Тут жили вчені, читалися лекції. За наукові та власні заслуги Птолемеї нагороджквали по-царські. Так, згідно легенді, Птолемей ІІ уплатив свому вчителю Стратону 80 талантов. Але були й приклади протилежного: Деметрій Фалерський був зміщений з посади голови музею і висланий за межи Александрії.
Особливою гордістю музею була бібліотека, де нараховувалаося більше 200 тисяч папірусних свитків. Деякі з директорів бібліотеки були одночасно вихователями наслідників престолу. Це відноситься до Зенодота Ефеського, а також до Аристарха, якому теж було доручено виховувати молодих Птолемеїв. Ще одна бібліотека знаходилась в Сарапії.
Розвивався у еліністичному Єгипті і такий вид мистецтва як скульптура. Серед відомих пам’яток скульптури того часу особливе місце посідав Родоський колос – 37-метрова статуя бога Геліоса. Вона також служила маяком і вважався одним з чудес світу.
Александрія ж була побудована видатним архітектором Дегінократом з Родосу по стрункому плану. Довгі прямі вулиці не були схожими на вулиці старих грецьких міст. Александрія поділялася на п’ять кварталів. В царському кварталі знаходилися дворець Птолемеїв, театр, Мусейон, бібліотека, гробниця Олександра Македонського. В місті було багато садів, храмів, парків.
Александрія була видатним культурним центром епохи елінізму. В ній жили і працювали видатні вчені, поети, художники і архітектори того часу.
Отже, з усього вище сказаного можемо зробити такий висновок, що еліністичні держави і Єгипет зокрема, як одна з найбільш типових еліністичних держав, відзначилися в історії і залишили по собі не тільки добру згадку, але й певні зміни і досягнення в житті людей.
Процес елінізації Сходу мав двоїстий характер. Нівелірування місцевих і племінних відмінностей, поступове подолання колишньої полісної замкненості, розширення економічних і культурних зв’язків були невід’ємні від факту завоювання громадних територій. Еліністична культура сприяла розповсюдженню досягнень грецької філософії та мистецтва, а також культурному обміну Між Сходом та Елладою. Але в масі землеробського населення продовжувало стійко триматися місцеві культурні та релігійні традиції.
Утворені після розпаду імперії Олександра Македонського еліністичні держави (в тому числі і Єгипет) надали сильного впливу на розвиток племен, які проживали за їх межами. Це багатообразна за рівнем свого суспільного розвитку племенна перефірія так чи інакше втягувалася в сферу товарного оберту. З часом починає рухатися вся перефірія середземноморського світу – від великих пустель, які межують з Китаєм, до західної оконечності Європи. Ці великі політичні, соціальні та економічні зрушення призвели в подальшому до занепаду еліністичних держав, і до швидкого поглинання їх Римом.
1. Авдиев В.И. История Древнего Востока. – М., 1970. – С.45
2. Бенгстон Г. Правители эпохи эллинизма. – М., 1982
3. Всемирная история. – М., 2000
4. Закат Птолемеев. – М., 1973
5. История Древнего Востока /под ред. Кузищина А.В. – М., 2001.
6. История Древнего Востока. – М., 1979
7. История Древнего Мира. Древний Восток: Египет, Шумер, Вавилон, Западная Азия. – Минск, 2000
8. Історія світової культури. – К., 1994
9. Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу. – К., 1996
10. Липс Ю. История древних цивилизаций. – СПб., 1999
11. Прусаков Д.Б. Трудовая норма древнеегипетских землевладельцев //Восток. – 1997. - №5. – С. 5 - 9
12. Редер Д.Г., Черкасова Е.А. История древнего мира. – М., 1979
13. Снегирев М.Л. Древний Египет: исторический очерк. – М., 1958
14. Шилюк Н.Ф. История Древнего мира: древний Восток. – Свердловск, 1991