Архівні джерела – мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні. Основними причинами голодомору були: суцільна колективізація селянських господарств, антилюдяна і фіскальна політика пограбування чи розкуркулювання українських селян, тотальні хлібозаготівлі за принципом продрозкладки із використанням репресивних засобів, свідоме та тривале позбавлення селян продовольчих засобів до існування, масові репресії проти дорослого чоловічого населення українського села.
а) Суцільна колективізація.
Запланована і здійснена комуністичним тоталітарним режимом суцільна колективізація зруйнувала і фактично знищила 4,6 млн. селянських господарств в Україні, завдала катастрофічної шкоди сільському господарству республіки, безоплатно і назавжди відняла насильницьким способом 36 млн. десятин селянських земель, усуспільнила в колгоспах робочу і продуктивну худобу, що знаходилася раніше в одноосібному користуванні селян, поголів'я якої скоротилося в 2 рази, а в подвірному користуванні колгоспників у 7–8 разів. Величезна кількість худоби загинула в зимові місяці в непристосованих для нього колгоспних хлівах, через відсутність кормів. Тільки взимку 1933 р. падіж худоби складав від 42% до 75% на сході України.
б) Колгоспи.
Колгоспи, за задумом Сталіна, повинні були стати фабриками зерновиробництва. У 1934 р. в Україні існувало 24 тис. колгоспів, що об'єднали 4 млн. селянських господарств, позбавивши їх землі і власності. Навесні 1932 р. третина колгоспів, а навесні 1933 р. біля половини колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто не видали їм натуральної і грошової оплати за зароблені трудодні, позбавивши в такий спосіб 6–9 млн. осіб засобів до існування. Заборону на видачу хліба колгоспникам ініціював радянський уряд. У 1932 р. колгоспам дозволяв здійснювати оплату праці тільки після виконання державного плану заготівель. Правління колгоспів, щоб виконати плани, навмисне скорочували кількість вироблених колгоспниками трудоднів, які підлягали б оплаті. У липні 1933 р. В. Одінцов інформував генерального секретаря ЦК КП У С. Косіора і голову уряду УРСР В. Чубаря про те, що, відповідно до телеграми Сталіна і Молотова, він направив проект постанови ЦК і РНК «Про порядок видачі хлібних авансів у колгоспах із врожаю 1933 року на внутрішньоколгоспні потреби», у якому категорично заборонялося витрачати хліб на громадське харчування під час польових робіт. Колгоспники повинні були брати власний хліб на роботу. У цьому проекті міститься факт свідомого наміру позбавити селян харчування, що доводить злочинне ставлення комуністичного режиму до українського народу. Політбюро ЦК КП У на засіданні 10 січня 1934 р. констатувало факти несплати трудоднів членам родин, які померли, або батька чи матері, які працювали в колгоспі
в) Розкуркулення.
Політика розкуркулення, здійснена комуністичним режимом в Україні, мала антиукраїнський, винятково грабіжницький фіскальний характер, її натхненником була ВКП на чолі зі Сталіним. Саме він закликав на XVI з Узді партії в червні 1930 року «заарештовувати і висилати десятки і сотні тисяч куркулів». Розкуркулювання зазнали 200 тисяч селянських господарств України.
г) Хлібозаготівля.
Вона була головною причиною масового голодомору в українських селах. Хліб вилучали в селян насильно, застосовуючи цілий набір карально-репресивних засобів конфіскації майна та житла, штраф у п'ятикратному розмірі у порівнянні до обсягу хлібозаготівель, арешт, вирок суду за 57, 8 ККУРСР 1927 р. «Хлібні штрафи» були смертним вироком для селян, бо їхнє виконання остаточно знищувало їхні продовольчі запаси, прирікаючи сотні тисяч людей на голодну смерть. Про це свідчать листи селян до уряду, які зберігаються в колишніх приймальнях Петровського, Калініна, а також в інших архівних фондах України і Росії. От деякі з них:
«Я багатосімейний, маю 9 душ сім% із яких 6 осіб малолітніх, старшому з них -12 років. Я все життя трудився і ніколи злочинцем не був. Штраф у сумі 455 руб. непосильний для мене. Для сплати його я повинен зруйнувати своє господарство».
В архівних фондах ЦК КП У, ВКП, ВУЦВК, редакціях газет 30-х років, зберігаються десятки тисяч селянських скарг із викладом жахливих форм терору, здійсненого партійними та радянськими органами під час хлібозаготівель, які призвели до голоду. Вони є письмовим доказом терору голодом проти українських селян. Обсяг вилученого державою хліба в першій половині 1932 року виявився недостатнім. Політбюро ЦК ВКП, незважаючи на масовий голод у селі, вирішило посилити режим хлібозаготівель. Уряд УРСР одержав завдання з Москви – заготовити 434 млн. пудів хліба, потім його знизили до 356 млн. пудів, але воно було нездійсненним…. Для його виконання були створені «надзвичайні заготівельні комісії», наділені необмеженими правами і повноваженнями. В Україні таку комісію очолив Молотов. Вона приступила до викачки хліба 22 жовтня 1932 року. Колгоспам заборонили всяку торгівлю хлібом, а в області і райони були відряджені члени ЦК КП У для контролю за хлібозаготівлями.
д) Масове позбавлення селян хліба і продовольства.
20 листопада 1932 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про заходи для посилення хлібозаготівель», пункти якого свідчать про навмисне створення умов, які призвели до важких наслідків і спричинили масову смертність сільського населення. Раднарком УРСР поставив за обов'язок місцевим органам влади:
«1. Заборонити усяке використання натуральних фондів, створених у колгоспах, які незадовільно виконують план хлібозаготівель.
2. З оголошенням цієї постанови призупинити видачу яких-небудь натуральних авансів у всіх колгоспах, які незадовільно виконують плани хлібозаготівель.
3. Колгоспи, які незадовільно виконують план хлібозаготівель і видали натуральні аванси хліба на трудодні в порядку громадського харчування, повинні негайно організувати повернення незаконно розданого хліба для того, щоб направити його на виконання плану хлібозаготівель.
4. Зобов'язати РВК негайно організувати вилучення в окремих колгоспників і одноосібників хліба, розкраденого в колгоспах і радгоспах під час збирання, обмолоту, перевезення хліба… Причому, вилучати хліб необхідно в першу чергу у всяких ледарів, хапуг, які не мають трудоднів, але мають запаси хліба».».
Колгоспи, які не виконували плану хлібозаготівель, обкладати 15-кратним натуральним штрафом здачі м'яса. Наркомюст УРСР 25 листопада 1932 p., виконуючи цю постанову, наказав прокурорам усіх рівнів «забезпечити ефективні репресії в цих справах для того, щоб вони могли дати перелом, і рішуче усунути всі елементи, які зривають виконання плану хлібозаготівель».
є) «Чорні дошки»: терор голодом.
Для посилення темпів та збільшення обсягу хлібозаготівель РИК УРСР і ЦК КП У ухвалили фіскальну і злочинну за своєю суттю постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю» від 6 грудня 1932 р. До них застосовувати такі міри:
1. Негайно зупинити завезення товарів, цілком зупинити кооперативну і державну торгівлю на місці та вивезти із відповідних кооперативних і державних магазинів усі наявні товари.
2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.
3. Заборонити всяке кредитування, зробити термінове вилучення кредитів і всіх інших фінансових зобов'язань.
4. Перевірити та очистити колгоспи цих сіл, вилучаючи контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель». Постанову про так звані «чорні дошки» застосовували практично у всіх колгоспах України, наражаючи таким чином на голодну смерть сотні тисяч селян.
У1932 р загальний збір хліба в Україні становив 12,8 млн. тонн, при цьому було вивезено з України 7 млн. тонн, що катастрофічно позначилося на всіх галузях сільського господарства республіки. У 1933 р. зібрали 22,6 млн. тонн, а заготовили 4,8 млн. тонн. Колгоспи зібрали 9,2 млн. тонн хліба, заготівля в одноосібному секторі складала 75% їхнього валового збору. Після виконання колгоспами та одноосібниками плану заготівель, у них не залишилося зерна для посіву, для прогодування сімей та худоби.
3. Територія і тривалість голоду.
Голод почався фактично пізньої осені 1931 року, про що свідчать архівні документи. У1932–1933 pp. голодомор охопив практично всі села Української РСР, в тому числі і 10 районів Молдавської АРСР, яка знаходилася у складі України. Терор голодом продовжувався на протязі 22-х місяців, а його катастрофічні наслідки продовжували даватися взнаки і в 1934 році, коли колгоспники помирали від тифу кишкових отруєнь, – хвороб, викликаних тривалим виснаженням організму. Голод супроводжувався розладами людської психіки, що проявлялися в масових випадках канібалізму, трупоїдства, вживання в їжу людського м'яса та м'яса здохлих тварин, про що свідчать архівні документи, у вірогідності яких немає підстав сумніватися., і селянські листи, звернені до ЦК ВКП.
4. Репресії проти голодуючих.
З метою збереження колгоспного хліба та виконання державних завдань ЦВК і РИК СРСР прийняли 7 серпня 1932 року постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної власності», якою дозволили застосовувати вищу міру покарання – розстріл із конфіскацією майна або 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна.
Ця постанова породила масовий терор проти селян, яких засуджували до розстрілу за те, що вони рятувалися від голодної смерті, зриваючи хлібні колоски на власних та колгоспних полях. Наприклад, у період весняної посівної кампанії 1933 р. в Донбасі засудженими виявилися 15166 чол. Про причини страти говорять самі документи: «Справа Дробович Валентини – середнячка, засуджена на 5 років у далеких таборах за те, що її дитина нарізала на полі їхнього родича до п'яти фунтів колосків». «Буряк Іван – середняк, зрізав одне кіло колосків, присуджений до 7 років позбавлення волі». Усі ці випадки відбувалися у Вороновицькому районі Вінницько/області влітку 1933 року.