Державний лад України при НЕП (стр. 4 из 4)

4) прискорення товарних відносин у сільському господарстві і соціальне розмежування на селі,

5) заборона існування будь-яких українських організацій і застосування української мови, проводження політики русифікації,

6) зміни в державному, адміністративному та кримінальному праві як наслідок еволюції суспільно – політичного ладу українських земель.

Якісно новим явищем, специфічною особливістю суспільно-політичного життя доби революції стали взаємовплив та взаємопроникнення робітничого, селянського та національно-визвольних рухів, що значно посилювало антисамодержавний фронт і сприяло появі іншого нового явища — широкомасштабності народних виступів, основними параметрами якої є масовість, територіальна поширеність, тривалість, задіяність різних соціальних верств. Свідченням активної масової самоорганізації суспільства стало утворення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. У ході революції осередками професійного руху стали Миколаїв, Одеса, Київ, Катеринослав, Харків та інші міста. Наприкінці 1905 р. в Україні існувало майже 80 професійних об'єднань.

Зростання політичної свідомості, концентрація сил, організованість були характерними для селянського руху цього періоду. Влітку 1905 р. виникають місцеві організації Всеросійської селянської спілки. Найбільшого поширення пі об'єднання набули на Лівобережжі та Півдні. Всього в українських землях було створено 120 селянських і волосних організацій спілки, 12 повітових і 7 губернських комітетів.

За роки революції вибухоподібне розгортається кооперативний рух. Так, якщо в Київській губернії 1904 р. було лише 3 кооперативи, то 1907 р. — вже 193, у Харківській 1905 р. — 2, а 1907 р, — 50 кооперативів. Аналогічні процеси відбувалися і в інших регіонах України.

Важливе значення для розвитку суспільно-політичного життя мала поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу — думської трибуни. Отже, різке загострення економічних, політичних, соціальних та національних проблем, посилене поразкою царизму в російсько-японській війні 1904-—1905 рр., призвело до стихійного вибуху народного незадоволення — першої російської революції. Ця революція пройшла у своєму розвитку кілька фаз: «піднесення — кульмінація — спад» яким відповідають кардинальні зміни та зрушення в суспільному житті. Надзвичайно важливо, що в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: поєднання та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольного рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масами ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу — думської трибуни.

Список використаної літератури

1. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ: Нарис політичної історії. – К., 1993

2. Жулинський М. Силою, волею, словом народу // Голос України. – 1993. – 28 січня

3. Іванов В. Історія держави і права України. – К., 2003

4. Історія держави і права України. – у 2-х т. – Т. 1, 2. / За ред. В. Тація. – К., 2003

5. Історія держави і права України: Хрестоматія. – К., 1992

6. Історія України. Під ред. В. Смолія. – К., 1997

7. Копиленко О. Уроки Центральної Ради // Радянське право. – 1991. - № 11

8. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1994

9. Кульчицький В., Настюк М., Тищик Б. Історія держави і права України. – К., 1996

10. Політична історія України. – К., 2001