Важливою подією стало скликання Центральною Радою Всеукраїнського національного конгресу в Києві 17 - 21 квітня за участю понад 900 делегатів. Характерно, що на конгресі не висувалося питання про незалежність України. Конгрес визнав право створення нового державного ладу в Росії та Україні за Всеросійськими Установчими зборами, вимагав у Росії автономії України, визначення її території. Конгрес санкціонував утворення Центральної Ради як найвищого територіального органу влади в Україні, провів її перевибори. До складу Ради було обрано близько 150 представників від усіх губерній, великих міст України, політичних партій, інших громадських організацій, від національних меншостей, які населяли Україну [5, c.33].
Головою залишався М. Грушевський. Його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов. Після закінчення конгресу Центральна Рада виділила зі свого складу виконавчий орган - комітет, що згодом почали називати Малою Радою, на чолі з М. Грушевським і заступниками В. Винниченком та С. Єфремовим.
Головною метою діяльності Центральна Рада визначила здобуття єдності українського народу, відродження національної державності - соборності України шляхом переговорів з Тимчасовим урядом, оскільки серйозної реальної сили, яка б могла її підтримати, Центральна Рада не мала, - власні військові сили вона тільки почала формувати. До речі, лідери національно-визвольного руху України - М. Грушевський, В. Винниченко та інші не висували тоді питання про державну незалежність України, відокремлення її від Росії.
Вони вважали, що достатньо домогтися національно-територіальної автономії України і входження її на федеративних засадах до складу оновленої, демократичної Російської держави.
Проте Тимчасовий уряд, продовжуючи великодержавну політику самодержавства, не погоджувався навіть на таку скромну вимогу Центральної Ради. Питання про організацію національної армії в Україні також було рішуче відкинуто. Позицію Тимчасового уряду легко зрозуміти: він не бажав втратити таку величезну колонію, як Україна. Адже на той час вона давала Російській державі понад 70% вугілля, 96,7% прокату, 68% сортового металу, 53% солі, 81% олова, 90% срібла, 75% чавуну, а також хліб, цукор, м'ясо тощо [12, c.108].
Ворожу позицію щодо Центральної Ради та її вимог займала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яку тоді очолювали більшовики.
Розуміючи, що таким шляхом автономії України не домогтися, Центральна Рада 10 (23) червня видала Перший універсал, у якому закликала населення до самостійного будівництва національної української державності. "Народе український! Однині самі будемо творити наше життя", - зазначалося в Універсалі.
Місцевими органами ставали губернські та повітові ради, волосні, сільські народні управи. Але водночас діяли комісари Тимчасового уряду, здебільшого росіяни, котрі замінили царським губернаторів і дрібних чиновників.
Встановилося своєрідне двовладдя - Тимчасового уряду та Центральної Ради.
У Києві 18-25 травня відбувся перший Всеукраїнський військовий з'їзд, який обрав Український генеральний військовий комітет на чолі з С. Петлюрою та прийняв рішення про створення української національної армії; у червні - другий з'їзд, що обрав Всеукраїнську раду військових депутатів у кількості 130 осіб, які ввійшли у повному складі до Центральної Ради, а 10-16 червня - Всеукраїнський селянський з'їзд (за участю 1500 делегатів), що прийняв рішення скасувати приватну власність на землю і передати її без викупу земельному фондові для розподілу серед селян. На з'їзді обрано Всеукраїнську раду селянських депутатів, створено її Виконавчий комітет (212 осіб), члени якого також увійшли до складу Центральної Ради [14, c.105].
Нарешті, 24-26 липня відбувся ще Всеукраїнський робітничий з'їзд, де було створено Всеукраїнську раду робітничих депутатів - вона також повністю увійшла до Центральної Ради (близько 100 осіб). Остання поповнила склад представниками майже всіх національних меншин. котрі проживали в Україні: росіянами, євреями, поляками та ін. Вони становили 30% депутатського корпусу Ради, що налічував понад 800 депутатів. У складі Малої Ради цих представників було 18 (на 40 українців).
Таким чином, Центральна Рада стала широким представницьким органом, справжнім парламентом, де повинні були захищатися інтереси всіх націй, соціальних груп та верств населення України. Однак не всі обрані делегати мали бажання чи змогу брати участь у засіданнях Ради.
Наприкінці червня 1917 р. згідно з Першим універсалом був створений Генеральний Секретаріат як уряд автономної України. Головою став В. Винниченко (він також очолив секретарство внутрішніх справ), секретарем (генеральним писарем) - П. Христюк, згодом - О. Лотоцький. До складу уряду входили такі генеральні секретарства (міністерства): внутрішніх справ (В. Винниченко); військових справ (С. Петлюра); земельних справ (Б. Мартос); міжнаціональних відносин (С. Єфремов, згодом - О. Шульгін); судових справ (В. Садовський); фінансових справ (X. Барановський); харчових справ (М. Стасюк); шляхів сполучення (В. Голубович); у єврейських справах (У. Зільберфарб); у польських справах (М. Міцкевич); пошти і телеграфу (О. Зарубін); генеральний контролер (М. Рафес). Згодом кількість генеральних секретарств збільшилася до 14 [19, c.126].
Щодо національної приналежності, то в Генеральному Секретаріаті налічувалося дев'ять українців, два росіяни, два євреї та поляк; щодо партійної - майже всі належали до різних соціалістичних партій.
Центральні органи державної влади й управління розгорнули активну діяльність. Незважаючи на складну економічну й політичну ситуації, в Україні швидкими темпами відбувалося національне відродження.
Перестають діяти заборони щодо української мови і культури, почали розвиватися українська преса, створюватися видавництва, які випускали художню і навчальну літературу українською мовою. У Києві були організовані курси перепідготовки вчителів, відкрита перша українська гімназія.
В Україні на той час діяли три різні системи управління.
Верховну владу формально здійснював Тимчасовий уряд, який призначав своїх комісарів і чиновників.
Друга система - це Ради, очолені більшовиками, меншовиками, есерами.
Третя - Центральна Рада з її місцевими органами - радами, управами, спілками. Між ними відбувалася вперта боротьба. Хоч влада та авторитет Центральної Ради невпинно зростали, але одночасно серед робітників і біднішого селянства успішно проводилася більшовицька пропаганда. Під її впливом у містах і селах розпочалися масові заворушення. Заклики Центральної Ради зберігати спокій і чекати Установчих зборів не впливали на збуджене населення.
У липні делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським, що прибула у Київ, погодилася визнати Центральну Раду і Генеральний Секретаріат своїми крайовими органами в Україні, звівши, однак, українську територію тільки до п'яти губерній (з попередніх дев'яти), а інститут окремої національної влади - нанівець.
Політичні лідери України, розчарувавшись у можливості створення "вільної, демократичної, федеративної Росії", почали вживати конкретних заходів щодо створення своєї державності, армії, законодавства.
Якщо у Другому універсалі, виданому 16 липня, політичні керманичі України ще надіялися на Всеросійські Установчі збори, які нібито мали встановити автономію" України, і підкреслювали, що Україна не буде відокремлюватися від Росії, то незабаром ситуація змінилася. У всіх містах і губерніях створювалися військові ради, які активно формували збройні сили України. Було прийняте рішення про оподаткування населення єдиним національним податком, про усунення з місцевої адміністрації ворожих щодо України сил [18, c.107].
Влада Тимчасового уряду виявилася недовготривалою. Більшовики на чолі з В. Леніним і Л. Троцьким готували в Росії державний переворот. Повстання у Петрограді розпочалося 24 жовтня 1917 р. Вночі з 25 на 26 жовтня (7-8 листопада) озброєні загони моряків, робітників і солдатів захопили Зимовий палац та арештували Тимчасовий уряд. Прем'єр-міністр О. Корейський втік за кордон. Незабаром у Москві, 17 губерніальних центрах та інших містах і місцевостях влада також перейшла до більшовиків. Жовтневий переворот або, як його назвали більшовики - Велика Жовтнева соціалістична революція, - здійснився.
Другий Всеросійський з'їзд Рад 25 жовтня проголосив перехід всієї влади до Рад, прийняв декрети про мир і про землю, сформував більшовицький уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з В. Леніним.
Жовтневий переворот більшовиків докорінно змінив становище політичних сил у Росії, сприяючи розгортанню революційного, національно-визвольного руху. У зв'язку з жовтневими подіями Центральна Рада 7 (20) листопада видала Третій універсал, яким проголошувала утворення Української Народної Республіки, але знову ж таки у федеративному союзі з Росією [16, c.73].
Окрім цього, в універсалі були проголошені такі основні положення:
1. Конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передання земель трудовому народові без викупу.
2. Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом.
3. Негайний початок мирних переговорів та укладення справедливого миру між воюючими сторонами.
4. Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання.
5. Закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування.
6. Забезпечення за населенням усіх прав і свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи і житла, рівноправності усіх мов.
7. Визнання за всіма народами, які населяють Україну, "національно-персональної автономії" та рівних прав тощо [17, c.123].