Міністерство освіти України
Національний Технічний Університет
„Харківський Політехнічний Інститут”
Реферат з історії України на тему:
„Голод в Україні в 1946 – 1947 роках”
Виповнив студент групи І-23а
Астапов Сергій
Харків 2003
Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало й таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувався голод, що лютував на Україні в 1946-1947 рр., і муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.
Відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від німецько-фашистських загарбників. Незважаючи на величезні труднощі, радянський народ у найкоротші сроки відновив зруйновані села, підняв з руїн колгоспи і радгоспи. Вже на кінець 1944 р. було відновлено діяльність усіх українських колгоспів. На 65% порівняно з довоєнним передом були відновлені їх посівні площі. Хлібороби в 1944 р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна (в 1940 р.- 14,6 ц). У 1945 р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель більш як на 1 млн. гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів, передусім трудових і тяглових. Останні збільшилися на початок 1945 р. (порівняно з попереднім) лише на 16%. Але й ця цифра не відповідає реальності, коли врахувати, що більшість тракторів, узятих 1944 р. на баланс МТС і колгоспів, відпрацювали по 10 і більше років, були зношені, значною мірою розукомплектовані й вимагали капітального ремонту, а чимала їх частина – списані. Негативно вплинули на роботу МТС й серйозні перебої з пальним та запчастинами.
Над звичайно напруженим залишалося становище з трудовими ресурсами в селах України. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості, оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидко зростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки. В 1945 р. вони виробили 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було тільки шляхом різкого підвищення напруженості праці. Наприклад, у Чернігівській області в 1945 р. кожен колгоспник повинен був виробити близько 250 трудоднів (у 1944 р.-233). Навантаження на трактори і живе тягло втричі перевищувало передвоєнний рівень. У 1945 р. замість коней на польових роботах широко використовувалися колгоспні та особисті корови, хоч продуктивність праці при цьому падала на 25-40%. У Царичанському районі Дніпропетровської області, наприклад, таким чином було виконано близько 64% усіх польових робіт, а в Барвінківському районі Харківської області – 49% (тут на одну корову в переведенні на умовну оранку вироблено близько 20 га). По 12 га припадало в середньому на одну корову в Київській області.
Однак максимальне використання наявного тракторного парку та корів не могло компенсувати нестачі тягла. Тому колгоспники змушені були готувати ґрунт під посівні вручну. Нерідко вони самі впрягалися замість худоби в упряж, копали землю лопатами, на плечах чи на візках доставляли насіння на поле. Більше половини врожаю також збиралося вручну. Все це, незважаючи на сумлінну працю сільських трударів, не могло не позначитися на врожаях. І хоч посівні площі колгоспів у 1945 р. зросли порівняно з 1944 р. більш як на 1 млн. га, це, однак, не привело до збільшення валового збору зерна. Якщо в 1945 р. посівні площі колгоспів досягли 71% довоєнних, то валовий збір зернових – лише 46.9%. Така диспропорція простежувалася і в наступні роки.
Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби. У Полтавській, Житомирській, Київській, Миколаївській, Кіровоградській та інших областях наприкінці 1945- на початку 1946 рр. Налічувалося від 33 до 16 тис. Голів украй виснажених коней. Спостерігався їх масовий падіж. Так, близько 24% поголів’я коней загинуло на Одещині, до 30% на Вінниччині, а в цілому по Україні в 1945 р. воно скоротилося майже на 144 тис. Голів, що становило 16,1% їх загальної кількості.
Економічно не обґрунтовані плани, спрямовані насамперед на найшвидше відновлення довоєнних площ оброблюваних земель, були однією з основних причин низького рівня агротехніки. З серйозний порушеннями агротехніки проводилася, наприклад, сівба озимих. Лише близько 55% їх було посіяно в оптимальні сроки. Добрива під посіви майже не вносилися. Все це, поряд з несприятливими погодними умовами в деяких районах республіки, призвело до зниження врожайності зернових з 10,8 ц в 1944 р. до 7 ц в 1945 р. Значно зменшився їх валовий збір, що зумовило невиконання республікою планів хлібозаготівель. Хоч державі й було здано більш як 56% вирощеного зерна. У багатьох колгоспах воно було вилучено майже все, включаючи фураж і посівні фонди, через що нічим було оплатити трудодні колгоспникам. У 1945 р. на Україні визначили для видачі на трудодень в середньому по 400 грамів зерна, хоч і цього селяни повністю не одержали. Як наслідок – у ряді районів СРСР, особливо на півдні, почалися серйозні продовольчі ускладнення. У лютому 1946 р. союзний уряд надав колгоспникам південних областей України продовольчу позичку в розмірі 16 325 т зерна, в тому числі для Херсонської області – 7500 т, Одеської – 5000, Миколаївської – 3255.Однак ця позичка була вкрай недостатньою і не могла істотно вплинути на становище колгоспів, у яких перед цим повністю вилучили зерно.
Тяжке становище виникло і в тваринництві. У колгоспах слабо розвивалася кормова база. На кінець 1945 р. поголів’я всіх видів худоби досягло довоєнного рівня, а посіви кормових культур лише 29%. Цей розрив значно збільшувався ще й тому, що урожайність кормових була значно нижчою, ні до війни. План молокопоставок на 1 грудня 1945 р. республіка виконала лише на 48,9%. Не все гаразд було і з м’ясопоставками. Так, того року господарства Одеської області здали державі лише 43 свині. Щоб виконати плани м’ясозаготівель, колгоспи були змушені здавати молодняк, виснажену худобу, корів. Великим був падіж тварин. Так у Вінницькій області за 11 місяців 1945 р. загинуло 7,8% поголів’я великої рогатої худоби, 5,4% свиней, 6,7% овець і кіз.
Таким чином, на кінець 1945 р. в сільському господарстві УРСР, як і в ряді районів країни, склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала серйозного перегляду аграрної політик, а саме: відмови від дальшого форсованого розширення посівних площ без відповідного зростання матеріально-технічних ресурсів; перегляду заготівельної політики і перед усім зменшення обсягів обов’язкових поставок, підвищення заготівельних цін, які були просто „символічними”; посилення матеріальної заінтересованості колгоспників, викоренення зрівнялівки в оплаті їх праці; збільшення асигнувань у сільське господарство; відмови від адміністративного втручання у справи колгоспів; перехід від екстенсивного до інтенсивного розвитку цієї, чи не найважливішої галузі народного господарства. На жаль, керівництво країни не звернуло уваги на ці перші серйозні сигнали, що свідчили про не благополучність у колгоспному виробництві. Не припинилося й форсоване розширення оброблюваних площ. Урожайність зернових культур передбачалося довести до 9,5 ц, а цукрових буряків – до 115 ц з га. Однак при цьому й у 1946 р. не очікувалося значного збільшення трудових і тяглових ресурсів.
Для того, щоб виконати всі польові роботи в оптимальні сроки, республіці не вистачало більш як 30 тис. умовних п’ятнадцятисильних тракторів. Тому навантаження на тягло в 1946 р. було надзвичайно великим. У переведенні на оранку воно становило 12,2 га і було чи не найбільшим в СРСР. У Вінницькій області, наприклад, у весняній оранці та сівбі було задіяно майже 110 тис., а в Київській – близько 60 тис. корів. У райони і господарства направлялася велика кількість уповноважених з числа відповідальних працівників. Однак, незважаючи на це, строки сівби у багатьох господарствах розтягувалися, низьким був процент висівання ярих культур по зяблевій оранці. Мали місце й інші серйозні порушення агротехніки.
Навесні 1946 р. значно загострилося продовольчі труднощі. Про це свідчить ряд документів.
До зростання труднощів у сільському господарстві республіки і країни в цілому багато в чому призвели вкрай несприятливі мете реологічні умови. Зима 1945-1946 рр. У більшості районів України видалася малосніжною, з частими відлигами, а квітень, травень і червень були найбільш посушливими за 50 попередніх років. Це призвело до ослаблення й загибелі посівів зимових і ярих культур. У120 районах Харківської, Ворошиловградської, Сумської, Одеської, Миколаївської, , Херсонської областей зимою повимерзали й навесні не зійшли зернові на 550 тис. га, що становило 20% площі посівів цих культур.
Замість того, щоб подати потерпілим районам реальну допомогу, республіканські органи, виконуючи вказівки союзних, уже з весни 1946 р. фактично розпочали “битву за врожай”, спрямовану насамперед проти колгоспів і районних ланок управління. Зверху було визначено видову оцінку врожаю, на основі якої окремим господарствам і районам доводилися плани хлібозаготівель. Намагаючись дещо послабити їх тягар і зберегти в господарстві хоча б частину врожаю, голови колгоспів та й деякі представники районних партійних і радянських органів робили спроби знизити видові оцінки врожайності. Однак у республіканських та союзних інстанціях ці дані всіляко коригувалися в напрямі їх максимального збільшення. Все ж таки бажання знизити урожайність проявляється не тільки з боку керівництва колгоспів, але навіть окремих керівників районних працівників, які за допомогою різних засобів намагалися вплинути на людей, що займалися визначенням урожайності, й інколи “шляхом тиску на нових, недосвідчених районних та дільничних інспекторів добивалися викривлення цифр”. Тому було організовано повторну перевірку видової врожайності. До осіб, які намагалися знизити врожайність, застосовувалися адміністративні, а то й судові покарання.