Смекни!
smekni.com

"Домоводство" В.Н.Каразіна - українська паралель європейських економічних теорій (стр. 3 из 3)

Попередні дослідники економічних поглядів В. Н. Каразіна на перше місце ставили його праці з аграрних проблем. Однак не буде перебільшенням, якщо сказати, що В. Н. Каразін увійшов в історію передусім як реформатор у сфері освіти і науки. Цим галузям людської діяльності він надавав особливого значення. Зокрема, завдяки його старанням було створено перший у Східній Україні університет у Харкові. Цей заклад, за задумом Каразіна, мав стати осередком інтелектуальних сил усієї Наддніпрянської України.

У жовтні 1802 р. Каразін звернувся з листом до імператора Олександра І з проханням дати згоду на відкриття університету в Харкові.

На зборах дворян Слобідсько-Української губернії 1 листопада 1802 р. вчений говорив: «Блаженний вже стократно, якщо випадок дав мені можливість зробити маленьке добро надто любимій моїй Україні»12.

29 серпня 1803 р. В. Н. Каразін подав на розгляд повному складу Дворянських Зборів Слобідсько-Української губернії проект заснування Харківського університету, в якому були розписані навіть штатні посади І. Цей проект став основою постанови про відкриття університету. «Сей університет,— писав І. Я. Франко,— зробився натураль

ним центром науки, що не могла не торкатися місцевих відносин і місцевого населення».

Роль В. Н. Каразіна в організації Харківського університету аж ніяк не зводилась до укладання його статуту, клопотів, пов'язаних з дозволом на його відкриття тощо.

Василь Назарович добровільно взяв на себе чималі матеріальні витрати. У листі до князя Адама Чарторизького 21 листопада 1804 р. Каразін писав: «Князь! Вам відомо, частково, до якого рівня розорене моє майно шаленими зусиллями сприяти блискуче просвіті та розквіту України, моєї Батьківщини. Мені боляче було бачити її, багату і дарами природи, і талантами її мешканців, у нарузі й приниженні, і я мріяв, що одного мого пориву і малих моїх засобів достатньо на те. щоб знищити перешкоди, поставлені до її успіхів»1. Завдяки зусиллям Каразіна місцеве дворянство зібрало 400 тис. крб. на заснування університету.

Прагнучи всіляко сприяти розвитку наукового потенціалу України. впровадженню наукових винаходів у практику, Каразін великі нядїі покладав на організоване за його активною участю Філотехнічне Товариство у Харкові, соціальну базу якого становило освічене дворянство. «Нас врятувати може, — казав Каразін, — єдино негайне використання в ділі освіченого дворянства».

В. Н. Каразін добре розумів колоніальний характер економіки України у складі Російської імперії. Про це він досить відверто писав у 1814 р., підкреслюючи, що у південних губерніях Російської імперії «малочисленні капітали» здійснюють обороти «без помітного приросту... Від того ми змушені збувати наші вироби точно в такому вигляді, як природа нам їх дала, і, маючи всі предмети для фабрик, ми майже всі свої потреби задовольняємо із далека, платячи за перевезення в середину Росії і назад; оплачуючи бідними нашими грошима бариші десяти перекупщикам, через руки яких проходять спершу сировинні наші вироби, потім повертаються до нас обробленими»:.

Каразін вважав недопустимим однобокий розвиток продуктових сил, внаслідок чого в одних районах скупчуються промислові виробництва, а інші перетворюються на сировинні придатки, що в відому веде до зниження господарської ефективності. Наприклад, необроблені шкури з Полтави, Катеринослава, Харкова та інших місцевостей України везуть до Москви і Болхова, а потім звідти повертають вам готові вироби. Навіть важко уявити, говорив В. Н. Каразін, але це факт, що «ми пшеницю продаємо в Орел або в Москву і купуємо дорогою ціною борошно, яке привозять звідти, зроблене з цієї пшениці… На один Харківський ярмарок привозять за 500 і 700 верст свічки, зроблені з воску, який куплено тут на попередньому ярмарку». Це ж можна сказати і про білий мед, сир, український тютюн тощо.

Читаючи ці та подібні рядки В. Н. Каразіна, не можна не дивуватись його проникненню у сутність господарських зв'язків, у характер взаємин метрополії й колонії. Його можна вважати першим українським вченим, який науковими методами довів, що економіка України у складі Російської імперії має колоніальний характер. Причому це було зроблено не тихцем, а на повний голос.

Заглиблюючись у причини економічної відсталості України, В. Н. Каразін вказував на те, що низький рівень споживання фабричних виробів, вузькість українського ринку і як наслідок — обмеженість потреб населення створюють перешкоди для розвитку промисловості.

Творча спадщина В. Н. Каразіна давно привертала увагу дослідників. У 1891 р. Я. В. Абрамов присвятив йому окрему розвідку, а в 1895 р. український історик Д. І. Багалій помістив про нього прихильну статтю в «Енциклопедическом словаре». Докладне дослідження про життя і діяльність Каразіна опублікував у 1905 р. на сторінках «Киевской старинн» М. Тихий, а в 1910 р. у Харкові Д. І. Багалій видав об'ємну книгу творів, листів і статей Каразіна. Це видання й нині залишається єдиним джерелом вивчення світогляду вченого і громадського діяча…

Економічні погляди В. Н. Каразіна докладно вивчали у 50—60-х роках XXст. такі дослідники, як А. Г. Слюсарський і В. І. Козловський , які зробили перші спроби оцінити економічні погляди українського вченого-економіста. На той час припадає й намагання з'ясувати також філософські погляди вченого . У 1975 р. у Мюнхені була видана монографія Ю. Лавріненка про В. Н. Каразіна до 200-річчя від дня його народження, в якій автор дав високу оцінку українському вченому-енциклопедисту, політичному і культурному діячу, порівнявши його з американцем Бенджаміном Франкліном .

Але досі залишається суперечливою оцінка економічних, філософських і суспільно-політичних поглядів В. Н. Каразіна. І це не дивно, адже вони відбивають реалії нашої епохи. Видатний український вчений і громадський діяч І. Я- Франко зараховував Каразіна до українських лібералів, який сформувався «потрохи під впливом Сковороди». З такою оцінкою можна погодитися. Тим більше, що Каразін і сам признавався у симпатіях до мандрівного філософа, збирав матеріал для написання про нього монографічного дослідження. Сковорода і Каразін творять певну генетичну ланку в еволюції української економічної думки.

Однак не можна в повному обсязі ні зрозуміти, ні оцінити наукову спадщину В. Н. Каразіна, якщо шукати в ній тільки національні джерела і витоки, бо вона увібрала в себе тогочасний доробок європейської наукової думки. Зміст «домоводства», рівень відкриттів і винаходів Каразіна, всю його багатогранну зацікавленість, що має воістину енциклопедичний характер, можна належним чином поцінувати тільки у загальноєвропейському контексті. Каразін — це не просто слобідсько-український самородок, а людина європейської освіченості й наукового мислення, його наукова спадщина і громадська діяльність могла б бути окрасою найрозвиненішої нації. Та вона належить Україні.


Висновок

Отже, погляди В. Каразіна значною мірою відбивали назрілі нові тенденції в економічному розвитку країни, коли в надрах старого кріпосницького ладу ріс і зміцнювався капіталістичний уклад. Являючи собою по суті поміщицьку програму аграрних реформ, що об'єктивно мали призвести до зміни феодального ладу капіталістичним, погляди В. Каразіна, таким чином, були прогресивними для свого часу.

В.Каразін вказував на однобічний, аграрний розвиток Росії. Вирішальну умову подолання такого етапу він вбачав у форсованому зростанні вітчизняної промисловості, в якому держава мала відігравати активну роль. З цією ж метою він наполягав на прийнятті законів, які забезпечили б економічні інтереси підприємців і купців, тобто буржуазії. Одночасно В. Каразін висловлював думку про необхідність падання фабрикантам і власникам мануфактур певних привілеїв, головним із яких він вважав звільнення їх від податків, що дуже гальмували розвиток промислового підприємництва.

Прогресивною була вимога В.Каразіна щодо розвитку промисловості по всій країні, а не лише в одній столиці. Для розв'язання цієї надзвичайно гострої проблеми він запропонував ряд оригінальних планів, у чому числі й залучення до цієї справи іноземних капіталістів.

В. Каразін розумів, що розвиток вітчизняної промисловості великою мірою залежить від стану фінансової системи країни. Він показує, що зростаючі з року в рік зовнішні державні борги — головна причина безупинного знецінення російських грошей і, отже, повсюдного занепаду промислів, як і інших галузей господарства. Тому В. Каразін запропонував ряд реформ у фінансовій політиці, метою яких було підвищення курсу карбованця, зміцнення фінансової системи , посилення в результаті цього вітчизняної промисловості. Однією з реформ, запропонованих ним, був продаж «приватним людям» усіх казенних земель, що, на його думку, матиме благотворний вплив на всі галузі промисловості.

В. Каразін визнавав корисним тільки прибуткові підприємства. При цьому перевагу він віддавав не державним, тобто казенним, а приватновласницьким підприємствам, оскільки вважав, що приватна власність і породжуване нею приватне підприємство краще відповідає вимогам часу.

Слід підкреслити, що В. Каразін дедалі більше усвідомлював необхідність розвитку підприємництва «по-європейському», тобто капіталістичним шляхом. В останній період свого життя він уже прямо висловлювався про доцільність використання такої форми капіталістичного підприємства, як акціонерне товариство.

Хоч В. Каразін і не усвідомлював, що головною перешкодою на шляху будь-якого прогресу Росії, в тому числі й розвитку її промисловості, є кріпосне право, але його погляди на зростання цієї галузі були прогресивними для того часу. Вони відбивали назрілі потреби економічногорозвитку країни і об'єктивно сприяли створенню умов для виникнення нової, капіталістичної системи господарства.


Список використанихджерел

1. Історія економічної думки України:Навч. посібник. Васильєва Р.Х., Горкіна Л.П.,Петровська Н.А.-К.: Либідь, 1993.

2. Історія економічних учень: Підручник. Корнійчук Л.Я.,Татаренко Н.О.-К.:Атіка, 2001.

3. Злупко С.М. «Домоводство» В.Н.Каразіна-українська паралель європейських економічних концепцій//Вісник АН України,1993.-№1.С.55-63.

4. Основи економічної теорії : Підручник. Крупка М.І.,Островерх П.І.,Реверчук С.К. -К.: Атіка,2001.

5. Українська економічна думка: Хрестоматія/Упоряд.наук.ред.пер.,авт..вступ.розд. і біогр..досвід С.М. Злупко-К.:Знання,1998.