Народи, виховані у віротерпимості, звикли до того, що кораблі, що припливали з багатьох країн, не представляють небезпеки. «Першим сигналом, на який варто було б звернути увагунаселенню, стало поводження португальців. Ледь увійшовши в зону цивілізації, прибульці почали захоплювати купецькі човни, вважаючи їхнім військовим здобутком, катували їхніх хазяїв, щоб одержати відомості, потрібні для подальшого плавання. І так просувалися на північ уздовж узбережжя, поки не ввійшли в сомалійський порт Малінді»[12; 15]. У зручних місцях португальці висаджувалися на берег і ставили особливі знаки («падрани»), що позначали, що дана земля відтепер володіння Португалії. Було покладено початок епохи колонізму.
Розділ 3. Географічні відкриття другої половини XVI - першої половини XVII ст.
Географічні відкриття відбувалися і у XVI та XVII ст. Ореляна де Франциско (бл. 1511 - 1546) – іспанський конкістадор, перший європеєць, що перетнув Південну Америку в самій широкій частині материка, дослідив середній і нижній плин ріки Амазонка (1541-1542). [24; 136] У пошуках нової «золотої країни» у грудні 1541 р. він перейшов у східній частині Кордильєр й відкрив повноводну ріку Напо - один із припливів верхньої Амазонки. 12 лютого 1542 р. бригантина Ореляни пройшла місце, де з'єднуються три ріки, і сама більша з них була «широка, як море». Мандрівники ще не знали про те, що вийшли на Амазонку - найбагатоводнішу річку світу. [24;137]
В другій половині XVI ст. іспанці здійснили ряд тихоокеанських експедицій, які мали на меті розшукати невідомий південний материк («Невідома Південна земля»). В результаті цих експедицій було відкрито Соломонові острови (1567 p.), 21 липня 1595 p. був відкритий скелястий острів, названий Магдаленою, це був острів Фату-Хіва в Максизській групі, що становили частину Південної Полінезії. 5 серпня 1595 р. флотилія покинула Маркізські острови. За два тиждні іспанці розашували на островах три хреста і вбили двісті чоловік. [29; 89]
Наступні великі подорожі в південній частині Тихого океану були здійснені голландцями. [18; 73] У 1616 р. голландець Шаутен де Горн відкрив найпівденнішу частину Америки – мис, який дістав його ім'я.
Західний берег значиться вже на одній карті 1542 р. за назвою Великої Яви, як частина великої Австралійської землі, що, на думку тодішніх учених, оточувала весь південний полюс земної кулі. В.Янцу в 1606 р., очевидно в перший раз підійшло до берега австралійського материка. Незабаром після того іспанець Торрес досяг цього берега зі східної сторони. Західний берег був відкритий в 1616 р. капітаном Дірком Гартогом, а в 1619 р. купці Едель і Гутман пристали до нього. В 1627 р. Петер Нюітс відкрив частину західного берега, що лежить до сходу від мису Лейвина, і дав їй назва Нюітсленда.
Протягом 1642 – 1644 рр.співвітчизник Горна Абель Тасман обстежив Австралійське узбережжя і довів, що Австралія – це новий континент. [ 11; 27] Ім'я дослідника збереглося за о. Тасманією. Протягом XVI – XVII ст. Великі географічні відкриття було зроблено і в Північній півкулі. Генрі Гудзон (1550 - 1610) проникає углиб Північної Америки, досліджує невідому річку та затоку, пізніше названі його іменем. Вільям Баренц (1550 - 1597) у 1590 – 1597 рр.обстежив море, яке пізніше назвали його ім’ям – Баренцеве море. У 1594 – 1597 рр. Він вже організував три експедиції до Нової Землі, під час останньої з яких загинув разом зі своїми супутниками.
Величезне значення мали російські географічні відкриття, що стосувалися дослідження Північного Льодовитого океану та північної частини Тихого океану. В 30-40-х рр. XVII ст. експедиції І.Москвітіна, В.Пояркова, Є.Хабарова обстежили Нижній Амур і склали вперше карту цієї ріки, острови Охотського моря та інші райони Далекого Сходу. Найбільшим географічним відкриттям на Далекому Сході було відкриття у 1648 р. сибірським козаком Семеном Дежнєвим крайнього далекосхідного мису (названого його ім'ям) і Берингової протоки, яка відділяє азіатський материк від Америки.
Таким чином оскільки відкриті Колумбом землі виявилися не частиною Азії, а новим материком, перешкодою на шляху до Індії й Моллукским островам постало питання про пошуки обхідного маршруту. В 1529 р. Іспанія й Португалія уклали Сарагоський договір про новий розподіл світу: Азія (за вийнятком Філіппінських островів) була визнана сферою інтересів Португалії, а басейн Тихого океану (Океанія) - Іспанії. Освоєння іспанцями Океанії почалося в другій половині ст.: були відкриті Соломонові острови (А.Менданья де Нейра; 1567-1569 рр.), Маркізські острови й о.Санта-Крус (А.Менданья де Нейра; 1595 р.
На початку XVII ст. підтвердилася популярна в Європі гіпотеза про існування великого південного материка (Австралія).
Можливо, ще в XVI ст. північне узбережжя Австралії відвідували португальці, однак честь її відкриття приписується голландцеві В.Янцу, що в 1606 р.виявив західне узбережжя півостріва Кейп-Йорк; у тому ж році іспанець Л.В. Торрес відкрив протоку між Австралією й о.Нова Гвінея (протока Торреса). В 1610-1630-х рр. голландські експедиції трохи обстежили північні береги континенту. Під час своєї першої подорожі (1642-1643 рр.) голландець Я.А.Тасман обігнув Австралію з півдня, довівши, що вона являє собою єдиний масив суши, і відкрив о.Тасманія, о.Нова Зеландія, острови Тонга й Фіджі; під час своєї другої подорожі (1644р.) він досліджував узбережжя затоки Карпентарія.
Європейські експедиції, головним чином в лиці голандських мандрівників, дослідили басейн Тихого океану і довели, що в ньому існують острови, які є не лише залюдненими, а й багаті рослинністю, тваринництвом. Великі дослідники відкрили острівний світ Океанії. Нові землі у цій частині земної кулі внаслідок відкриття також потерпали від європейської експансії.
Розділ 4. Значення великих географічних відкриттів в історії людства
Епоха Великих географічних відкриттів має вийняткове значення для європейської історії. Багато істориків називають її «часом великого прориву», і цьому є всі підстави. Саме в цей період були закладені основи капіталістичного способу виробництва, значно зріс рівень продуктивних сил, змінилися форми організації виробництва, прискорилися темпи економічного розвитку. Цей період вивликав переломні зміни у відносинах Європи з іншими цивілізаціями.
Протягом історії людського суспільства рівень і темпи соціально-економічного розвитку окремих народів і країн були нерівномірними, тому на етапі розкладання феодалізму в середині XV- XVII ст. зароджувалися й затверджувалися капіталістичні відносини. Їхнє становлення в різних країнах відбувалося також нерівномірно й відрізнялося більшою своєрідністю. Раніше всього наприкінці XIV в. елементи нового капіталістичного ладу заклалися у великих італійських містах, таких, як Флоренція й Генуя. В XV-XVI вв. вони одержали розвиток у Нідерландах й Англії. У цей час в інших європейських країнах ще панував феодалізм, хоча капіталістичний уклад уже поширився у Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії.
Центрами розвитку буржуазних відносин були міста, де складався прошарок людей, що складали купці, лихварі і цехові майстри. Між містом і селом розвивалися товарно-грошові відносини, які підривали натуральні основи феодального виробництва. У результаті поглиблення суспільного й територіального поділу праці відбувалися зрушення в розміщенні продуктивних сил, їхній структурі, що вело до посилення обміну. Виникла нова форма організації виробництва - мануфактура. Для створення мануфактур необхідні були дві умови: вільні капітали й наявність вільних робочих рук. Ці дві умови створювалися в процесі первісного нагромадження капіталу, джерелами якого в епоху генезису капіталізму були доходи від зовнішньої торгівлі, грабежу колоній, виникнення системи державного боргу, податкового гніту й розвитку відкупної системи, політика протекціонізму, торгівельні війни між європейськими країнами й ін.
Першими створили колоніальні імперії Португалія й Іспанія, поділивши світ по меридіану, що проходить через Анлантичний океан.
Португалія, що була невеликою державою з населенням не більше одного мільйона чоловік і не мала військ, необхідних для підпорядкування більших територій, організувала свою систему їх гноблення за методом «крапкової» колонізації. Зі створених там факторій португальці відправляли награбоване в Європу. Монопольним постачальником колоніальних товарів для Західної Європи став Лісабон. Однак сама Португалія в 1580 р. була завойована іспанським королем Пилипом II (1527-1598). Тому вона втратила колонії. Через 60 років Португалія звільнилася від іспанського панування, але повернути азіатські володіння їй не вдалося.
Іспанія як єдина держава утворилася в 1479 р., коли на основі династичної унії об'єдналися королівства Кастилія й Арагон. В XVI ст. Іспанія затвердилася як абсолютистська держава, вона досягла значного економічного підйому й політичного піднесення. До середини XVIст. на території Центральної й Південної Америки заклалася величезна іспанська колоніальна імперія. Іспанські конкістадори за допомогою вогнепальної зброї й обману легко захопили найбільш багаті й найбільш населені частини Нового Світа - держави ацтеків у Мексиці й інків у Перу. Відкриття Америки спричинило закладання підвалин експлуатації корінного населення, що супроводжувалося жорстокими і кривавими діями з боку європейців. Корінне населення чинило сильний опір, але протистояння було нерівне. «24 березня 1494 року 200 іспанських піхотинців і 20 кіннииків, взявши з собою собак людожерів, спеціально видресованих для витравлювання людей, вступили у Вега Реаль і дали бій індійському ополченню.Озброєні тростниковими дротиками, індійці були розбиті. В боях індійці понесли невеликі втрати, але багато тисяч мирних жителів обох статей загинуло від куль карателів або були роздерті собаками» [27; 504].