Реферат
на тему:
«Боротьба Русі з агресією Заходу на початку XIII століття»
Зміст
Вступ
1. Боротьба руського народу проти німецьких, шведських і данських феодалів
2. Олександр Невський і його роль у відбитті натиску з північного заходу
3. Значення здобутих перемог
Висновок
Література
Вступ
Кожна епоха потребує свого осмислення історії Вітчизни у тісному зв'язку з світовою історією. І відбувається це зовсім не тому, як це здається деяким, що на зміну одній ідеологічній кон'юнктурі приходить інша, хоча і це не можна не враховувати, а просто тому, що змінюється сам світ, разом зі світом змінюємося ми - покоління за поколінням, і зміна ідеологічних стереотипів є в кінцевому підсумку лише відображенням історичного розвитку, як всієї світової цивілізації, так і нашої Батьківщини.
У XII в. народам Росії довелося винести важку боротьбу з іноземними загарбниками. Зі сходу на Русь обрушилися полчища татаро-монгольських завойовників. Із заходу руські землі піддавалися агресії німецьких, шведських і датських лицарів - хрестоносців. Вихід героїчної боротьби із загарбниками надовго визначив історичні долі народів нашої країни, мав величезний вплив на їх подальше економічний та державно-політичний розвиток, привів до значних змін в етнічній і політичній карті Східної Європи і Середньої Азії.
У даній роботі розглядається:
1. боротьба Русі з агресією Заходу на початку XIII століття, а саме боротьба руського народу проти німецьких, шведських і данських феодалів;
2. роль Олександра Невського у віддзеркаленні натиску з північного заходу;
3. значення здобутих перемог.
У ході роботи була використана література таких авторів як Н.А. Шефів і А.Н. Сахаров.
1. Боротьба російського народу проти німецьких, шведських і данськихфеодалів
Смерч Батиєвого нашестя відкинув далеко назад Русь в її розвитку, господарському і культурному. Гради і села лежали в руїнах, десятки тисяч жителів впали під ординськими шаблями; інших на аркані забрали, і вони потрапили на невільницькі ринки, в служіння новим господарям, в ремісничі майстерні або в ординські тумени, щоб збагачувати ханів, мурз і простих ординців , служити їх честолюбним цілям, прикрашати їх оселі та міста. Русь своєї трагічної боротьбою і подвигом врятувала Західну Європу від погрому, подібного тому, що зазнала сама. Коли руські землі лежали в руїнах, там, далеко, продовжували накопичувати багатства, створювати шедеври.
Коли, приміром, у Києві валилася Десятинна церква, в Парижі закінчували зведення дивовижною, повітряної Святої Капели на острові Сіте, що і зараз вражає своєю красою всіх, хто побачить її на подвір'ї Палацу правосуддя.
Поява німців у східній частині Прибалтики відноситься до другої половини XII ст. Спочатку це були купці і християнські місіонери. Слідом за ними з'явилися і лицарі-хрестоносці, які прагнуть вже не хрестом, а мечем підкорити нові землі. Початок активної німецької експансії в Східній Прибалтиці пов'язано з ім'ям єпископа Альберта. Він заснував у гирлі Двіни місто Ригу і привіз туди чимало німецьких колоністів. У 1202г. Альберт заснував у Прибалтиці військово-релігійну організацію - орден лицарів Меча (мечоносців) за зразком військових орденів, створених хрестоносцями в Палестині.
Руські князі Полоцького князівства, в сферу впливу яких входила Східна Прибалтика, не звернули серйозної уваги на перший етап німецької колонізації. Вони занепокоїлися лише тоді, коли прибульці поставили там кам'яні замки і фортеці. У 1203-1206гг. полоцький князь Володимир намагався вибити німців з їх фортець, але безуспішно. Кульмінацією цього протиборства стала невдала облога фортець Гольма і Риги. Поразка Володимира дозволило німецьким лицарям встати твердої ногою в Прибалтиці.
Завдяки озброєнню і військовій тактиці, порівняно невеликі загони німецьких лицарів змогли домагатися значних успіхів у битвах з прибалтійськими племенами. У той же період шведи утвердилися у Фінляндії. Тепер агресори прагнули відрізати слов'ян від моря і добитися повного контролю над торговими шляхами, що йдуть через Балтику.
Тут доречно додати, що розгром хрестоносцями Константинополя в 1204г. різко загострив конфлікт між католицизмом і православ'ям. Тим самим, матеріально стиснення західне лицарство отримало нове виправдання своїх захоплень на сході Європи, які розглядалися як боротьба за навернення до християнства язичників. Тепер у ролі «обертаючихся» могли виступати і єретики, тобто православні. Стародавня Русь стає об'єктом військово-духовної експансії, координованих з центру тодішнього західного світу - католицького Риму. Для римської церкви простори Руської рівнини представляли не тільки бажане поле місіонерської діяльності, але і величезний потенційний джерело фінансових надходжень (у вигляді церковних соборів, пожертвувань, індульгенцій і т. д.). Основним об'єктом західного натиску стали північно-західні землі Русі, де перебували володіння Новгородської республіки.
Русько-шведсько-німецькі війни XIII ст. на північно-західних рубежах Русі можна розділити на три етапи. Перший етап пов'язаний з німецьким натиском на слов'янське місто Юр'єв 1224г. Другий ознаменувався двостороннім шведсько-німецьким натиском в 1240-1242гг. Третій етап зайняв другу половину XIII ст.
Першим об'єктом німецької експансії в східнослов'янські землі став засноване ще Ярославом Мудрим місто Юр'єв (нині Тарту). Юр'єв з околицями залишався останнім нескореним німцями районом у Чудських землях. Тут знаходили захист всі прибалтійські жителі, які не бажали підкорятися владі хрестоносців.
У серпні 1224г. Юр'єв був обложений військом німецьких лицарів. Місто захищали 200 російських воїнів на чолі з князем Вячко, а також місцеві жителі. Треба відзначити, що час для нападу було вибрано вдало, оскільки буквально за рік до цього збройні сили давньоруських князівств були розгромлені монголами на річці Калці в 1223г. і навіть при бажанні не змогли б організувати сильний відсіч новому агресорові.
Обложивши Юр'єв, хрестоносці побудували поруч дерев'яну вежу, з якої обстрілювали фортеця камінням, стрілами й розпеченим залізом, намагаючись запалити кріпосні стіни. Але захисники міста не здавалися і стійко відбивали натиск. На пропозицію вільно покинути Юр'єв Вячко, що чекав допомоги від новгородців відповів відмовою. Тоді німці пішли на приступ, але були відбиті. Підбадьорені успіхом захисники Юр'єва зробили вилазку, намагаючись знищити дерев'яну вежу, приносить їм стільки неприємностей. Вони викотили з фортеці розпечені колеса і спробували запалити вежу. Навколо неї розгорілася жорстока сутичка. Тим часом, користуючись відволіканням сил обложених, частина лицарів знову кинулася на приступ фортеці. Подолавши вал, підійнялися на стіни й увірвалися всередину. За ними спрямувалося інше військо. У почалася різанина захисники Юр'єва (у тому числі і Вячко) були знищені. З усіх чоловіків, що знаходилися в місті, німці зберегли життя лише одному, дали йому коня і відправили у Новгород оголосити про їхню перемогу. Так впав останній оплот росіян у Прибалтиці, який отримав з тих пір нову назву - Дерпт.
Подальша історія відображення натиску лицарів на північно-західних рубежах пов'язана з вагомою допомогою, наданою новгородцям Володимиро-Суздальській Руссю. Її князі взяли активну участь у захисті своїх північних сусідів. Взимку 1234г. на допомогу Новгороду прийшов князь Ярослав Всеволодович зі своїм сином Олександром. Об'єднані російські дружини атакували хрестоносців поблизу річки Емайиге (на околицях Юр'єва). Багато лицарів, які намагалися перейти річку, провалилися під лід і потонули. Після цього хрестоносці були змушені піти на мир з Новгородом. Через 2 роки німецькі лицарі були розгромлені литовцями в битві при Шауляї. Здавалося, наступало зручний час нанести ще один удар по хрестоносцям і назавжди покінчити з їх пануванням у Прибалтиці. Проте росіяни не скористалися наданим шансом і не об'єднали зусилля з литовцями, з якими тоді ворогували. Незабаром почалося нашестя Батия, яке надовго позбавило русинів можливості розправитися з грізним і небезпечним західним супротивником.
2. Олександр Невський і його роль у відбитті натиску з північного заходу
На відміну від руських правителів, німці свого шансу втрачати не збиралися. У 1237г. залишки ордена мечоносців об'єдналися з Тевтонським орденом у єдиний Лівонський орден. У тому ж році римський папа Григорій благословив німецьких лицарів на новий похід проти руських земель. У 1238г. отримали благословення на похід проти Русі і шведи, які до того часу захопили Фінляндію. Час для наступу було вибрано вдало - Північно-Східна Русь була ослаблена навалою Батия.
Новий натиск був уже скоординований. У 1239г. німці та шведи почали переговори про спільні дії проти північної Русі, яку вони прагнули завоювати одночасним двостороннім натиском із заходу і півночі. Переговори чітко позначили сфери німецько-шведського впливу в завойованих землях. Німцям відходив Ізборськ і Псков, шведам - басейн Неви. Умовно межа між зонами дій німецьких і шведських хрестоносців проходила в районі Новгорода - головної мети походу загарбників.
Першими почали похід проти Новгорода шведи. У липні 1240р. їхнє військо під командуванням зятя шведського короля Ярла Біргера (5 тис. чол.) на 100 судах увійшло в Неву з боку Фінської затоки і розташувалося табором біля річки Іжора. Про значення походу для римської церкви свідчить той факт, що у війську Біргера перебували католицькі єпископи. Шведи мали намір захопити гирло Неви, а в разі успіху йти на Новгород.
Вставши табором біля Іжори, Біргер відправив новгородському князю Олександру Ярославича гордовите послання зі словами: «Якщо можеш мені чинити опір, то я вже тут, воюю твою землю». Отримавши звістку про появу шведів, Олександр Ярославич вирішив діяти швидко, щоб не дати загарбникам оволодіти ініціативою. Він не став чекати підкріплення від свого батька - великого князя Володимирського Ярослава Всеволодовича, або чекати, поки новгородське віче оголосить мобілізацію, Олександр виступив в похід лише зі своєю дружиною, посиленою новгородськими добровольцями. Перед виступом князь звернувся до воїнів і сказав, що хоч їх і небагато, але вони повинні перемогти, оскільки «не в силі Бог, а в правді».