За свідченням Пантеро-Пантера, каравела –«дуже легке й бігке судно. Вона порівняно невелика, має чотири мрії...» [38] Вибираючи судно для своєї експедиції, Колумб свідомо віддав перевагу каравел.
«Санта-Марія» мала водотоннажність близько 130 тон. Висота грота-щогли становила 28 м.
Були в географічних відкриттів і політичні передумови. Приміром, потужна морська держава Португалія володіла дещо невеликою територією на заході Європи. Затверджуючи свою могутність, португальці всіма силами намагалися розширити свою державу за рахунок заморських земель. Причому, зусилля ці були настільки енергійними, що португальський принц.
1.2 Причини
До далеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви - відкривати далекі невідомі народи і навертати їх на християнську віру. Але ще більшу роль відіграли матеріальні причини. Західна Європа була вже доволі густо заселена й у деяких країнах у населення була проблема, що полягала у неможливості знайти собі необхідного прожитку. Ці люди шукали собі нових засобів до життя і намагались знайти їх на морі. [4; 164] Ще однією причиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинулася під час хрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійних торгівельних зв'язків. Всілякі східні товари – прянощі (перець, кориця, гвоздика, імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумерні товари, всякі східні тканини і т. ін. – дедалі більше входили в ужиток вищих і середніх класів Західної Європи.
Велика кількість посередників (араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайно здорожувала вартість східних товарів. Купцям західних і північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступні. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило становище левантійської торгівлі. Думка знайти новий морський шлях до Індії, в обхід арабів і турецьких володінь, почала дедалі більше цікавити купців і моряків різних країн Західної Європи.
До пошуків казкової Індії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне господарство, що розвинулося в Європі, потребувало великої кількості дорогоцінних металів.
Таким чином, європейцям доводилось щорічно доплачувати певні суми дорогоцінними металами, внаслідок чого замість припливу золота й срібла до Європи вони відпливали з неї в східні країни. [8; 243] Отже, «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему, яка потребувала також якнайшвидшого розв'язання. У пошуках шляхів до Індії найбільш зацікавленними виявилися не італійські купці, а купці, з якими зв'язані феодали інших країн Західної Європи, що лежали в безпосередньому сусідстві з Атлантичним океаном. Цими країнами були насамперед Португалія й Іспанія. Економічними їх передумовами були кілька причин. [2; 179] Однією з цих причин було посилення в останній чверті XVст. іспанської королівської влади, що раніше була обмежена. У формуванні іспанського королівства були присутні умови, виключно благосприятливі для обмеження королівської влади. [20; 719] Переломом у бік посилення королівської влади намітився наприкінці 60-х років XV століття. У 1469 році королева кастильська Ізабелла вийшла заміж за наслідника арагонського престолу Фердинанда, який через 10 років став королем Арагону. [24; 4]
Недовго могла вистоять остання мусульманська держава в Іспанії – Гранадський емірат – через декілька років після взяття іспанцями Малагі і Альмерії – останніх мусульманських портів – іспанські війська на початку 1492 р. вступили в Гранаду.
Закінчився восьмисторічний процес реконкісти – зворотнього завоювання християнськими державами піренейських країн, завойованих у 711 р. мусульманами – маврами. Такими були передумови і причини заокеанської експансії західноєвропейських країн.
Великі географічні відкриття були викликані розвитком продуктивних сил суспільства, ростом товарно-грошових відносин і необхідністю золота й срібла для подальшого обігу засобів, тому що гроші поступово ставали саме засобом обігу.
Передумовами епохи Великих географічних відкриттів стали досягнення науки й техніки, насамперед, в області кораблебудування й навігації.
Проте, далекі морські плавання стали можливими завдяки оснащенню судів компасами, а капітанів - географічними картами. На картах того часу невідомі, але передбачувані землі позначалися білими плямами або безформними утвореннями з написом «terraincognita». Метою прагнень до дальніх плавань приморських західноєвропейських країн було відкриття прямого морського шляху «до Індій», тобто до країн Південної і Східної Азії, які вважались «батьківщиною прянощів» і немовби буяли золотом. Феодалізм у Західній Європі в цей час знаходився на стадії розкладу, виростали великі міста, розвивалась торгівля як між європейськими країнами, так і між позаєвропейськами. [17; 3]
Об’єднання в одне королівство Кастилії і Арагону і митецька політика посилили королівську владу в обох країнах. Щоб приборкати іспанське дворянство, яке не воліло їм підкорятись королі організували союз міст «Святе братство»(Санта ермандад), яке виставило декілька тисяч людей для політичної служби і в декілька років очистило країну від розбійничих шайок розорившихся дворян.
До передумов відкриттів відноситься той факт, що внаслідок завоювання Гранади, що поклало край цїй, майже безперервній, війні в самій Іспанії, війні, що була ремеслом для тисяч дрібно поміщицьких дворян – «ідальго», ті залишились без справи. Тепер вони стали ще більш небезпечні для монархії і іспанських міст, що розвивались, ніж у роки реконкісти.
Розділ 2. Найважливіші морські експедиції XV- початку XVI ст.
2.1 Відкриття португальцями морського шляху до Індії
На жаль, найчастіше географічні відкриття носили характер військової агресії. Одна із самих сумних історій - відкриття в 1416 р. Канарських островів португальцем Велью, що досліджував західне узбережжя Африки. Щасливі Острови, Єлисейські Поля, сад Гесперид, Атлантіда... такими були перші назви Канарських островів, знайдені в грецьких і римських рукописах. Мова йшла про архіпелаг, населений аборигенними племенами гуанчес – високими, білошкірими людьми, що живуть у скелястих берегах, печерах або невеликих поселеннях, які складаються з круглих будинків. У 1496 р. цей народ показав велику відвагу і мужність у боротьбі проти приєднання до кастильской корони. Незабаром після відкриття португальці повністю знищили загадковий народ, що заселяв Канари. [39] За відкриттям Канарських островів в 1419 р. португальцями Зарку й Ваш Тейшейра були відкриті острови Мадейра й Порту-Санту, а в 1431 р. мореплавець Кабрал відкрив Азорські острови.
Столицею, де проживали португальські віце-королі, стало місто Гоа (на північ від Калікута). Дуже велике значення для португальського панування в Індії мало загарбання важливих торгових і стратегічних пунктів – міст Аден (біля виходу Червоного моря в Індійський океан) і Ормуз (у Перській затоці). Тим самим португальці повністю закривали старі торгові шляхи з Індії до Александрії Червоним морем і з Індії до Сирії через Месопотамію. У 20-х р. XVI ст. португальці захопили вже значну частину Зондського архіпелагу. Так за короткий час була створена велика португальська колоніальна імперія. Місце Александрії, а частково і Венеції, зайняло місто Лісабон, столиця Португалії. [18; 327]
У 1415р. у Генріха – третього сина короля Жуана І, прозваним сучасниками Мореплавцем, визріла думка дістатися Гвінеї морським шляхом і перехопити торгівлю у арабів, але для цьоьго потрібен був морський флот. Принц Генріх взявся за організацію мореплавства і розпочав з того, створив у південній Португалії , на мисі Сагреш, щось подібне до морської академії.
Тут було засновано обсерваторію, морську школу, суднобудівну майстерню, а також бібліотеку, в якій зберігалися численні книги про морські подорожі, географічні карти, рукописи. Перед ними були поставлені завдання удосконалити способи навігації, а головне з`ясувати чи можна дістатися Індії огинаючи Африкує. Досить швидко академія перетворилась на морський центр Європи. Смерть Генріха у 1460 році призвела до занепаду морської академії в Сагреші, але започаткована ним португальська експансія в Західну Африку вже не припинялася. Принц був призначений римським папою головою католицького ордену Христа і не мав права за своїм саном брати участь у морських плаваннях. У 1418 р. на південь було споряджено першу експедицію, але вона повернулась ні з чим – моряки боялися пливти до екватора, до мису Бохадор, що знаходився на узбережжі Африки, трохи на південь від Канарських островів. Екіпаж нової експедиціі 1434 р. як тільки дізналась що попереду мис Бохадор счинила бунт. Врятували справу хитрість кращого вихованця принца Генріха капітана Жіла Еаніша. Якби не він, то експансія Португалії на південь затрималася би на багато років. Насправді він повернув до відкритого моря і, коли земля зникла з очей, попрямував на південь. Але і його не покидав неспокій, з острахом чекав, що ось-ось закипить вода, почне чорніти шкіра. Та минав час, але нічого такого з моряками не трапилось, море було спокійним. У 1446 р. португальці досягли островів Зеленого Мису, і раділи як діти, побачивши буйну зелень. За таких обставин і дістали острови свою назву. Відкривши багаті береги Гвінейської затоки у 1471 р., португальці не дуже поспішали йти далі. На плантаціях Мадейри де у пункті, що назвали Золотим Берегом, збудували сильну військову факторію працювали завезені з Африки невільники.