато сучасних дослідників зв'язують із маніакально-депресивним розладом його свідомості. За свідченням очевидців, у певні періоди він був веселий, балакучий і навіть жартував. Але незабаром ставав похмурим, замкнутим, мовчазним і жорстоким. Що ж, сильним світу цього теж властиві слабості. І, проте, король Філіп Красивий за час свого правління зробив Францію найдужчою країною світу й почав нову еру в історії цієї держави.
Правління Філіпа IV Красивого (1285-1314) за своїм значенням прирівнюється до правлінь Філіпа Августа й Людовіка Святого. Діяльний поборник нововведень, Філіп зіграв істотну роль у перетворенні Франції в сучасну державу. Оточивши собі такими радниками, як Пьер Флот, Гийом Ногаре й Пьер Дюбуа - людьми, метою яких було посилення й централізація королівської влади, Філіп заклав основи абсолютної монархії.
Філіп методично розширював територію королівства. Для виправдання захоплення земель своїх васалів він використовував норми феодального права, користуючись своїм положенням володаря всієї Франції. В 1294-1303 йому майже вдалося завоювати Гасконь, володіння англійського короля Едуарда I. Філіп мав намір прибрати до рук багате графство Фландрію, що примикало з іншого боку до його королівства, і навіть якийсь час утримував його. На південному сході Філіпу вдалося придбати Франш-Конте й землі навкруги міст Ліон і Тулуза.
Філіп обмежив участь пап в управлінні французькою церквою, виступив проти передачі справ з французьких релігійних судів у папський суд і відхилював вимогу папи про те, щоб духівництво оподатковувалося тільки з папської згоди. Філіп ігнорував булли Боніфація VIII, що затверджували переваги церкви й папи над королями. Якщо духівництво відмовлялося виплачувати йому податки, він оголошував його поза закону й навіть дозволивши своїм прихильникам захопити Боніфація як заручника в італійському містечку Анан'ї. Цей вчинок привів до швидкої кончини літнього папи. Потім Філіп забезпечив обрання на папський престол французького прелата, повелів йому залишитися у Франції й поселитися в місті Авіньоні, у Провансі. Отут папи перебували впродовж більшої частини 14 ст. як справжні маріонетки французьких королів. Щоб зміцнити своє положення, Філіп висунув уявні звинувачення в єресі проти старовинного рицарського ордена хрестоносців - тамплієрів. Філіп вирішив привласнити багатства ордена й таким чином ліквідувати борги монархії. В 1307 він примусив папу зайнятися справами тамплієрів. У ході фальсифікованих судилищ, тортур і переслідувань, що продовжувалися протягом семи років, тамплієри були повністю розорені, а їх майно відійшло до корони.