Фундаменти церков споруджувалися з бутового каменю, що скріплювався вапняним розчином. Припускається, що на цих фундаментах стояли кам'яні стіни, оштукатурені й побілені вапном. На деяких шматках штукатурки замічені коричневі й чорно-коричневі смуги — сліди колишнього розпису храму. Розкопками зафіксовані також відбитки дерев'яних стовпів і залишки якихось дерев'яних конструкцій. Чи є вони частинами фахверкових стін, що піднімалися над кам'яними, або це залишки перекриттів, сказати важко.
Встановлено, що одна з досліджених церков була споруджена ще до прибуття кирило-мефодієвської місії. У якийсь час вона серйозно постраждала під час пожежі, була заново відбудована й незабаром після 900 р. була остаточно зруйнована. Біля церкви тривалий час функціонував цвинтар, у якому налічується понад 2000 могил. Багато похованих супроводжувалися глиняними посудинами (горщиками, одноручними глечиками, дворучними амфорами або флягами), рідше дерев'яними цебрами або баддями із залізними обручами. У ряді поховань виявлені предмети озброєння (мечі, наконечники копій і стріл), залізні шпори, іноді зі срібною або мідною інкрустацією, побутові вироби (ножі, сокири, серпи), залізні й бронзові пряжки, бронзові, срібні й позолочені ґудзики. У жіночих могилах багато серг різних типів, у тому числі понад сотня золотих, нерідкі персні й шийні намиста зі скляного, пастового і бронзового намиста (додат. VІ).
До числа високомистецьких добутків належить карбована прикраса з листового срібла, знайдена в похованні біля храму в місцевості "Шпитальки". На виробі зображений вершник, який тримає в руці сокола. Мисливець одягнений у короткий підперезаний каптан, на ногах м'які чоботи, волосся довге, розпущене (додат. VІІ). Соколине полювання в середні століття було улюбленою розвагою. Мистецтвознавчий аналіз свідчить про зв'язок виконання цієї знахідки з художнім ремеслом Середнього Сходу.
У джерелах XII ст. у районі цього городища згадується торговельне село Велиград. У цьому зв'язку В.Грубий вважає, що Старомістцьке укріплене поселення великоморавського періоду йменувалося Велиградом і після його руйнування жителі, які залишилися, заснували по сусідству невелике селище, давши йому колишню назву [10, 298-299].
Залишки кам'яних церков великоморавського періоду з некрополями досліджувалися археологами й у найближчих околицях Старого Місця. На території с. Сади при впаданні р. Ольшанки в Мораву крім залишків кам'яної будівлі IX ст. розкопками були вивчені гончарні горни, у яких обпікалася згадана вище високоякісна кераміка жовтої глини, форми якої, як вважають дослідники, пов'язані з античною традицією [22, 25].
ІІ.4 Городище Бржецлав-Поганско — аграрне поселення Великоморавії
Великий інтерес представляють і роботи на городище Бржецлав-Поганско, яке перебуває недалеко при злитті рік Диї й Морава. Поселення, оточене валом, має площу 28 га. Багаторічними археологічними розкопками встановлено, що в VI-VII ст. у цьому регіоні спостерігається концентрація поселень пражсько-корчакської культури [12, 43-44]. Життя на них тривало й у наступні сторіччя. У великоморавський період це були аграрні поселення, які поставляли продукцію сільськогосподарської праці виниклому тут укріпленому протогородському центру.
Розкопками на городище розкриті залишки кам'яних храмових будівель, досліджувалися численні поховання. Матеріали пам'ятника багато в чому тотожні микульчицьким. Найбільший інтерес представляє монографічне дослідження однієї із садиб великоморавського вельможі. В її історії виділяється два етапи. На початку (середина IX ст.) садиба займала площу 4230 кв.м, по периметрі вона була обгороджена дубовим частоколом. Резиденція її хазяїна була виділена внутрішнім частоколом. Крім того, садиба мала дві прибудови, одна з яких обгороджувала культове місце, друга ж призначалася для захисту будівель, у яких утримувалася худоба. На наступному етапі, який датується другою половиною IX ст., площа садиби збільшується до 7000 кв.м. Якщо раніше для в'їзду в неї були зроблені прості ворота, то тепер влаштовані ворота з башнеподібною надбудовою [3, 46].
Розкопками Бржецлава-Поганско зібрана велика колекція різних речових знахідок, серед яких чимало прикрас із дорогоцінних металів, які є творами мистецтва (додат. VІІI). До найцікавіших виробів великоморавського художнього ремесла належить прикраса з листового срібла з карбованим зображенням коня з хижим птахом, який сидить верхи, знайдене в одному з поховань у Желенках (додат. ІX).
ІІ.5 Нітра і Девіна — словацькі пам’ятки Великоморавської культури
У Словаччині найважливіші результати були отримані при дослідженнях у Нітрі й Девіні. Останнє поселення назване, як було сказано вище, в одному франкському джерелі під 864 р. Це було невелике в порівнянні з описаними вище городищами прикордонне укріплення, у якому розкопками відкриті також залишки кам'яних церковних будівель [3, 47].
Великоморавськая Нітра була заснована також у щільно заселеному слов'янами регіоні ще в VI-VIII ст. Залишками князівського граду Прибіні є городище з валами й ровами, влаштоване на підвищеній місцевості в підніж’я гори Забір. У граді розкопками виявлені залишки церковної будівлі, а в укріпленому передмісті зафіксовані сліди бурхливої ремісничої діяльності (кування заліза, ковальська й бронзоливарна справа, виготовлення кістяних гребенів і жерновів). Розкопками на Штуровій вулиці відкриті склоробні печі, а на Лупці - гончарні горни [12, 49].
ІІ.6 Аналіз археологічних знахідок та письмових джерел про Великоморавську державу
Розглянуті великі укріплені поселення, розчленовані на гради й передмістя, у яких концентрувалося торгово-ремісниче населення, свідчать про глибоку соціальну диференціацію великоморавського суспільства й початкову стадію становлення не феодального ладу. Ці поселення стали центрами Великоморавської культури, імпульси якої поширювалися по всьому ядру Великоморавської держави. Наслідком державної й культурної інтеграції слов'янського населення Чеської Моравії й Південно-Західної Словаччини, що становлять це ядро, стали, мабуть, і єдині етномовні процеси, які протікали тут. Інші землі, у різний час включені до складу Великої Моравії, характеризуються специфічними культурними особливостями й не становили етнокультурної єдності із цим регіоном.
Ряд непрямих свідчень письмових джерел дозволив Б.Н.Флоре висловити припущення, що в Моравії мав місце процес формування Великоморавських народностей і становлення етнічної самосвідомості [7, 91]. Прямих підтверджень цьому в археологічних матеріалах розглянути не вдається. Але якщо такий процес дійсно відбувався, то він був рішуче перерваний на початку Х ст., коли відбулося руйнування державності. Адміністративно-культурні центри Великої Моравії припинили існування, а надалі частині її території виявилися в різних історичних умовах. Слов'яни західної частини ядра Великоморавської держави були пов'язані з угорцями лише данницькими відносинами й були залучені в процес формування чеських народностей. Моравськая діалектна група сучасної чеської мови, мабуть, походить від ранньосередньовічного утворення мораван, які склали західну частину населення ядра Великоморавської держави. Населення східної частини цього ядра виявилося в складі Угорської держави; надалі тут почався процес складання словацьких народностей, у вивченні якого вже не можуть бути використані археологічні матеріали. Деякі словацькі дослідники вважають, що Моймир I, розгромивши нітранського князя Прибіну, зруйнувавши багато укріплень прибіновського періоду й поширивши політичну владу на землі сучасної Словаччини, не зміг завершити процес державної уніфікації на всій території Великої Моравії. [7, 93-94]
Протягом всієї історії Великоморавської держави існував певний "дуалізм"; словацькі землі розвивалися до деякої міри незалежно, зберігаючи й збільшуючи традиції прибіновського князівства в Нітрі. Від цього часу й походить початковий процес становлення словацького етносу [2, 65-66].
На закінчення не можна не сказати про існуючі у науці дискусії щодо локалізації ядра Великоморавськох держави. На початку 70-х років І.Боба опублікував роботу "Моравськая історія. Реінтерпретація середньовічних джерел", у якій, проаналізувавши історичні, філологічні й археологічні дані, стверджував, що ядро Великої Моравії (Моравія Святополка й Мефодія) перебувало не в сьогоднішній Моравії й Словаччині, а в південній частині Середнього Подунав’я, у Славонії [3, 71]. У наступний час цей дослідник продовжив вишукування в цьому напрямку. На підставі інтерпретації історичних відомостей І.Боба локалізує єпархіальний центр Мефодія на правому березі Сави, ототожнюючи його з античним Сирміумом. В "Житії Мефодія" прямо говориться, що він успадковував престол святого Андроніка, а останній, як добре відомо, був єпископом Сирміума (Сремська Митровиця) [3, 77]. Археологам, які відкрили яскраві сліди Великоморавської цивілізації в Чеській Моравії й Словаччині, важко погодитися із цими положеннями І.Боби.
Розвиток феодальних відносин в VIII і IX ст. створив передумови для більш міцного об'єднання Чехо-Моравії. Важливе значення мала при цьому необхідність, загальної оборони слов'ян у зв'язку із загарбницькими діями Карла Великого і його спадкоємців і особливо у зв'язку з агресією Германського королівства, яке виникло після розпаду Каролінгської імперії. У першій половині IX ст. між Середнім Дунаєм і верхів'ями Лаби й Одри утворилася велика держава західних слов'ян — Великоморавське князівство. Спадкоємець Карла Великого — Людовік Благочестивий, котрий прагнув до знищення виниклої самостійної слов'янської держави, спробував здійснити свої плани за допомогою деяких зі слов'янських князів і феодалів, що були супротивниками центральної влади. Однак союзник Людовика — князь Нітри Прибіна був вигнаний з Нитри великоморавським князем Моймиром (818-843 рр.).