Геліея — найвищий судовий орган держави — діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція, вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. Приватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом, приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам. Антидержавні справи могли розглядати й народні збори та Рада 500. Геліея брала активну участь у процесі законодавства: їй належало, як ми бачили, право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже народними зборами.
1.4 Архонти і ареопаг
Довгий час архонти були найвищими службовими особами Афін. У їхніх руках знаходилось управління державними справами, судочинство. З часу реформ Клісфена їх значення почало втрачатись, оскільки зростала роль колегії стратегів. З початку архонтів укількості 9 чоловік обирав за жеребом з середовища знаті ареопаг. З часу реформ Солона громадяни кожного племені, яких було чотири, обирали по 10 кандидатів — усього 40 осіб. [4] 1)6 З них на народних зборах шляхом жеребкування обирали 9 архонтів.
Архонти обирали голову колегії стратегів — архонта-епопіма. Його іменем називали рік, протягом якого діяла колегія. Також до його компетенції входив попередній розгляд сімейних справ, які потім у разі необхідності скерували до суду. Архонт-епопім здійснював загальну опіку над сиротами, вдовами, організовував деякі свята, споряджав посольства у священні місця (у Дельфі, о. Делос та ін.)
Другій архонт, базилевс, наглядав за здійсненням релігійних культів і, водночас, був ніби верховним жерцем. Він же приймав і скарги та головував у суді по справах, що торкалися релігійного культу і пролиття крові, оскільки це вимагало сакрального очищення і покарання, яке б відвернуло гнів богів. Базилевс був також головою ареопагу.
Третій архонт — полемарх. Спочатку це був військовий вождь. Потім, від військових справ його відсторонили і він робив жертвоприношення на честь богів війни Артеміди і Еніалія. Полемарх відав цивільними справами метеків та іноземців (сімейними і спадковими).
Кожен з трьох архонтів міг підібрати собі двох помічників (паредрів).
Інші шість архонтів складали судову колегію фемофетів. Фемофети скликали судові засідання геліеї чи її колегії, голосували за них. Вони мали обов'язок щороку здійснювати перегляд усього діючого законодавства, вносити поправки, доповнення, пропозиції.
Отже, компетенція колегії архонтів зводилась до справ релігійних, культових та судових, які полягали не у безпосередньому розгляді справ, а у прийнятті скарг, позовів, у підготовці справ до розгляду у відповідних судових інстанціях та головували у цих судах.
Ареопаг в ранню епоху був в Афінах одним з найважливіших органів державної влади. Ареопаг до середини V ст. до н. е. був одним з найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. [11] 1)7 Після реформи Ефіальта (462 р. до н. е.) ареопаг втратив своє політичне значення і став органом майже виключно судовим, частково — релігійним. До його складу входили діючи архонти і усі колегії, які успішно пройшли докімасію. Члені колегії були озброєні пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність, їх можна було притягнути до відповідальності. Винних засуджували, і вони втрачали свою посаду. Засіданні ареопагу відбувалося на Ареєвому узгір'ї і були переважно закритими. Головував на засіданнях архонт-базилевс. Ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за громадянською мораллю, додержанням звичаїв.
Ареопаг розглядав справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, про підпал і отруєння. Убивство громадянина ще вважали антирелігійним вчинком, що викликає гнів богів.
Ареопаг за дорученням народних зборів міг розслідувати справи про антидержавні злочини. Після битви при Хіронеї ареопагу було доручено судити усіх громадян, які не захищали батьківщину покинули її напризволяще, а також в час римського панування.
1.5 Колегія 10 стратегів та ін.
Замість військового вождя — полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений колегіальний орган — колегія десяти стратегів. Згодом (у V ст. до н. е.) вони не просто стали військовими вождями, а найвищими державними урядовцями країни.
Спочатку їх обирали по філах: по одному від філи, він командував ополченням своєї філи. З середини V ст. до н. е. народні збори почали обирати стратегів незалежно від приналежності до філ. Стратегів могли переобирати без обмежень у строках.
Усі стратеги займали рівне становище і мали одинакові права. Уразі війни вони рушали на чолі війська і щоденно інший з них здійснював верховне командування. Народні збори могли визначити одного з них на увесь час походу як головнокомандуючого.
Удругій половині IV ст. до н. е. кожному стратегу визначили певну компетенцію, яку визначали шляхом голосування у народних зборах. У походах стратеги представляли державу, вирішували від імені держави конфлікти і спори, затверджували заповіти воїнів, голосували у судах, які розглядали справи про військові злочини та ін. Стратеги мали право одноособово визначати воїнам покарання — усунення з рядів війська або штраф.
Збройні сили. Основою збройних сил Афін було ополчення громадян. З цією метою усі громадяни чоловічої статі фізично здатні у віці з 18 до 60 років повинні були нести військову службу. Молодь з 18 до 20 років (сфеби) проходила військове навчання під керівництвом спеціально виділених фахівців (софропістів, педотрібів та ін.). Вони відповідали за фізичну справність, військову виучку і морально-патріотичне виховання юнаків. Ухилятися від військової служби було ганьбою, це загрожувало позбавлянням громадянських прав. І, навпаки, хоробрість, взаємовиручку, мудрість у бою всіляко стимулювали і відкривали дорогу до політичної кар'єри, високих посад у державі.
2 Афінський державний устрій
Афінський державний устрій V ст. до н. е. залишив великій слід в світовій історії, конкуруючи з іншими досягненнями цього універсально наділеного народу — мистецтвом, архітектурою, філософією, наукою. З початком буржуазної епохи принципи афінського політичного устрою стали знаряддям в боротьбі з силами реакції. Що приваблювало до них ідеологів буржуазного
Просвітлення в їхній боротьбі з абсолютизмом? [10] 1)8 В небагатьох словах на це питання можна відповісти так: народоправство і виборність, колегіальність і підзвітність влади і суд присяжних.
Перший принцип — народоправство — був найбільш виражений в процесі видання законів. Наявність системи отримань легко пояснюється устремлінням посприяти законодавству "знизу", ініціативі мас. Кожний раз, коли ініціатива пробиває собі дорогу, це проходить при виключних обставинах (війна, смута). В звичайний час законодавча ініціатива виходила, як правило, від Ради 500, від колегії стратегів чи іншої влади. Можливе і інше тлумачення такої складної процедури законодавства: не допустити реакційного (антинародного) перегляду афінської конституції.
В свій час Арістотель радить уважність у законодавстві: "Якщо польза зміни законівневелика, між іншим як привичка порушувати закони — справа шкідлива, то вже краще допустити деякі помилки", ніж змінювати старий закон. В так званий еліністичний період історії Греції, у II ст. дон. е. більшість міст зовсім заборонили перегляд своїх конституцій.
Наступним по значенню органом державної влади була геліея — суд присяжних. Геліея вирішувала питання про наділення громадян правами; вона спостерігала за законністю заміщення посад і мала право відводу; вона затверджувала міжнародні договори. Головним її ділом була участь в законодавстві, а також суд по політичним, релігійним і багатьом інших справах.
Раз в місяць в Афінах скликалось особливе народне зібрання, яке вважали головним. На ньому проводилась перевірка діяльності влади. Зібрання після відкритого обговорення вирішувало, чи була ця діяльність правильною.
Така форма контролю знизу була, напевно, достатньо ефективною.
За типом, Афіни були рабовласницькою державою, а за формою правління — демократичною республікою. Проте демократія в Афінах мала своєрідний характер. Справа в тім, що реальних свобод і прав окремо взятий громадянин Афін не мав. Афіняни боролись і вмирали за свободу. Але під свободою вони розуміли або незалежність свого міста-батьківщини, або його демократичне самоуправління. Це була свобода для держави, на яку не могли претендувати ні особа, ні меншість. Ця своєрідність свобод сприяла підриву міцності патріархальної сільської моральності, появі моралі нових торговельно-промислових груп населення. Нова мораль, носіями якої були софісти, розтлівала старі звичаї, побут, вірування. У моральній пустоті стало легше жити, насолоджуватись життям без перешкод з боку застарілих норм. Моральний занепад сприяв підриву підвалин демократії.
Діяльність вищих державних органів влади Афін сприяла їх економічному занепаду. Справа в тім, що розорені землероби, які були громадянами Афін, користувалися широкими соціальними гарантіями, вони одержували від держави компенсацію за свої втрати як натурою, так і грошима. За участь в засіданні судових органів, роботі Народних зборів Афіняни одержували платню. Коли та або інша особа попадала до суду, то їй краще було бути бідною, ніж заможною для того, щоб його жертвувати громадянам. Тому-то, заможні завжди оплачували розваги народу, споряджали кораблі і таке інше. Це називалось нести літургію.