Цікаву версію подій висловив А.Морозов в статті «Загадка культу Атона» [[30], с 24]. Дослідник виходить з припущення, що «революція», подібна до перевороту Амен-хотепа IV, «могла бути успішною за тієї умови, що вона йшла не стільки "зверху", скільки "знизу", виражаючи настрій широких верств населення». А що могло змусити традиційне єгипетське суспільство відсахнутися від своїх богів, та ще в такий короткий період, якщо не якась глобальна трагедія, з якою старі боги "не справилися"? Такою трагедією Морозів називає гігантський вибух вулкана на острові Санторін в морі Егейськом, що відбувся близько 1450-1400 років до наший ери (відзначимо, що роком вступу на престол Амен-хотпа IV Морозів називає 1419).
Відсутність згадок про цю подію у відомих пам'ятниках Морозів пов'язує з
«табу» на все, що пов'язане з Зх-не-йотом, після смерті фараона. То «погане», згадуване на плитах Ах-йот, про що йшла мова вище, дослідник пов'язує саме з вибухом на Санторіне. У назві двору фараона у Фівах - "Замок тріумфування на небосхилі", Морозів бачить підтвердження своєї гіпотези. Річ у тому, що в "Замках тріумфування" проводилося зазвичай свято "хеб-сед", яке за єгипетською традицією наголошується в рік 30-ліття правління фараона, коли, як вважалося, виникає небезпека фізичної слабкості фараона і треба поклопотатися про його "відродження". (Цей звичай йде від часів первісних общин, коли вождя убивали після досягнення ним певного віку. Пізніше, з розвитком цивілізації, замість вождя вбивали раба, а потім цей ритуал став символічним.) Морозов припускає, що назва "Замок тріумфування в небосхилі" була викликана успішним подоланням якихось "неполадок", що відбулися з Сонцем... Дослідник вважає, що унаслідок виверження вулкана на Санторіне «до Єгипту дійшли достатньо могутні цунамі, похмурі отруйні хмари, що надовго закрили небо. Почалися затяжні дощі, град, грози з могутніми гуркотами грому і блискавками... Але головне, ця країна, завжди приголублена прихильним до неї сонцем, раптом позбулася його тепла і світла. Народ сприйняв це як страшне лихо, трагедію». Жерці Амуна не справляються з катастрофою, і тут, на думку Морозова [30, с. 31], Аменхотп IV відзначає гнів сонця на Єгипет із-за недостатньої до нього уваги. З цією «радикальною ідеєю Аменхотеп IV виступає перед народом» і тоді ж приймає м'я Ван-ре. По збігу, виверження на Санторіне тимчасово припиняються, Сонце знов з'явилося над Єгиптом. Народ тріумфує. Тут і виникає ідея про "тріумфування на небосхилі", пов'язане "одужанням" Сонця. Не проходить і двох років, як все повторюється. Але тепер фараон знає, що треба робити: молитися і приносити дари новому боові - "сонячному диску" Йоту або його стародавньому попередникові - Ре. Старі боги відходять на другий план. І знову через деякий час виверження припиняється. Знову - Сонце, знову -нормальне життя. На цьому етапі двоєвірство, хоча вже і ослаблене, зберігається. І Йот цей "не прощає". На шостому році правління Амен-хотпа IV починається третє виверження, що завершується гігантським вибухом Санторіна.
Супроводжувані гулом дальнього виверження величезні задушливі хмари, що розтинаються блискавками, що гуркотять, закривають непроникною запоною долину, приносячи з собою загибель десяткам тисяч людей. Кошмар продовжується день, інший, третій. Природно, що в натовпах все більше повинна була зріти спрага побачити диск Сонця, що втілюється єдиним богом - богом Сонця - Йотом. Обітниці, жертви, моленія, клятви - і ось нарешті крізь хмари прорізається багровий сонячний диск, що викликає невимовне захоплення і прагнення покінчити з двоєвірством, що покаялося. Амен-хотп IV стає Зх-не-йотом, починається будівництво нової столиці, присвяченої Йоту, де Зх-не-йот клятвено обіцяє побудувати «удома тріумфування в небосхилі». І всі трагедії завершилися. Життя входить в нормальну колію.
Повернення до культу Амуна Морозов пояснює появою нового покоління, що не бачило своїми очима жахів часів вивержень на Санторіне, і необхідністю припинити безперервні втрати земель на сході і півдні країни через активність сусідніх країн. Адже саме Амун був богом-воїном, захисником Єгипту. Можливо, все напасті накликав на Єгипет Зх-не-йот, заборонивши поклоніння Амуну. Його «реформу», отже, віддають забуттю, а Амуну повертають минулу велич.
Слід також відзначити як причини для реформ Аменхотепа IV те, що В тривалі війни, які єгипетські фараони вели до Сірії і в Нубії, ослабили єгипетську країну. Тому в царювання Аменхотепа III Єгипет вже не робить великих воєн. Аменхотеп III вів мирну зовнішню політику. Він споруджував грандіозні архітектурні споруди, зокрема розкішні фіванськие храми, прикрашені гігантськими колонами, які зберегли пам'ять про нього і про його будівельну діяльність протягом ряду століть. Мирна діяльність Аменхотепа III в значній мірі пояснюється виснаженням живих сил країни. Єгипетським фараонам доводиться тепер підтримувати політичний вплив Єгипту в Азії вже не за допомогою зброї і військ, а лише за допомогою дипломатії і золота.
Міжнародні відносини Єгипту цього часу нам досить добре відомі завдяки знахідці в Ель-амарне великого державного архіву єгипетських фараонів кінця XVIII династії [[31], с. 311]. У цьому архіві збереглися дипломатичні послання царів Вавілона, Ассірії, Мітанні, держави і Кіпру Хеттського, а також багатьох сиро-палестинских князів і правителів до єгипетського фараона. Листи Амарнського архіву є цінними історичними документами, що яскраво характеризують рівень розвитку дипломатії того часу. Судячи з цих листів, Єгипет підтримував торгові і дипломатичні взаємини з цілим рядом держав Передньої Азії. Переговори між окремими державами велися за допомогою спеціальних послів. Ці переговори нерідко приводили до висновку військово-політичних союзів і угод, які були великою таємницею. Політичні союзи, як, наприклад, союз між Єгиптом і Мітанні, часто закріплювалися за допомогою династичних браків. Дипломатичні переговори, які велися усно через послів або письмово, мали іноді своєю метою улагодити різні конфлікти. Так, вавілонський цар в одному листі просить єгипетського фараона покарати осіб, винних в пограбуванні вавілонського каравану. У іншому листі вавілонський цар протестує проти встановлення Єгиптом безпосередніх дипломатичних взаємин з Ассірією, яку вавілонський цар вважав собі підвладною. Мітаннійський цар в одному листі пропонує єгипетському фараонові провести обмін прикордонними містами. Всі ці листи в більшості випадків написані вавілонським клинописом на вавілонській мові, яка тоді була міжнародною дипломатичною мовою. Дипломатичні документи дозволяють встановити факт поступового падіння авторитету Єгипту в Азії, починаючи з царювання Аменхотепа III. Деякі з сірійських князів в своїх листах ще виражають вірнопідданські відчуття по відношенню до єгипетського фараона, підкреслюючи свою відданість Єгипту. Так, князь міста Катни пише єгипетському цареві:
«Мій владика! Тут я твоя слуга. Я слідую по шляху мого владики і мого владики я не покидаю. З тих пір, як мій отець зробився твоєю слугою, його країна стала твоєю країною, а місто Катна - твоїм містом; і я належу моєму владиці. Мій пан! Коли приходили війська і колісниці мого владики - їжа, пиття, худоба, овочі, мед і масло приносилися для війська і колісниць мого царя» [[32]6, с. 45].
Але якщо маленькі сірійські князі ще визнають авторитет єгипетського фараона, то більші держави Передньої Азії поступово звільняються від впливу Єгипту. Тому єгипетським фараонам доводиться купувати дружбу сильних азіатських царів за допомогою золота. Так, Аменхотеп Ш посилає цареві Ассірії 20 талантів золота, очевидно, купуючи цією ціною його підтримку. Вавілонський цар Кадаш-ман-бел в своїх листах, звернених до Аменхотепу III, весь час просить прислати йому золото. Те ж саме наполегливе прохання про присилання золота звучить в цілому ряді листів інших азіатських царів. Особливо типові в цьому відношенні листи мітаннійського князя.
В цей час в східній частині Малої Азії утворюється велике і сильне царство Хеттське. Хеттські царі прагнули до розширення меж своєї держави за рахунок сусідніх мітаннійських областей і областей Північної Сірії, що знаходилися раніше під владою Єгипту. Посилення держави Хеттської в першу чергу загрожувало царству Мітанні і єгипетським володінням в Сірії. Перед обличчям грізної небезпеки хеттського нашестя, що росте, єгипетський і мітаннійський царі об'єднуються для того, щоб дати сумісну відсіч ворогові, що насувається. Таким чином, назріває можливість укладення египто-мітаннійського союзу, який закріплюється рядом династичних шлюбів. Листи мітаннійського князя Тушратти, звернені до єгипетського фараона Аменхотепу III, яскраво і образно малюють окремі етапи дипломатичних переговорів, що привели кінець кінцем до встановлення досить тісних взаємин між Єгиптом і Мітанні. Єгипет, який в царювання Аменхотепа III вже не мав достатніх військових сил для захисту своїх віддалених сірійських володінь від нападів хеттів, примушений був нині спиратися на підтримку Мітанні, але мітаннійський цар вимагав за свою дружбу і допомогу золота. У цілому ряді листів, звернених до єгипетського фараона, він знову і знову вимагає присилання золота, бо, як пише він: «У країні мого брата золото все одно, що пил». Тому мітаннійський цар, продаючи свою дружбу фараонові, просить багато золота, кажучи: «Більш, ніж моєму отцеві, та дасть мені і та пошле мені мій брат» [[33]12, с. 17].