Доцільно сказати, що головним заняттям давніх слов'ян було землеробство. До V–VІ ст. застосовували рала із залізним наконечником, яким розпушували ґрунт, але не перевертали його. Вирощували слов'яни пшеницю, ячмінь, жито, просо, коноплі, гречку, горох, віку. Займалися вони і скотарством, мисливством, рибальством.
Розвивалися також ремесла, особливо виплавка з болотної руди заліза, виробництво різноманітних металевих знарядь і речей, виготовлення ліпного глиняного посуду, ювелірне виробництво. Посилювався обмін і виникла постійна внутрішня торгівля. Розвивалася також зовнішня торгівля, зокрема з римськими провінціями. Слов'яни вивозили хліб, худобу, лісові вироби, а також рабів. Довозили олію, вино, посуд, художню кераміку та ін.
У ІV–V ст. у слов'ян швидко розкладався первіснообщинний, патріархально-родовий лад та почав формуватися феодальний лад. З’явилися елементи державності.
Більшість сучасних вчених вважає, що початок формування окремих слов’янських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавінів. На думку М. Грушевського, саме анти були предками українського народу. Широко відома гіпотеза про те, що етнонім «анти» своєрідний пращур етноніма «українці», оскільки іранське ім’я народу «анти» у перекладі означає «край», «кінець». Отже, анти – жителі пограниччя, окраїни, тобто українці. Починаючи з 602 р., анти в історичних джерелах не згадуються, а склавини фігурують у творах більшості європейських та східних авторів. Саме тому цілком закономірно, що етнонім «склавини», трансформувавшись з часом у «слов’яни», дожив до наших днів.
За даними сучасної археології, процес утворення праукраїнського етносу відбувався так: у V – VІІ ст. анти та склавіни вирушили у південному напрямку. Антська хвиля спрямувала на Балкани, а згодом на Ельбу, поступово інтегруючись із західними слов'янами.
Склавіни ж не пішли так далеко. Їх нащадки утворили між Дніпром, Дністром та Західним Бугом нові етнічні угрупування, в основі яких була культура Луки-Райковецької. Ця культура сформувалася на базі празької (склавини) із залученням певних елементів пеньківської (анти) культур. З культурою Луки-Райковецької фахівці пов'язують племена древлян, волинян, уличів, тиверців, які були безпосередніми пращурами українців.
За даними літописів у східних слов’ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 великих об’єднань племен, половина з них знаходилася на території сучасної України): поляни з центром у Києві, дулібив басейні Бугу, волиняни (які дали назву Волині), деревляни на Східній Волині з центром Коростень, сіверянина території Лівобережжя, тиверці й уличіна південних територіях та ін.
Отже, студенти повинні знати, в стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен. Всі вони залишили свій слід в історії населення країни. Скіфи, сармати, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а також інші народи – всі вони на різних етапах впливали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або ж назавжди, стаючи його частинами. Але вже з епохи бронзи, особливо в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, зароджується праслав’янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях і став основою для формування української нації.
Етногенез – походження народу. В історичній науці це центральна проблема, її вирішення дає можливість з'ясувати територію зародження етносу, джерела його культури, мови, особливості свідомості.
Етнос – позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).
Магія – обряди, пов’язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища.
Поліс – (греч. Polis), місто-держава, форма соціально-економічної і політичної організації суспільства і держави в Давній Греції і Давній Італії. Поліс складали повноправні громадяни (члени общини), кожний з яких мав право на земельну власність політичні права.
Фетишизм – поклоніння предметам неживої природи, віра в надприродні властивості матеріальних речей.
Елліни – самоназва греків.
1. Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: Маяк, 2008. – С.6-15.
2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2009. – С. 9 – 40.
3. Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн./ Толочко П.П. – К.: Либідь, 2009. – Кн.1. – 240 с.
4. Історія України. Нове бачення: у 2 т./ За ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 2007. – Т. 1. – С. 5 – 39.
5. Історія України. Курс лекцій: у 2-х кн.: Навч. посібник / Мельник Л. Г, Верстюк В. Ф., Демченко Н. В. та ін. – К.: Либідь, 2008. – Кн. 1. – С. 5 – 34.
6. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів до 21 століття – Харків: Одіссей, 2008. – С.28-53.
7. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України. - К.: Знання, 2006. – С.152-226.