На світанку 15 липня 1240р. росіяни, скориставшись туманом, атакували шведський табір «в люті мужності своєї». Згідно з легендою, воїн Пелгусій бачив, як по річці пливли в човні святі мученики Борис і Гліб на допомогу «небожу своєму» Олександру. Під час битви Олександр воював з Біргером і поранив його списом голову. У жорстокій сутичці шведи були розбиті і вигнані з російських меж. Загибель багатьох шведів, згідно з тією ж легендою, приписали допомозі ангельського воїнства, оскільки значне число трупів іноземців було знайдено там, де битви не було. Під час битви було потоплено три шведських корабля. Завдяки раптовості нападу і ратному вмінню, захисники втратили всього 20 осіб. Втрати шведів був набагато більш значним. У битві на Неві полягло більше 200 знатних воїнів, а інших «без числа».
Перемога на берегах Неви принесла Олександру Ярославичу гучну славу і почесне прізвисько Невський. Вона зіграла величезну роль у піднесенні морального духу. Адже це був їхній перший великий успіх після навали Батия. Битвою на Неві почалася багатовікова боротьба Росії за збереження виходу до Балтійського моря, такого важливого для майбутнього країни. Про високий значенні цього бою у свідомості свідчить і той факт, що багато вищих прізвищ російської знаті виводили своїх предків саме від героїв Невської битви.
Льодове побоїще. Майже одночасно зі шведами, влітку 1240р. перейшли в наступ і лівонські німці. Вони взяли штурмом Ізборськ, розгромивши надіслане на підмогу ізборцам псковське військо. Переслідуючи втікачів, німецькі лицарі підійшли до стін Пскова, де місцеві бояри відкрили ворота загарбникам. На цьому перший похід німців закінчився. Тим часом наприкінці 1240р. через чвари з новгородським боярством покинув Новгород Олександр Невський, який повернувся у Володимиро-Суздальське князівство, до рідного міста Переяславль-Залеський. Мабуть, дізнавшись про від'їзд знаменитого полководця, німці знову натиск. Взимку 1241г. вони взяли Тесів, Лугу, Копор'є. Передові загони лицарів стали з'являтися в 35км від Новгорода. Папа вже передав узбережжі Неви і Карелію Езельскому єпископу, який тепер з нетерпінням чекав, коли лицарі оволодіють дарованої йому територією.
Тоді новгородці знову звернулися за допомогою до Невського. Роль посередника взяла на себе православна церква. Сам владика новгородський поїхав просити Ярослава Всеволодовича відпустити сина. Ярослав, усвідомлюючи масштаби небезпеки, відкинув убік особисті образи і благословив сина на ратні подвиги. У 1241г. Олександр повернувся до Новгорода зі своєю дружиною і очолив новгородське військо. Першим своїм ударом він відбив у німців Копор'є і східний берег Фінської затоки. Ранньою весною 1242г. Олександр Невський, отримавши в підкріплення дружину свого брата Андрія Ярославича, опанував Псковом. Потім вони рушили на північ у бік Дерпта (Юр'єва), де на той час зосередилися основні сили лівонських лицарів. Олександр зі своїми полками (15 тис. чол.) Досяг східного берега Чудського озера і став проти військ Лівонського ордена (12-14 тис. чол.), Перегородивши їм пряму дорогу на Новгород.
На світанку 5 квітня 1242г. між російською дружиною і армією Лівонського ордена відбулася знаменита битва, що увійшла в історію під назвою «Льодове побоїще». Ударною силою у війську Ордену були німецькі лицарі-хрестоносці. Вони використовували традиційне для них побудова «клином» - глибокої колоною, що дозволяла закутої в лати лицарської кавалерії таранити й розбивати противника. Однак «велика свиня», яка наводили жах на прибалтійські племена, виявилася безсилою перед військовим генієм Невським.
Врахувавши традиційну для німців тактику, князь Олександр приділив головну увагу розташуванню свого війська і фланговому маневру. Князь зосередив ударні сили на флангах, у вигляді кліщів.
У центрі ж, де зазвичай розташовувалися самі боєздатні частини, Олександр навпаки, поставив ополчення, в завдання якого входило стримати найбільш важкий удар. Позаду російських позицій знаходився крутий берег. Він заважав лицарям у випадку прориву здійснювати маневр і обійти російське військо з тилу.
На початку битви лицарський «клин» атакував центр російських військ і незабаром загруз у бойових порядках. Тоді Олександр завдав флангові удари по «великій свині», змішавши її побудову. За словами літопису, «і бути січа жорстока. ... І здавалося, що рушило замерзле озеро, і не було видно льоду, бо покрилося воно кров'ю». Пало 400 одних тільки німецьких хрестоносців. Ще більше полягло що були з ними піхотинців, набраних з числа підкорених народів (естів, ливів). Лицарі зазнали повної поразки і втекли на захід. Російська кіннота переслідувала їх 7 верст до протилежного берега. Льодове побоїще вирішило результат війни, зупинивши просування хрестоносців на схід. Лівонський орден був змушений укласти мир і відмовитися від захоплених новгородської-псковських територій.
Ця битва стала для Русі вічним символом справедливої перемоги над агресією з боку Заходу. Літопис зберіг молитву Олександра Невського перед боєм: «Боже великий і міцний, що заснував землю і поклав межі народам і звелів їм жити, не приступаючи до чужої частину! Суди мене, Господи, з образившими мене, побори борються зі мною ». Цікаво, що через сім століть текст цієї молитви князя, звертаючись до східних слов'ян митрополит Тихон 22 червня 1941р. в день вторгнення німецько-фашистських військ у російську землю.
Льодове побоїще відкрило нову сторінку військового мистецтва. Це був один з перших прикладів, коли важка лицарська кіннота зазнала жорстокої поразки в польовому бою від війська, що складався з переважно з піхоти. Новим було й те, що східні слов'яни вперше переслідували розбитого противника, а не залишилися святкувати перемогу на полі бою, як бувало раніше. Це підсилило ефект розгрому хрестоносців.
Історична назва Невської битви і Льодового побоїща полягає не в масштабах цих битв, а в стримуванні вкрай небезпечної агресії. Ведучи війну, лицарі ставили за мету не тільки адміністрування, а й духовне підпорядкування переможених народів. Хрестоносці прагнули навернути їх у католицьку віру і нав'язати їм ідею переваги німецької нації. Про наслідки їхньої експансії свідчить приклад завойованих прибалтійських народів, які перетворилися на людей «другого сорту» на своїй землі. Господарями (вищим класом) там стали загарбники. Прибалтійська плем'я прусів, наприклад, було майже повністю знищено агресорами.
У 1253г. лівонські лицарі напали на землі Пскова. На цей раз псковичі відбили натиск, а потім перейшли річку Нарові і розорили володіння Ордену. У 1256г. спробу наступу на Новгород зробили шведи. Вони зміцнилися на східному березі річки Нарови і заклали там фортецю. Але при підході руських дружин бігли, не прийнявши бою. У відповідь війська Олександра Невського скоїли зимовий похід по льоду Фінської затоки і завдали удару по шведським володінням у Фінляндії. Отже, у другій половині ХШ ст. руські воїни переходять від оборони своїх земель до нападу і починають бити агресора на його території. Центральним боєм цього періоду стала битва при Раковоре.
Битва при Раковоре. Взимку 1268г. новгородські та псковські полки на чолі з Довмонтом Псковським, посилені дружиною сина Олександра Невського - Дмитра Олександровича (всього до 30 тис. чол. за німецькими даними), здійснили великий похід до Лівонії вторглися до Прибалтики та датських лицарів. У районі Раковора (нині естонська місто Раквере) вони зіткнулися з об'єднаним датсько-німецьким військом під командуванням магістра Отто фон Роденштейна, що зібрав під свої прапори колір ливонського лицарства.
Битва при Раковорі сталася 18 лютого 1268г. Її відрізняв лютий натиск з обох сторін. «Ні батьки, ні діди наші, - писав літописець, - не бачили такої жорстокої січі». Центральний удар «великої свині» взяли на себе новгородці на чолі з посадником Михайлом. Проти них бився закутий у лати Залізний німецький полк. За свідченням літопису, люди падали цілими рядами. У страшній січі загинув і сам Михайло, і багато його воїнів. Тим не менше, руські воїни зуміли переламати хід битви на свою користь і звернули лицарів у втечу. Результат битви вирішив фланговий удар полків князя Дмитра Олександровича, які звернули хрестоносців у втечу й гнали їх 7 верст до самого Раковора.
Але коли до вечора Дмитро з воїнами повернувся на місце битви, то застав ще один німецький полк, який атакував новгородські обози. Дмитро хотів негайно атакувати лицарів, але воєводи відрадили князя починати що загрожує плутаниною нічний бій. Дмитро погодився і вирішив дочекатися ранку. Але під покривом ночі залишки німецьких військ відступили. Новгородці стояли біля Раковора три дні. У цей час Довмонт Псковський зі своїми полками здійснив рейд по Лівонії, захопивши велику кількість полонених.
За даними лівонських літописів, хрестоносці втратили в Раковорской битві 1350 чол., Росіяни - 5000 чол. (Якщо немає спеціальних уточнень, то втрати в битвах, як правило, означають убитих, поранених і полонених). Руські літописи не називають втрат, але з їхніх повідомлень про те, що російська кіннота не могла пробитися по трупах, можна зробити висновок про значні втрати серед хрестоносців. Про це свідчить і той факт, що через рік данці і лівонські німці уклали з новгородцями мир, який тривав 30 років. Розгром хрестоносців означав і торжество православ'я над воєнною експансією католицизму. Недарма Олександр Невський і Довмонт Псковський були зараховані Російською Церквою до лику святих.