Отже, протягом кінця XV – середини XVII ст. було зроблено найбільшу кількість видатних географічних відкриттів. Пошуки нових земель і шляхів в Азію були викликані розвитком ремесел і торгівлі в Європі і пов’язаним з ним дефіцитом дорогоцінних металів, захопленням турками сухопутних доріг на Схід, необхідністю встановити безпосередній зв’язок з азійськими країнами. Перші відкриття були зроблені іспанськими і португальськими мореплавцями. Однак їхню ініціативу перехоплюють англійці, які приступили до пошуків північно-західного і північно-східного шляхів в Індію і Китай. Ряди першовідкривачів поповнювали і англійські пірати. У такий спосіб Англія заявляє про своє право на розподіл багатств Індії і Америки, які за умовами Тордесільяської угоди належали до сфер впливу ініціаторів Великих географічних відкриттів – Іспанії і Португалії.
В XVI ст. Англія представляла собою країну з розвинутим мануфактурним виробництвом, високим рівнем господарського розвитку. Набирала сили нова верства населення – буржуазія, яка об'єднувався з рицарями і новим дворянством (джентрі) [20, 114]. Подальший розвиток капіталістичних відносин вимагав збільшення ринків збуту і джерел постачання сировини, що призвело до торгової експансії 60–70-х років. В Англії саме торгівля сприяла прискоренню розпаду феодальних відносин і була джерелом збагачення буржуазії [68, 57].
Розвиток англійської торгівлі здійснювався в особливих умовах. В Англії не було могутнього флоту, і її торгівля велася на іноземних суднах В ХV ст. торгівля Англії з Італією і країнами Сходу відбувалась головним чином за посередництва венеціанських купців. Торгівельні зв’язки Англії з країнами Північної Європи знаходились в руках німецьких купців, які входили до Ганзейського Союзу. В ХVІ ст. їхня монополія була ліквідована, а вся зовнішня торгівля зосередилась в руках великих торгівельних компаній англійських купців, які створювалися з метою освоєння нових ринків збуту товарів і отримання сировини. [49, 48].
В 1565 р. після подорожі Р. Ченслера була утворена Московська компанія. Отримавши від Івана Грозного привілеї на російському ринку, вона заснувала свої факторії в Холмогорках, Ярославлі, Вологді, Устюзі, Пскові і Новгороді [53, 103].
Торгівля з Московією велася не тільки в обхід Скандинавського півострова, але і через Балтійське море: проходячи через Зундську протоку, кораблі прибували до Нарви. В 1579 р. була заснована Естляндська (Східна) компанія для торгівлі із країнами балтійського регіону і Скандинавії [38, 267].
Проникнення англійського купецтва в країни Близького Сходу, як з боку Москви, так і через Середземне море призвело до встановлення регулярних дипломатичних і торгівельних відносин з Туреччиною. Отримавши привілеї від султана, англійці заснували в 1581 р. Левантійську компанію, яка імпортувала східні товари – шовк, прянощі, бавовну тощо [38, 268].
Існували компанії «купців-авантюристів», які діяли на власний страх і ризик, а також акціонерні купецькі товариства, створені за рахунок пайових внесків її учасників. По закінченні експедиції вони отримували свою частку прибутку в залежності від внеску. Інколи прибутки досягали 300% річних [74, 36].
Корона зазвичай надавала таким великим компаніям монопольне право на торгівлю, що охороняло їх від конкуренції і дозволяло самовільно збільшувати ціни на товари [20, 114]. В 1580 р. англійське купецтво отримало т. зв. капітуляцію – право торгувати повсюди у володіннях турецького султана, сплачуючи невелике мито, в розмірі 5%. Проникнення на Близький Схід полегшувалось тим, що Левантійська компанія володіла добре озброєним торгівельним флотом (зростанню англійського судноплавства сприяла державна протекціоністська політика, яка дозволяла перевозити ряд товарів тільки на англійських кораблях). Єлизавета I і Таємна Рада внесли в якості паю до компанії 40 тис. ф. ст., отримавши дохід в розмірі 300%. В 1584 р. королева вклала в левантійську торгівлю ще 10 тис. ф. ст. на умовах отримання 500 фунтів стерлінгів щорічного прибутку [53, 104].
Новий Світ був другим напрямком торгівельної експансії Англії і важливим джерелом збагачення її промислово-буржуазних кіл. Для англійської промисловості американські колонії, якими володіла Іспанія, були вигідним ринком збуту і постачальником сировини. В 40–60-ті роки ХVІ ст. купецтво Корсета, Девоншира і Корнуолла вело взаємовигідну торгівлю із населенням іспанських колоній на американському узбережжі, поставляючи їм власні товари, а також невільників, захоплених на узбережжі Африки [20, 115].
Однак з середини 60-х років влада Вест-Індії, охороняючи іспанську монополію на торгівлю з Америкою, прийняла жорсткі заходи проти відносин колоністів з «контрабандистами» і «єретиками», заборонивши своїм колоніям торгувати з будь-якою чужою нацією. Право на товарообмін у цьому регіоні фактично монополізувала Севільська компанія, без її дозволу жоден корабель не міг зайти до Портів Нового Світу [43, 80]. Всі іноземці, в тому числі і англійські купці, які робили спроби хоча б наблизитись до іспанських колоніальних володінь, автоматично зараховувались до піратів. Їх кораблі і товари конфісковувались, а членів команди безжалісно вішали на реях [38, 268].
Все це змушувало мирних англійських торговців ставати агресивнішими. Більшість з них продовжували торгувати з іспанськими колоніями всупереч усім заборонам, або ж перетворювались на морських розбійників, які грабували іспанські порти і судна, що перевозили американське золото і срібло. В цей період пірати і окремі купці-авантюристи були головними агентами, які ввозили контрабанду в іспанські і португальські колонії і таємно вивозили звідти колоніальні товари [28, 6].
В Англії виникли спеціальні купецькі компанії для спорядження піратських експедицій проти іспанців. Єлизавета та інші представники вищої англійської знаті була пайщиками ряду таких компаній [41, 59]. За такої підтримки англійські пірати нападали на навантажені американським золотом іспанські кораблі, грабували іспанські колонії в Америці і привозили в Англію небачені багатства. Союз знаті, купців і самого уряду з піратами був взаємовигідним, оскільки їх об’єднувала боротьба з спільним ворогом – Іспанією, яка до того ж приносила великі прибутки. Так, в умовах іспансько-португальської торгово-колоніальної монополії англійські купці почали досить вигідно перепродавати іншим державам колоніальні товари, якими їх постачали вітчизняні пірати, перехоплюючи товар в іспанців і португальців, котрі перевозили його з колоній в Європу [53, 108].
Таким чином, бурхливий розвиток промисловості змушував Англію шукати нові ринки збуту, фінансові ресурси і сировину, необхідні для її нормального функціонування. Розв’язання цієї проблеми пов’язувалося зі збільшенням кількості комерційних партнерів, пошуком нових ринків, створенням великих купецьких компаній, підтримуваних урядом Тюдорів. Назви торговельних компаній, утворених в той період (Московська, Левантійська, Істляндська) характеризують основні напрями англійської торгової експансії в 60–80-х р.р. Протягом всього ХVІ ст. Англія не мала таких великих і багатих колоніальних територій, які можна було б зрівняти із володіннями Іспанії і Португалії. Вона запізнилась на цей перший поділ світу, а тому наздоганяла втрачене різними способами, в тому числі шляхом контрабандної торгівлі з колоніями Іспанії і піратського грабежу її портів і кораблів.
Однією з причин загострення англо-іспанських суперечностей стало утвердження англіканської реформації за правління Елизавети Тюдор (1558–1603). До релігійної ворожнечі між католицькою Іспанією і протестантською Англією слід додати також суперництво двох держав за панування на морях [34, 400]. Королева Єлизавета I і її найближче оточення не визнавали торгово-колоніальної монополії Іспанії, але прагнули дещо відтягнути конфлікт, оскільки Англія на той час ще не була готова до відкритого протиборства. У другій половині ХVІ століття суперництво з Іспанією набуло форми неоголошеної війни із залученням дипломатичних і піратських методів боротьби [34, 402].
В період неоголошеної війни проти Іспанії найхоробріші пірати Альбіону були завербовані на службу англійській короні в якості корсарів. Англія на той час не володіла сильним військовим флотом, тому створювала свої збройні сили на морі саме з таких піратів. Згідно з політикою Єлизавети I вони мали чітке завдання – полювати за іспанськими флотиліями, які перевозили дорогоцінні метали в Європу, і грабувати прибережні міста у Вест-Індії [43, 42].
Ці відважні люди, що відчайдушно боролись проти найголовнішого суперника гордого Альбіону – Іспанії високо цінувалися англійською короною і суспільством. Так, імена колишніх піратів, які стали корсарами її королівської величності, таких як Д. Хоукінс, Ф. Дрейк, Т. Кавендіш, М. Фробішер, займають поважне місце в історії Англії. Багато хто з них за визначні заслуги у боротьбі з ворогом отримали в нагороду дворянські титули, високі державні посади і звання Водночас англійська дипломатія ніколи не визнавала, що грабіжницькі напади на іспанців підтримуються владою, оскільки офіційно Англія не перебувала в стані війни з Іспанією [53, 131].
Діяльність англійських піратів у контрольованих іспанцями водах Нового Світу, завдавала грандіозних збитків Іспанській колоніальній імперії (втрати іспанців від морського розбою англійських піратів іноді доходили до 3 млн. дукатів на рік), послаблювала її могутність на морях і одночасно приносила солідні прибутки у вигляді відрахувань до державного бюджету, які йшли на будівництво боєздатного флоту, адже Англія готувалась до відкритої конфронтації з Іспанією [28, 7].