Смекни!
smekni.com

Економічні реформи 50-х-60-х рр. в СРСР: плани та реальність (стр. 6 из 7)

Науково-технічна революція, як і індустріальний розвиток у цілому, розвивалася на «магістральних» напрямках, де зосереджувалися кращі кадри й ресурси. Однак системних зрушень, що роблять науку невід'ємною частиною виробничого процесу, а її досягнення – бажаними для виробництва – не відбулося. Впровадження одного винаходу й економічний ефект від нього звеличувалися на всю країну, а сотні тисяч запатентованих робіт незатребуваними лежали на полках.

Система директивного планування поступово підходила до вичерпанню своїх можливостей. Вона не могла оперативно й компетентно реагувати на багатоцільовий характер економіки, більше складні умови господарювання й проблеми постіндустріального розвитку. Саме ця обставина й була в основі уповільнення темпів індустріального розвитку країни. Оскільки мова тоді не могла йти про зміну сформованої системи, пошуки виходу із кризи ішли по лінії її «удосконалювання».

У діях політичного керівництва країни по проведенню перетворень усе більше відчувалася непослідовність. Були допущені й помилки у визначенні перспектив розвитку радянського суспільства. Аналіз об'єктивних змін, які відбулися у світі й усередині країни привели політичне керівництво до висновку, зробленому на ХХІ з'їзді КПРС (січень-лютий 1959 р.), про повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР. Це положення трактувалося як завершення будівництва в СРСР першої фази комуністичної формації – соціалізму й вступу країни в новий історичний період розвитку – у період розгорнутого будівництва комунізму.

Реформа господарської системи багато в чому виявилася формальною. Господарський механізм не обновився й продовжував працювати, орієнтуючись на кількісні показники. Авторитарно-командні відносини в економіці виявилися незачепленими. Підвищення темпів зростання промислового виробництва не відбулося. Більше того, нові капітальні вкладення давали всі меншу віддачу. Розвиток науково-технічного прогресу уповільнився.

В області економічної. наша країна зробила новий великий крок уперед, зберігши позиції другий у світі промислової держави. В 1960 році в результаті успішної реалізації трьох післявоєнних п'ятирічок основні виробничі фонди зросли в порівнянні з 1940 роком в 3,3 рази. Зроблений національний доход збільшився в 4,4 рази, продуктивність суспільної праці в народному господарстві підвищилася в 4 рази [4, 8].

Але, мабуть, самими істотними з'явилися досягнення у воєнній галузі. Незважаючи на величезні труднощі, недостачу коштів, було проведено повне переозброєння армії на нову ракетно-ядерну зброю, реактивну авіацію й артилерію. Піхота як рід військ зжила себе. Її замінили механізовані війська. Головним підсумком військової політики Радянської держави став зрив планів розв'язання світової термоядерної війни, забезпечення мирних умов економічного будівництва.

У першій половині 60-х років щорічно розглядалися проблеми розвитку сільського господарства. Однак ситуація в цій галузі продовжувала погіршуватися.

В 1961–1962 р. у всіх регіонах став гостро відчуватися дефіцит продуктів. Традиційний список, що довгі роки включав м'ясо, молоко й масло, розширився за рахунок хліба, усіляких круп, цукру й макаронних виробів. Єдиним виходом із ситуації стало адміністративне «тимчасове» підвищення цін на м'ясо й масло на 25–30%, здійснене рішенням уряду в червні 1962 р. В 1962–1963 р. у більшості міст і робочих селищ були уведені продовольчі картки. По всій країні прокотилася хвиля масових виступів робітників. У цій ситуації зовсім безглуздо звучали заклики обігнати капіталістичні країни по душовому споживанню продовольства; у народі говорили, що, мол, «босоніж швидше наздоженемо». Загострення продовольчої ситуації сприймалося у всіх верствах суспільства як провал сільськогосподарських кампаній Хрущова [13, 45].

Продовольча ситуація збільшувалася й у результаті кризи цілинного землеробства. Починаючи з 1960-х років природна родючість ґрунту виснажилося, повною мірою почали позначатися наслідки бездумного землекористування ударних років. Продовольство довелося закуповувати за кордоном. В 1963 р. на експорт було продане найбільше за післявоєнні роки кількість золота, з якого 372,2 т пішли на покриття продовольчих закупівель. Уперше в 1963 р. були зроблені масові закупівлі зерна за кордоном. Перша партія імпортного зерна склала 12 млн. т. Після цього імпортне зерно в Росії стало нормою [13, 47].

Недолік продуктів харчування на початку 1950-х років супроводжувався вкрай низьким рівнем життя населення. «Підвищення добробуту народу» стало, поряд із сільським господарством, другою важливою проблемою, на рішення якої були спрямовані зусилля «колективного керівництва». Уже влітку 1953 р. Маленков призвав до підвищення в 2–3 рази продовольчої й товарної забезпеченості населення. За три наступні роки були досягнуті безсумнівні успіхи: люди стали купувати майже в 2 рази більше м'яса й масла, а також одягу й взуття. Після XX з'їзду ця лінія була продовжена: із січня 1957 р. мінімальна зарплата на виробництві, у будівництві й на транспорті підвищувалася. Був також установлений неоподатковуваний податками мінімум заробітної плати, а в березні того ж року знижені податки на доходи робітників та службовців. Припинилися виснажливі внутрішні позики, що носили примусовий характер. Це привело до істотного (понад 30%) зростання доходів у найбільш низькооплачуваної частини населення. Спеціальним рішенням уряду була підвищена оплата праці працівників освіти на 25% і медиків на 23%. Реальні доходи робітників та службовців з 1950 по 1958 р. виросли в 1,6 рази. Однак політика «підвищення добробуту народу» проводилася вкрай непослідовно. Досить часто обіцянки, дані з високої трибуни, не виконувалися, що дискредитувало Хрущова і його оточення. Серйозного економічного пророблення питання звичайно не проводилося, оскільки приймалися такі рішення, як правило, у ході візитів по країні й на «зустрічах із працюючими» [9, 110].

Зміні суспільної атмосфери в країні сприяло скорочення робочого дня до 6–7 годин, а також зниження його тривалості по суботах і в передсвяткові дні на 2 години без зменшення заробітної плати.

У липні 1956 р. було радикально реформоване пенсійне законодавство. Пенсію по старості тепер могли одержувати чоловіки після 60 років і жінки після 55 років. При цьому розмір державної пенсії становив від 55 до 100% середньої заробітної плати, що збільшило пенсії по окремих групах в 2 і більше рази. Справжньою «революцією» у соціальній сфері стало введення пенсій для колгоспників у липні – листопаді 1964 р. «Колгоспні пенсії» стали останнім рішенням Хрущова перед його відставкою [15, 144].

За рівнем розвитку соціальної сфери село традиційно відставало від міста, однак і тут ситуація стала змінюватися на краще. Нарешті відбулася довгоочікувана відмова від горезвісних «паличок» – трудоднів, по яких наприкінці року провадилася оплата праці. У березні 1956 р. було ухвалене рішення про щомісячне авансування оплати праці колгоспників. Тепер у колгоспах регулярно видавалися грошові аванси, а додаткова оплата провадилася наприкінці року за кінцевим результатом праці. До 1958 р. грошові й натуральні виплати в колгоспах виросли в 1,8 рази, причому грошова форма оплати переважала. Істотним полегшенням життя на селі стало скасування з початку 1958 р. обов'язкових держпостачань продовольства з особистих підсобних господарств. Однак хрущовське адміністрування призупинило позитивну динаміку: у цілому з 1958 по 1963 р. оплата праці в колгоспах з розрахунку на трудодень виросла з 1,56 коп. до 1,68 коп. і склала на місяць 37–40 руб. по грошовій реформі 1960 р., що встановила курс нових грошей стосовно старих 1:10 і що викликала, до речі, черговий спалах невдоволення в суспільстві, що справедливо розглядало його як інфляційний захід [15, 145].

Була проведена житлова реформа. Тільки за період з 1950 по 1966 р. одержали квартири в нових будинках або поліпшили свої житлові умови 155 млн. ч. Такий «прорив» дійсно став одним з найважливіших соціальних завоювань цього часу. Але й тут повною мірою виявилися всі риси екстенсивного підходу. Не говорячи вже про елементарну тісноту в нових п’ятиповерхівках, де по нормах того часу двохкімнатну квартиру давали родині з 5 чоловік, а трикімнатні квартири просто були відсутні, вся «економія» на ліфтах і сходових прольотах не виправдовувалася через різке збільшення довжини комунікацій при більших по площі масивах низької поверховості. Тонкі перегородки мали низьку звукоізоляцію, а економія на стінах оберталася високим споживанням енергії, особливо в зимовий час. Квартали одноманітних типових п’ятиповерхівок одержали пізніше презирливу назву «хрущоб».

У жовтні 1961 р. XXII з'їзд КПРС прийняв третю партійну програму. Вона обіцяла радянським людям комунізм через 20 років. Це слово вживалося в тому значенні, яке внаслідок праці кількох поколінь компартійних пропагандистів міцно увійшло в народну свідомість: майбутнє суспільство загального благоденства.