Так, Ф.Я.Полянський у праці "Социализм и современный анархизм" використав традиційний поділ анархізму на анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм. Всі течії анархізму (крім вчень М.Бакуніна, П.Кропоткіна та анархо-синдикалізму) науковець відносив до анархо-індивідуалізму. В анархо-індивідуалізмі він виділяв "християнський анархізм" (Л.М.Толстой), "антиінтелегентський анархізм" (Я.В.Махайський), "максимализм" (Е.Тагин) та власне анархо-індивідуалізм (видавництво "Індивідуаліст", О.Віконт, О.Боровий), "чистий анархізм" (Л.Черний), "революційний анархізм" (Я.Новомирський), "містичний анархізм" (Г.Чулков, В.Іванов). Дана класифікація не розглядала течії анархізму після 1917р. [75,с.11-20].
С.Н.Канев у своїй праці "Октябрьская революция и крах анархизма" виділяв такі ідейні течії в російському анархізмі: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Паралельно виділялись відгалуження: анархізм-федералізм, анархізм-універсалізм, анархізм-біокосмізам, неонігілізм, "махайська течія", містичний анархізм, "мирні анархісти" (християнська течія - толстовство) [38,с.33-34].
Л.М.Спірін у своїй праці "Крушение помещичьих и буржуазних партий в России(нач.XX в.-1920 г)" розробив класифікацію на основі практичної діяльності різних організацій та анархічних груп. Він виділяв організації таких ідейних напрямків:
1) анархісти-комуністи (1903-1906, 1907-1908, 1917-1922 рр.);
2) анархісти-синдикалісти (1905-1906, 1908-1909, 1917-1926 рр.);
3) анархісти-махаєвці (1900 р.);
4) анархо-махновці (1918-1921 рр.).
Л.М.Спірін помітив, що в процесі еволюції анархістської свідомості відбувались певні "відгалуження": від анархо-комунізму – анархо-кооператори; від анархізму-синдикалізму – анархо-федералісти; від анархо-індивідуадізму – містичного анархізму, пананархізму, анархізму-універсалізму та біокосмізму [72,с.304-309].
В.Г.Графський в сучасному анархізмі виділяє такі ідейні напрямки: анархо-індивідуалізм, анархо-синдикалізм, анархо-фашизм, анархо-тероризм, анархо-капіталізм. Дана класифікація враховує ідеології анархізму та їхній зв'язок з ідеологіями тоталітарних держав [29,с.112].
На думку С.Ф.Ударцева, класифікація анархізму має враховувати цілий комплекс ознак, які базуються на еволюції анархістської свідомості. Для систематизації науковець використав літературний термін "класичний анархізм" у характеристиці періоду сер. XIX – поч. XX ст. Також автор врахував нові історичні обставини, які сприяли формуванню модифікованого анархізму – "посткласичний анархізм", а для характеристики еволюційної складової – поняття "неокласичний анархізм". У характеристиці перехідних форм вводяться поняття "ранній" та"пізній" анархізм. Отже, враховуючи всі вище перераховані обставини С.Ф.Ударцев пропонує таку періодизацію анархізму:
I. Класичний анархізм
1.1 Ранній (анархізм-колективізм, М.Бакунін);
1.2 Пізній (анархізм-комунізм, П.Кропоткін);
1.2.2 Християнський (Л.М.Толстой);
II. Посткласичний анархізм
2.1 Ранній
2.1.1 Неокласичний анархізм:
а) анархізм-індивідуалізм, неонігілізм (О.Віконт);
б) християнський ("непротивленческий") анархізм толстовців (В.Черкезов);
в) комуністичний анархізм, ідеї після 1917р.(анархо-універсалізм, анархо-кооператори), (А.Карелін, А.Атабекян);
г) анархізм-синдикалізм (Я.Новомірський, Г.Максімов, В.Волін);
2.1.2 Некласичний анархізм:
а) асоціальний анархізм (Л.Черний);
б) анархізм-гуманізм (О.Боровий);
в) анархізм-універсалізм (пананархізм), (А.Гордін);
г) анархізм-біокосмізм (А.Святогор, П.Іваницький);
д) містичний анархізм, ранній(Г.Чулков) та пізній (А.Солонович );
2.2 Пізній посткласичний анархізм (сучасний):
2.2.1 Сучасний неокласичний анархізм (анархо-синдикалізм, толстовство, анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм);
2.2.2 Сучасний некласичний анархізм (містичний, біокосмізм, універсалізм);
2.2.3 Нові течії посткласичного анархізму (анархо-екологісти, "помаранчеві анархісти", синтетичний анархізм) [75,с.18-19].
В залежності від мети дослідження можуть використовуватись і додаткові класифікації, які грунтуються на систематизації ідей, теорій та організаційних форм анархізму. Так, відносно ставлення до релігії анархізм поділяють на атеїстичний (анархо-комунізм) та релігійний (християнський), позаконфесійний (містичний). В залежності від теоретичних планів стосовно майбутнього суспільного ладу анархізм поділяють: соціалістичний, комуністичний (анархо-комунізм, анархо-синдикалізм), постсоціалістичний (анархізм-універсалізм), анархо-капіталізм (напрям сучасного анархізму), що орієнтований на поєднання соціалізму та капіталізму. В залежності від рівня поширення теоретичних концепцій – планетарний (бакунізм) та космічний (біокосмізм, містичний анархізм). Залежно від пріорітетної проблеми стосовно майбутнього устрою – анархо-федералізм, анархо-кооперативізм.
Залежно від врахування перехідних форм в еволюції анархічної свідомості виділяють – антиінтелегентський (Я.Махайський), анархо-більшовизм (група "Робітнича опозиція"), анархо-максималізм. В залежності від ставлення до військових дій – антимілітаризм (толстовство), анархо-пацифізм та анархізм, що визнавав "справедливі" війни (вчення П.Кропоткіна). Залежно від участі в політичному житті анархізм поділяють: пасивний ("непротивленческий" - толстовство) та активний анархізм (більшість напрямів). Залежно від ставлення до терору – противники терору (толстовство, містичний анархізм) та анархо-тероризм (окремі напрямки анархо-комуністів, анархо-синдикалістів, анархо-індивідуалістів). В залежності від ставлення до революції – революційний (анархо-комунізм, анархо-синдикалізм), еволюційний та реформістський (релігійний).
Дослідник А.Л.Нікітін запропонував в основу класифікації покласти поділ на три ідейні напрями:
1) залежно від способів боротьби "вільної особистості " проти держави (терор, експропріація, бунт);
2) напрямки, що в основу своєї діяльності поклали боротьбу з "капіталістичним ігом" за допомогою перерозподілу національних багатств (анархо-кооператори, анархо-синдикалісти);
3) напрями, які прагнули звільнити особистість від ідеологічного "пресу" держави та релігії. Звільнення грунтувалось на самовдосконаленні особистості [58,с.90].
Отже, в науковій літературі розроблена ціла низка класифікації, які базуються на різних підходах до дослідження анархістського руху. Варто зазначити, що кожен з напрямів у анархізмі був самодостатнім, оскільки крім ідеологічної основи анархістські ідеї мислителів втілювались практично.
Ідеї безвладдя, свободи та рівності набули поширення під час народницького руху, вони мали місце в революційних подіях 1905-1907 рр., 1917 р., періоду громадянської війни 1917-1922 рр.
На думку анархістів, узурпація влади більшовиками після 1917 р. породила жорстку централізовану систему державної влади в, якій особистість втрачала можливість вибору: "большевики – ныне царствующая самодержавная коммунистическая партия,- воспользувавшись доверием рабочих захватили власть в свои руки, насадили чрезвычаек… задушили всякую мысль… а сами, завладев фабриками и заводами, хлебом и всем, чем владела буржуазия… стали неограниченно властвовать" [41,с.324]. Цілий ряд стосовно майбутнього радянської держави були трагічно пророчими для російського народу.
Зокрема Р.Даль писав, що державна влада базується на примусі та авторитеті управління, а людській натурі притаманний автономізм. Історія довела, що остаточного вирішення цього конфлікту не існує – отже, стверджують анархісти, тільки стан безвладдя буде найбільшим досягненням людства. Державницький напрям спростовує такий підхід, справедливо вважаючи, що досягти стану, який пропагують анархісти неможливо – утопія. На цьому суперечки щодо можливостей анархізму не закінчуються, бо приклади існування такого стану знайти можна, слід згадати про племена (Eskimo) на пн.Канади, які століттями жили без держави об'єднуючись сім'ями в маленькі групи. На прикладі цих суперечок впадає в око та особливість, що причиною конфлікту не є постулати анархізму, а лише їх здатність до нормального функціонування [12,с.1].
1.3 Основні ідеологічні напрямки
Традиційно визначають чотири основні напрями в анархізмі – індивідуалістичний (М.Штірнер), мютюелістичний (П.Прудон), колективістський (М.Бакунін) та комуністичний (П.Кропоткін). Такий поділ базується на ставленні ідеологів анархізму до права власності та до майбутнього суспільного устрою [пон,с.11].
Так, найпершим можна вважати анархо-індивідуалізм Макса Штірнера (справжнє ім'я Йоган Шмідт) (1806-1856 рр.). М.Штірнер – представник німецької політико-правової та філософської думки.
Навчався у Берлінському університеті. З 1844 р. працював вчителем німецької мови в жіночому пансіоні. Згодом займався літературною діяльністю. Після розчарувань у державних посадах стає підприємцем та розпочинає власну торгівельну справу. Зайнявшись торгівлею Штірнер у повній мірі відчув тиск держави та великого капіталу, які "притісняли" дрібного власника у свободі торгівлі.
Ідейний світогляд М.Штірнера формувався у міському гуртку "Вільних" (1842 р.), що об'єднав науковців, публіцистів, торговців, студентів. Члени гуртка обговорювали причини консервативності та реакційності держави. На думку членів гуртка, основною причиною консервативності була релігія, яка гальмувала реформи, науковий та суспільний прогрес [38,с.52].
Основи індивідуалістичної теорії викладені у праці "Єдиний та його власність" (1844 р.). До основних "постулатів" даної теорії відносять: вищість особистих інтересів людини, індивідуалізм, що переростає у егоїзм, захист приватної власності та невтручання влади у життя громадян. Вихідним положенням індивідуалістичної теорії є - культ "Я" незалежної, автономної, самодостатньої особистості, яка має звільнитись від усіх обмежень. М.Штірнер називав себе "смертельним ворогом держави", яка обмежує свободу особистості. На думку М.Штірнера, у держави є тільки одна альтернатива: "вона або я"[37,с.65].