МВС України
Херсонський юридичний інститут
Харківського національного юридичного університету
Кафедра загально-правових дисциплін
Контрольна робота
«Держава франків: становлення, розвиток та причини розпаду».
Варіант 11.
Виконав студент
Групи 952-к
Юридичного факультету
заочної форми навчання
Костиренко Василь Сергійович
План
1. Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів
2. Перехід влади до нової династії. Держава Каролінгів
3. Правління Карла Мартелла («Молота») та його реформаторська діяльність
4. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого
5. Загибель Карла Великого та поява середньовічної Європи
6. Задача
Список літератури
1. Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг(486-511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави – з кінця 5 до кінця 7 ст., названий меровізьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників – Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс.
До середини 6 ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галії. Франки підпорядковували собі також кілька германських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувся тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галії ) в меровізький період є одна з найвідоміших «правд» - «Салічна правда». Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають на початку 6 ст., тобто ще за життя ( а можливо за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських «правдах», і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
«Салічна правда» відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані – відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
Франкське королівство меровізького періоду з кінця 6-початку 7 ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця 7 ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об’єднані у вільні общини – марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
Король зосередив у своїх руках усі функції державного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню вільних общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабкі залишки минулої первіснообщинної організації у вигляді щорічних військових оглядів – «березневих полів».
Вимушені рахуватися з великими землевласниками, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством – більшою територіальною одиницею – цілком перебувало в руках королівської посадової особи – графа, який був головним суддею в графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадових осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаїв марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі виявилися безсилими в боротьбі з сепаратиськими спрямуваннями великих землевласників.
Після смерті Хлодвіга почалося дроблення Франкської держави у Парижі державу розподіляють його сини. Внаслідок боротьби між королівською владою і місцевою знаттю намічається відособлення трьох самостійних областей у складі Франкської держави:
Нейстрії – Північно-Західної Галії з центром у Парижі;
Австразії – північно-східної частини Франкської держави, що включала споконвічні франкські області по обох берегах Рейну;
Бургундії – території колишнього королівства бургундів.
Корінні землі Австразія; Нейстрія та Бургундія отримують деяку самостійність під правлінням майордома, котрий стоїть на чолі королівської придворної адміністрації і є керівником королівського почту, а також главою всієї адміністрації.
Піпін 2 Середній стає майордомом Австразії і править як майордом усією державою після перемоги біля м. Тертрі над майордом Нейстрії – Бургундії. Карл Мартелл, позашлюбний син Піпіна 2 виборює собі посаду майордома і після боротьби з Нейстрією та Аквітанією знову відновлює державу. Карл Мартелл перед своєю смертю розподіляє державу між своїми синами, вихованими у монастирі Сен-Дені; Карлманн отримує Схід, Піпін – Захід. Аквітанія та Баварія перебувають під спільним правлінням. Під час кількох походів підкоряють аквітанців, баварців, саксів і швабів.
2. Перехід влади до нової династії. Держава Каролінгів
Карлманн іде з влади в монастир і Піпін стає єдиновладним правителем держави франків.
Майордоми Австразії з дому Піпінідів (нащадки Піпіна Герістальського), ставши правителем об’єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім’ям найвидатнішого зі своїх представників – Карла Великого – отримала назву династії Каролінгів. Представники дому Каролінгів (Піпінідів) правили Франкською державою з кінця 7 до середини 9 ст. спочатку як майордоми, а з 751 р. – як королі. Цей період в історії Франкської держави називають каролінзьким.
За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувся переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, який почався ще за Меровінгів, полягала:
1. у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини;
2. розорені маси вільних селян-общиників, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залежних людей, а потім і кріпаків.
До початку 8 ст. у франків вже склалися дві ворожих одна одній соціальних верств:
перша – великі землевласники галло-римського і германського походження, які володіли своїми землями переважно на правах безумовної приватної власності, а тому були відносно залежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;
друга – тією або іншою мірою залежні селяни, що не мали земельної власності і піддавались експлуатації з боку власників землі, на якій вони жили.
Значну частину цих залежних людей становили нащадки галло-римських рабів, колонів, вільневідпущенників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві ще були досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодисти селянського типу, що частково також користувалися працею залежних селян. Іноді поряд з алодотом вони тримали землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу ( дрібні вотчинники ), що починали переходили до феодальної системи господарства.
Саме за рахунок розмивання цих проміжних шарів значною мірою і відбувся процес аграрного перевороту 8-початку 9 ст. Зміни в соціальній структурі франкського суспільства визначили політику наступника Піпіна Герістальського – Карла Мартелла.
Карл Мартелл ( «Молот»), що правив з 715 по 741 р., почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії і Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори – саксів, фризів, алеманів, баварів, і знову обклав їх даниною.
3. Правління Карла Мартелла («Молота») та його реформаторська діяльність
У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку 8 ст. Іспанію, вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погрожуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі.
Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганіцію військових сил. Тому була здійснена бефіціальна реформа Карла Мартелла. Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність, які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді «бенефіціїв» (благодіяння). Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової.З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом 9- 10 ст. набули характер феоду, тобто спадкового володіння, пов’язаного з обов’язком військової служби. Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі що конфісковувалися у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв. Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширенню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб здійснення свої влади. Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав, звичайно, і політичні цілі. Він сподівався прив’язати великих феодалів, що бунтували, до трону; за допомогою бенефіціальної системи розраховував створити замість пішого селянського ополчення, що занепало, боєздатне кінне військо, Кіннота стала відігравати у війнах вирішальну роль.