Напередодні цього дня змовники увірвалися в папський палац, оточили Боніфація, обсипали його всякими образами і зажадали його зречення. Ногаре загрожував, що закує його в ланцюги і як злочинця відведе на собор у Ліоні для винесення над ним вироку. Папа витримав ці нападки з гідністю. Три дні він знаходився в руках своїх ворогів. Нарешті, жителі Ананьі звільнили його. Але від перенесених принижень Боніфаций упавши в такий розлад, що з'їхав з глузду і 11 жовтня помер. Його приниження і смерть мали тяжкі наслідки для папства. Новий папа Бенедикт XI відлучив від церкви Ногаре, але припинив переслідування самого Філіпа. Літом 1304 р. папа помер. На його місце був вибраний архієпископ бордоський Бертран дю Гота, що прийняв ім'я Климента V. Він не поїхав до Італії, а був рукопокладений у Ліоне. В 1309 р. він оселився в Авіньоні і перетворив це місто на папську резиденцію. До самої смерті він залишався слухняним виконавцем волі французького короля. Окрім багатьох інших поступок Філіпу, Климент погодився в 1307 р. із звинуваченнями проти ордена тамплієрів.
В 1314 році Філіп задумавши новий похід на Фландрію, де активізувалися антифранцузькі сили. 1 серпня він скликавши Генеральні Штати, які дали згоду на введення надзвичайного податку на війну перший в історії акт оподаткування з санкції народного представництва.
Похід не відбувся, бо 29 листопаду 1314 р. на 46-му році життя у Фонтебло король помер, мабуть, від інсульту, хоча чутка приписувала його смерть прокльону Жака де Моле.
Сучасники не любили Філіпа Красивого, близькі до нього люди боялися розсудливої жорстокості цього незвичайно гарного і дивно безпристрасного правителя. Насильство над папою викликало обурення на всьому християнському світі. Крупні феодали були невдоволені утиском їх прав і посиленням центральної адміністрації, що складалася з людей неблагородних. Купці, торгівці, ремісники обурювалися збільшенням податків, так званим "псуванням" монети, тобто зменшенням її золотого вмісту при примусовому збереженні її номінала, що призводило до інфляції. Спадкоємці Філіпа були вимушені пом'якшити політику централізації, що проводилася їм.
Правління Філіпа IV Красивого, що зійшов на французький престол у віці сімнадцяти років, розглядається істориками не лише як один з найбільш важливих періодів в історії Франції, але і як один з найбільш суперечливих.
Важливим це правління представляється тому, що Французьке королівство досягає вершини своєї могутності: найбільша за чисельністю населення держава на християнському західному світі (13-15 млн. або третина всього католицького світу), справжнє економічне процвітання (досить привести як приклад збільшення площ орних земель або розквіт ярмарок у Шампані). Крім того, влада монарха настільки посилюється, що у Філіпі бачать першого в Європі правителя нового типу: держава як ніколи могутня і централізована, оточення короля - легісти - виховані і освічені люди, справжні фахівці в області правознавства.
Проте ця веселкова картина не погоджується з іншими фактами. Так, економічний розквіт, що здається, лише маскує уповільнену кризу, про що свідчить багаточисельні потрясіння на фінансовому ринку (при Філіпі монетарна політика була украй, як зараз говорять, волюнтаристською). А в кінці його царювання, ярмарки в Шампані взагалі не витримали конкуренції з морською торгівлею італійців, а додатково, буквально наступного року після смерті короля вибухає спустошливий голод 1315-1317. Більш того, якщо приглянутися, те можна побачити, що король погано знав своє королівство: він навіть не уявляв, як далеко тягнуться його кордони, він не зміг встановити прямі податки, а ефективне і чітке управління державою так і залишилося недосяжним. чи навряд королеві додавши популярності ланцюг сумнівних, напівполітичних, напівсвітських скандалів, зокрема, процес єпископа міста Труа, якого звинуватили у вбивстві королеви за допомогою чаклунства або процес єпископа Памьерського, Бернара Сессе, процес, який ускладнив і без того непрості стосунки між королем і папою. А процес тамплієрів? А заключення у фортецю невісток короля і страта їх коханців? Загалом, особа короля Філіпа Красивого залишається загадковою. Кім він був? Стрижнем французької політики або простим інструментом у руках своїх радників? Автори хронік - сучасники короля - схиляються, в основному, до іншого варіанту - вони, зокрема, докоряють королеві в невмілій монетарній і податковій політиці, пояснюючи це тим, що королеві давали нікчемні поради бездарні радники. Але, не дивлячись на таку невизначеність в оцінках, у королеві бачать все-таки "некласичного" монарха середньовіччя. Хоча хронікери і наполягають на тому, що Франція відносилася до нього з повагою, якому, щоправда, він, нібито, зобов'язаний авторитету його діда, Філіпа-II Августа, що зробив економічні і політичні реформи, направлені на посилення центральної влади.
Лейтмотивом істориків, сучасних Філіпу Красивому, є жаль про епоху "Його Величності Людовика Святого", яку розглядається майже, що як золоті століття, тоді як Філіп IV характеризується не інакше як "антипод Людовіка Святого". Але, не дивлячись на все це, історики сходяться в одному: з цим королем почалася нова епоха. Проте, чи навряд варто перебільшувати "сучасність" Філіпа Красивого Франції його часу.
І все-таки правління Філіпа IV Красивого склало поворотну епоху в історії середньовічної Франції: він розширив королівство приєднанням нових земель (незадовго до смерті він приєднав до Франції Ліон з його округою), змусив церкву і феодальних володарів покорятися велінням короля і придушивши у своїй державі всяку незалежну від себе владу. Королівська адміністрація при ньому охопила всі сторони життя суспільства: міста, феодальна знать, духівництво - всі потрапили під її контроль. Його правління здавалося сучасникам годиною жорстоких утисків і деспотизму. Але за всім цим видно була вже нова епоха. За допомогою багаточисельної корпорації юристів король користувався кожною слушною нагодою для установи всюди королівських судів і введення римського права. До кінця його життя вся судова влада в країні перейшла виключно до корони, а державне життя отримало абсолютно інший характер, чим при його попередниках.
Філіпп IV, порушивши старовинні привілегії духівництва, обклавши його податками. Це привело до сутички з папою Боніфацієм VIII. В 1296 р. папа видав буллу, що забороняла під загрозою відлучення від церкви обкладати духівництво податками, а духовним особам без дозволу папи платити податки. У відповідь на це Філіпп IV заборонивши вивозити з країни золото і срібло, позбавивши тим самим папу можливості отримувати з Франції церковні платежі. Боніфацій VIII вимушений був зняти свої погрози. Але незабаром конфлікт між королем і папою розгорівся з новою силою. Цього разу причиною суперечки постало питання про суверенітет.
Боніфацій VIII з великою завзятістю продовжував теократичну політику своїх попередників, яка була несумісна з незалежністю окремих національних держав у Західній Європі. Папа і його прибічники доводили, що у світі суверенна лише одна влада - влада папи, отримана "від апостола Петра". Папа не підзвітний жодній земній силі, тоді як королі залежать від "намісника апостолів" на землі і можуть бути відлучені ним від церкви і позбавлені тім самим свого сану. Ця теорія, що зжила себе, не визнавала в принципі світського державного суверенітету, давно вже перестала відповідати реальному співвідношенню політичних сил. Державна централізація в Англії, Франції і інших країнах Західної Європи досягла такої міри, що королівська влада могла вже не зважати на папські домагання на політичне верховенство і підпорядкувати собі національну церковну ієрархію. Саме на таку дорогу вступивши Філіпп IV. Королівські легісти (знавці законів) обгрунтовували посиленнями на римську правову доктрину непорушність права монарха, воля якого є законом для всіх підданих, у тому числі і осіб духовного звання.
Аби заручитися широкою підтримкою всіх впливових національних сил у зіткненні з папою, Філіп IV скликавши в 1302 р. представників трьох станів - духівництва, дворянства і городян всієї Франції (Генеральні штати). Городяни і дворяни рішуче підтримали короля проти папи, духівництво зайняло невизначену позицію. Папа перейшов у наступ і пославши свого легата до Франції, аби на місці проголосити відлучення короля від церкви. Але папський легат був за наказом Філіпа ІV арештований. Тепер король направивши до Риму своїх людей, аби організувати антипапські виступи і вигнати папу з Риму. Королівські агенти з навербованими найманцями напали на папську резиденцію в місті Ананьї і захопили Боніфація VIII. Приголомшений завданими образами, старезний папа незабаром помер. В 1305 р. на папський престол був зведений ставленик Філіпа IV архієпископ Бордоський під ім'ям Климента V. Папство надовго потрапило в залежність від французьких королів. В 1309 р. папська резиденція була перенесена з Риму у французьке місто Авіньон (місто було куплене папою за гроші і вважався його власністю), де вона знаходилася протягом 70 років ("Авінйонський повний"). Тепер французький король міг використовувати папство як знаряддя своєї політики. Зокрема, це дозволило Філіпу IV з санкції папи розправитися з Орденом тамплієрів, який знаходився під папським заступництвом. Королівська скарбниця заборговувала цьому багатому ордену величезну суму, і, аби позбавитися від боргів і оволодіти його майном, тамплієри були звинувачені в єресі і ідолопоклонниці. Під тортурами вони "призналися" у цих гріхах і були засуджені на спалювання, а їх майно перейшло в скарбницю.