«Брань честныхъ седми добродЂтелей з седми грЂхами смертными…» – це, за визначенням Д. Чижевського, поема. Поема майже на 1000 віршованих рядків, яка складається зі вступу, епілогу та восьми пісень. В основі твору лежить традиційний для барокового письменства мотив протистояння світла і темряви: мотив боротьби мандрівної людини із гріхами за допомогою чеснот. За Людське в Людині змагається добре і зле, світло і темрява, гріхи і достоїнства. Війна точиться запекла і непримирима, зображена вона в символічних картинах:
Начаша же строїтись так: з войском од востока
Ста Добродітель вельми мужеством висока,
А вразі од запада зіло многолюдні,
Обаче малодушні і ко брані трудні.
Розвиток дії у драмі пов’язаний із святами протягом календарного року, тому природно було б чекати використання календарно-обрядової поезії у творі. Залишається запитанням, чому Йоасаф Горленко, який (за свідченням Григорія Сковороди) був аматором української народної пісні, не використав фольклор у своєму найзначнішому творі. Натомість у тексті драми – і в цьому полягає одна з її особливостей – широко використано листи. Так, листа до Бога пишуть сім Добродітелей, пише листа і Іван Богослов, а Добродітель виголошує по-бароковому розцвічену промову до своїх воїнів:
Вождь любви, огнь любовний
Вержи в обоз той гріховнийю
Ти, поснику, легкий вою,
Візьми кротость зо собою.
Ударіте і спаліте,
Врага в пепел обратіте!
Бог з вами, кріпкий в брані,
Се вам хрест в защіту данній.
Во Бозі возмагайте,
Врага побіждайте!
Автор майстерно показує, як в людській душі точиться невпинна боротьба доброго і злого начал, ця боротьба постає як смертельний бій між ворожими військами. З одного боку, виступає цариця Гордість зі своїми полковниками Лакомством, Блудом, Заздрістю, Ненаситністю, Злістю та Лінню. На боротьбу з цією хижою гвардією виходить цариця Смиріння з воєначальниками Милосердям, Цнотою, Любов’ю, Постом, Покорою та Набожністю. У драмі теж має місце характерна для барокової літератури ілюзорна достовірність того, що діється, і досягається вона широким використанням реалій тогочасного народного та військового побуту. Останню Д. Чижевський кваліфікує як модерну військову лексику («батальйон, шлем, армата» та ін.). Тут можна виокремити також елементи української лексики: «ланцюжок, дошкуляти, втікати, обмеження, корогви» та ін. Загалом же поема написана різними розмірами і переважно церковнослов’янською мовою, хоча елементи української мови займають досить поважне місце. Вони відіграють далеко не останню роль у динаміці розвитку подій: боротьба «честныхъ седми добродЂтелей з седми грЂхами смертными» завершується тим, що перемагає добро і світло, і людина-полоненик звільняється з пекла за допомогою персоніфікованого Слова Божого.
Слово Боже, відшліфоване у блискучих промовах, було чи не найулюбленішим жанром святителя. Живе Слово Йоасафа Горленка доносять його щоденникові записки, які зберіг Ілля Квітка, увівши їх до першої частини свого твору під назвою «Житие преосвященнаго епископа БЂлоградскаго Іоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній». Визнані за автентичні, за найбільш повні і достовірні13 з-посеред цілого ряду інших, щоденникові записки Йоасафа Горленка, складаючи серцевину першої частини Квітчиного твору, дозволяють наблизитися до алгоритму індивідуального бачення світу і – це є в них визначальним – бачення сподвижником себе самого у ньому. У цьому прагненні до самоусвідомлення, до самототожності святитель Йоасаф Горленко дивовижно близький до Дмитра Туптала Ростовського, «Діаріуш або денні записки» котрого так само розкриває досі незнані грані таланту мислителя – філософа, патріота.
Чудесні сни, видіння, зафіксовані Йоасафом Горленком, сьогодні можуть бути прочитані як блискучі барокові міні-новели, в котрих крізь призму ірреального проступає цілком достовірний унікум одержимої невсипущою духовною працею та моральним самовдосконаленням людини. Як і його великий попередник Дмитро Туптало Ростовський, Йоасаф Горленко прагнув максимально зреалізувати закладаючи свій талант за призначенням, невтомно закладаючи школи, церкви, допомагаючи бідним, боронячи істину, потерпаючи (як і Туптало) від того, що бачив на землі російській: «въ какомъ запустенЂнiи были церкви Божiи чрезъ нерадЂнiе нЂкоторыхъ изъ служителей ея».
1Модзалевскій В.Л. Малороссійскій Родословникъ.-Т.1 (А-Д).-К.,1908.-С.307-308.
2Рукопись 1791 года Ильи Ивановича Квитки. Житие преосвященнаго епископа Бђлоградскаго Іоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній //Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ Бђлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собраннык и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909.-С.253. Підкреслення в цитованому тексті моє.- В.С. Згодом саме цей твір Іллі Квітки, в основу котрого лягли автобіографічні нотатки самого Іоасафа Горленка та свідчення його сучасників, буде визнано за найавторитетніше джерело, котре послужило за зразок для цілого ґрона наступних життєписів святителя і яке й сьогодні вносить потрібні корективи в різнобій оцінок, свідчень, концепцій.
*Дмитро Туптало прожив у Ростовській землі 5 років, а Горленко у Білгородській – 6.
3Уважне вивчення двох видінь та сну, залучених до «Житія» Йоасафа Горленка із його шоденникових записок, несподівано оприявнили (після детального зіставлення) той факт, що Йоасаф Горленко був знайомий із щоденниковими записками (так званим “Діаріушем”) Дмитра Туптала Ростовського ще до їх першого виходу в світ у 1774 році, тобто із рукописом твору Туптала. Суголосність окремих моментів настільки виразна (особливо ж у зображенні видінь Туптала і Горленка напередодні вирішальних подій), що залишається тільки єдиний сумнів: сумнів у тому, а чи був знайомий із “Діаріушем” Дмитра Туптала біограф Йоасафа Горленка і (якщо був знайомий) якою мірою посприяв він ще більшому уподібненню свого твору до “Діаріуша” Димитрія Ростовського?
4Рукопись 1791 года Ильи Ивановича Квитки. Житие преосвященнаго епископа БЂлоградскаго Іоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній //Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ БЂлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собраннык и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909.- С.263.
5Там же. - С.277.
6Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том ІІ. Часть ІІ Преданія о святителЂ ІоасафЂ. - КіевЪ, 1908. - С.342.
7Див.: СлЂдственныя дЂла) // Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. ТомІІІ. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1908. – С.645-682.
8Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. ТомІІ. Часть ІІ. Преданія о святителЂ ІоасафЂ.- КіевЪ, 1908.-С.348-349. Підкреслені рядки зі слова Горленка промовисто суголосні із зізнаннями Дмитра Туптала з його щоденника: “Толико беззаконій, толико обидЪ, толико притЂснений вопиютЪна небо, и возбуждаютЪ гнЂвЪ и отмщеніе Божіе! Но о семЪ помолчимЪ. Воля Господня да будет. Мы же своему внимаемЪ дЂлу, и посредЪ обуреванія надежды спасенія не теряемЪ”(416).
9 Там же. - С.354.
10«…Святитель любилъ истину и небоязненно защищалъ оную отъ сильныхъ». - Так пише про Горленка Ілля Квітка і наводить на підтвердження сказаного виразні приклади ( Див.: Рукопись 1791 года Ильи Ивановича Квитки. Житие преосвященнаго епископа БЂлоградскагоІоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній //Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ БЂлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909.-С.267-268).
11 Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ БЂлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909.-С 690-691.
12Чижевський Дмитро. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956.-С.275-276.
13 Див. перемову князя Н.Жевахова до видання: Рукопись 1791 года Ильи Ивановича Квитки. Житие преосвященнаго епископа БЂлоградскаго Іоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній //Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ БЂлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собраннык и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909.-С.245-250.