Смекни!
smekni.com

Неомарксистська теорія міжнародних відносин (стр. 9 из 9)

Представників неомарксизму, як і транснаціоналізму, також об'єднує ідея про цілісність світового співтовариства та деяка утопічність в оцінці його майбутнього. Основою концептуальних побудов неомарксистської традиції, яка особливо активно розвивається в слаборозвинутих країн від індустріальних держав, про експлуатацію та пограбування перших другими.

Ґрунтуючись на деяких положеннях класичного марксизму, неомарксисти, зокрема П. Суізі та І. Валлерстайн, зображують простір міжнародних відносин у вигляді глобальної імперії, периферія якої залишається під домінуванням центру навіть після здобуття колоніальними державами незалежності. Це знаходить прояв у нерівномірності економічних обмінів і нерівномірності розвитку. Так, «центр» залежить у своєму розвитку від сировини й ресурсів «периферії». У свою чергу, периферійні країни є споживачами промислової та іншої продукції, що виробляють більш потужні держави, і потрапляють у залежність від останніх шляхом нерівномірного економічного розвитку, коливання світових цін на сировину та економічної допомоги з боку розвинутих держав. У 70-і рр. таке розуміння змісту міжнародних відносин стало для країн «третього світу» основою ідеї про необхідність запровадження нового світового економічного порядку. Саме під тиском цих країн Генеральна Асамблея ООН у квітні 1974 p. прийняла відповідну декларацій і програму дій, а в грудні того ж року - Хартію про економічні права та обов'язки держав.

У рамках неомарксизму розвиваються такі парадигми як «світ-системна теорія», а також «теорія залежності». Відповідно до першої світ ділиться не тільки на держави, але й на три частини залежно від економічних показників: центр(ядро), периферію, напівпериферію. Ті, країни, які опинилися в центрі мають значно більш високий життєвий рівень і домінують над іншими, використовуючи дешеву робочу силу, ресурси й ринки збуту останніх. Таким чином, розвиток ядра відбувається за рахунок інших країн. Цілком природно, що перифирія й напівпериферія намагаються піднімати повстання проти такої політики. Цікаво, що незважаючи на боротьбу між центрами ядра за світову гегемонію, у їхніх відносинах з периферією домінують загальні цілі, обумовлені приналежністю до тому самому «клубу». У цілому «світ-системна» теорія підкреслює поляризацію світу по лінії «багата Північ – бідний Південь», що веде до потенційних конфліктів.

Міркуючи про «теорію залежності» не можна забувати про те, що згідно з нею економічна розвиненість або відсталість не є природними етапами розвитку людства, які властиві всім державам, а виникли в результаті нерівноправних міждержавних відносин. Досить довгий перерозподіл прибавочного продукту походив від периферії (колоній і напівколоній) на користь центру – метрополій. Як підсумок ми можемо спостерігати «залежну відсталість» периферію («Півдня»), яка могла б успішно функціонувати, будь вона орієнтована на власний розвиток. По суті, те, що відбувається можна позначити як «неоколоніалізм», що базується не на силовому, а на економічному примусі. Також у цьому випадку має місце феномен «дворівневої економіки», який породжується взаємодією розвинених країн з, тими, що розвиваються, у результаті чого в останніх відбувається супересучасний розвиток одних галузей і в той же час збереження інших – традиційних з відсталими способами виробництва.

Характерною для неомарксизму є концепція «мирного співіснування», яка набула неабиякого поширення в сучасній міжнародній політиці. Вона вперше була запропонована ще на початку 20-х рр. на Генуезькій конференції Радянською Росією і мала своїм вираженням Раппальський мирний договір більшовиків з Веймарською Німеччиною від 16 квітня 1921 p. Щодо нових умов ядерної єри та «холодної війни» концепція «мирного співіснування держав з різним соціально-політичним устроєм» була обгрунтована радянським керівництвом на XX з'їзді КПРС в 1956 p. Вона проголошувалася як єдино можлива в умовах поділу світу на антагоністичні суспільно-політичні системи.

Проте мирне співіснування розглядалося як специфічна форма класової боротьби між капіталізмом і соціалізмом, перенесена в царину міжнародних відносин. Звідси, зміст мирного співіснування визначався як боротьба двох протилежних суспільних систем. Таке тлумачення мирного співіснування мало своїм наслідком посилення конфронтації у міждержавних стосунках, оскільки зовнішня політика спрямовувалася на те, щоб виграти це «історичне протиборство». Зрештою це суперництво завершилося поразкою світу «реального соціалізму», але неомарксистська концепція мирного співіснування і сьогодні залишається однією з провідних парадигм, що визначають сучасне міжнародне життя, принципи побудови міжнародних відносин, але вже на суто демократичних засадах. На її основі було сформульоване і поставлене в практичну площину питання про створення нового міжнародного порядку, що передбачає докорінне соціально-економічне і політичне перетворення людського суспільства.

Концепція нового міжнародного порядку пропонує встановлення такого типу взаємовідносин між країнами й народами, за якого б панували співробітництво, взаєморозуміння, довіра, а не воєнна сила. Причому прихильники даної концепції, - а серед них виразники не тільки неомарксизму, але й інших напрямів міжнародних відносин, - розглядають встановлення такого нового порядку не тільки як результат зовнішньополітичних зусиль держав, але й як об'єктивно необхідний процес суспільного розвитку в цілому. Він одержав назву процесу формування глобальної політичної діяльності. Під нею слід розуміти діяльність усіх суб'єктів світового співтовариства - сукупну міжнародну діяльність держав, класів, націй, урядових і неурядових організацій, суспільних рухів і партій на світовій арені, яка спрямована на збереження життя на землі, визначення форм, завдань, змісту та напрямів їхньої глобальної діяльності для досягнення загальнолюдських цілей.

Таким чином, незважаючи на певну обмеженість, важливі положення концепції неомарксизму знайшли своє втілення в сучасній теорії та практиці міжнародних відносин. Вони збагатили інші модерні теорії міжнародних відносин і науку про міжнародні відносини в цілому, але аж ніяк не привели до їх синтезу.

Список використаної літератури

1. Арон Р. Мир і війна між націями. — К., 2000.

2. Балибар Э., Валлерстайн И. Раса, нация, класс. Двусмысленные идентичности = Race, nation, class. Ambiguous identities / Общая ред. Д. Скопина, Б. Кагарлицкого.— М.: Логос-Альтера, Ессе Homo, 2003.— 272с.

3. Бек У. Что такое глобализация? — М.: Прогресс Традиция,2001.

4. Бжезінський З. Велика шахівниця. — К., 2000.

5. Бжезинский Зб. Выбор. Глобальное господство или глобальноелидерство. — М., 2004.

6. Богатуров А. Д., Косолапов Н. А., Хрусталев М. А. Очерки теориии политческого анализа международных отношений. — М., 2002.

7. Большой российский энциклопедический словарь. − М.: Изд-во «Большая Российская энциклопедия», 2005.

8. Ваисс М. Международные отношения после 1945 года. − М.: Городец, 2005. − 605 с.

9. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире / Пер с англ. П.М.Кудюкина под общей ред. Б.Ю.Кагарлицкого.— СПб.: Университетская книга, 2001.— 416с.

10. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века / Пер. с англ. под ред. Б.Л.Иноземцева; Центр исследований постиндустриального общества.— М.: Логос, 2003.— 368с.

11. Валлерстайн И. Исторические системы как сложные системы // Философские перипетии. Вестник Харьковского государственного университета. № 409'98. Серия: Философия.

12. Валлерстайн И. Миро-системный анализ // Время мира. Альманах современных исследований по теоретической истории, макросоциологии, геополитике, анализу мировых систем и цивилизаций / Под ред. Н. С. Розова. – Новосибирск, 1998. – Выпуск 1

13. Валлерстайн И. Миросистемный анализ: Введение / пер. Н. Тюкиной. — М.: Издательский дом «Территирия будущего», 2006.— 248с.

14. Валлерстайн И.После либерализма / Пер. с англ. М.М.Гурвица, П.М.Кудюкина, Л.В.Феденко под ред. Б.Ю.Кагарлицкого.— М.: Едиториал УРСС, 2003.— 256с.

15. Гаджиев К. С. Введение в геополитику. —М., 2002.

16. Гаджиев К. С. Политология.: учебник − М.: Высшее образование, 2007. – 460 с.

17. Давыдов Ю. П. Норма против силы. Проблема мироурегулирования. — М., 2002.

18. Делягин М. Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации. — М., 2006.

19. Дугин А. Основы геополитики. — М., 1998.

20. Завалько Г.А. Иммануэль Валлерстайн. После либерализма // Философия и общество. – 2004. – №2.

21. Зосименко И. А. Политология.: учебно-методический комплекс. – Ульяновск.: УлГТУ, 2003. − 138 с.

22. Зюганов Г. А. Глобализация и судьба человечества. − М.: Мол. Гвардия, 2002. − 446 с.

23. Ирхин Ю. В. Политология: учебник. – М,: Экзамен. 2006. – 686 с.

24. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 2001.

25. Мадіссон В. В., Шахов В. А. Політологія міжнародних відносин. —К., 1997.

26. Мальський М., Мацях М. Теорія міжнародних відносин. — Львів,2002.

27. Международные отношения: социологическиее подходы / Рук.авт. кол. проф. П. А Цыганков.— М., 1998.

28. Мировая политика и международные отношения: учеб. пособие /под ред.С. А. Ланцова, В. А. Ачкасова. – СПб.: Питер, 2005. − 443 с.

29. Мировая политика: теория, методология, прикладной анализ /Отв. ред. А. А. Кокошин, А. Д. Богатуров.— М., 2005.

30. Политология: учебник / А. Н. Мельвиль и др. — М.: ООО «ТК Велби», 2005. – 618 с.

31. Современные международные отношения: учебник / под ред. А. В.Торкунова − М:РОСМЭН, 2000. − 584 с.

32. Теория международных отношений на рубеже столетий: пер. с англ. / под ред. К. Буга и С. Смита. − М.: Гардарики, 2002. − 362 с.

33. Теория международных отношений: учеб. пособие для вузов: хрестоматия / науч. ред. П. А. Цыганков. − М.: Гардарики, 2002. – 398 с.

34. Уткин А. Й. Глобализация: процесс осмысления. — М., 2001.

35. Хантингтон С. Политический порядок в изменяющихсяобществах / Пер. с англ. — М., 2004.

36. Хантингтон Самуэль. Столкновение цивилизаций: пер. с англ. − М. : АСТ, 2005. − 605 с.

37. Хонин В. Н. Теория международных отношений. Общая часть. — К.: Академ-Пресс, 2005.

38. Цыганков П. А. Теория международных отношений: учебное пособие. − М.: Гардарики, 2006. − 590 с.

39. Чешков, М. А. Критика миросистемного подхода и концепции капитализма И. Валлерстайна. Науч.-аналит. обзор. – М.: ИНИОН, 1992.

40. Ялі М. Х. Цивілізаційна парадигма в дослідженні системи міжнародних відносин // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. Вип. 1. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2005.