Немає у законодавстві України і норми, подібної тій, що передбачає ст. 19 Федерального закону Російської Федерації «Про статус депутата Ради Федерації та статус депутата Державної Думи Федерального Зібрання Російської Федерації» (1994 р.). Ця стаття визначає, що «депутат Ради Федерації та депутат Державної Думи мають право відмовитися від давання показань у цивільній або кримінальній справі про обставини, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням депутатських обов’язків»[5].
Даний перелік осіб, які мають так званий свідоцький імунітет, тим і вичерпується, що по суті не сприяє розв’язанню багатьох проблемних ситуацій, які виникають на практиці.
Припустимо, оперативний працівник одержав важливу інформацію у кримінальній справі від таємного джерела. Наприклад, це стало результатом виконання дій, передбачених п. 8 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у відповідності з яким оперативному працівнику надається право «здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з ним, із збереженням у таємниці достовірних даних щодо їх особистості». Уявімо ситуацію, за якої оперативного працівника, що одержав інформацію від таємного співробітника, який перебуває у злочинній групі, викликано на допит. З одного боку, він понесе відповідальність у разі відмови від давання показань або за повідомлення неправдивих відомостей, а з іншого - не має права розголошувати джерело своєї поінформованості. Зауважимо, між іншим, що в США розголошення відомостей про агента карається штрафом у розмірі до 50 тис. доларів[6]. Як бути оперативному працівникові і як розв’язати дану проблему допитуючому? Відповіді на це запитання в законі поки що немає.
Д.І. Бєдняков вважає, що оперативному працівнику необхідно надати право обмеженого свідоцького імунітету. Тобто в подібній ситуації він повинен буде повідомити все, що йому відомо про обставини справи, не називаючи джерела, часу, місця і способу одержання інформації. При цьому показання оперативного працівника набувають значення доказів у кримінальній справі та підлягають перевірці іншими процесуальними засобами[7].
Однак ч. З ст. 68 КПК України однозначно визначає: «Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані». Висновок може бути тільки один - якщо показання оперативного працівника про факти, що стали йому відомими з таємного джерела, не можуть мати доказового значення без розголошення джерела поінформованості, то й допитувати його недоцільно. У законі має бути записано: «Не підлягають допиту особи, які з причини своїх професійних обов’язків не мають права називати джерело або характер своєї поінформованості по фактах, що мають значення для справи». Уявляється, що давати вичерпний перелік таких осіб у законі не обов’язково. Краще це зробити в керівних роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України.
Поряд з цим, на сучасному етапі формування правової держави, втілення у праві ідеї гуманізму законодавцю, на наш погляд, необхідно реалізувати концепцію свідоцького імунітету та привілеї звільнення від самообвинувачення[8] у більш повному обсязі.
Незайве з цього приводу нагадати, що Статут кримінального судочинства Росії 1864 року містив щодо цього низку цікавих правил. Зокрема, у відповідності зі ст. 704 Статуту не допускалися до свідчення не тільки захисники підсудних, але й священики – щодо зізнання, зробленого на сповіді. У ст. 705 Статуту вказувалося: «Чоловік або дружина підсудної особи, родичі її за прямою лінією, висхідною або низхідною, а також рідні її брати та сестри можуть усунути себе від свідчення, а якщо не забажають скористатися сим правом, то допитуються без присяги»[9]. На нашу думку, подібний підхід морально виправданий та прийнятний і для сучасного кримінального процесу. Тут же, у Статуті кримінального судочинства Росії 1864 року в ст. 722 визначалося: «Свідок не може відмовитися від давання відповідей на запитання, що спрямовуються на виявлення протиріч у його показаннях або невідповідності їх відомим обставинам, або ж показанням інших свідків, але він не зобов’язаний відповідати на запитання що викривають його самого в будь-якому злочині»[10]. По суті тут вже була реалізована концепція звільнення від самообвинувачення, про доцільність якої так довго сперечаються наші науковці.
Повністю підтримуючи думку авторів, які аргументують необхідність реалізації в нашому кримінальному процесі концепції свідоцького імунітету та привілею звільнення від самообвинувачення, я вважаю, що ст. 66 КПК України може бути доповнена таким положенням: «Ніхто не може бути примушений і не зобов’язаний свідчити проти самого себе та своїх близьких родичів. Свідок, а рівно і будь-яка інша особа, викликана на допит, має право відмовитися від давання показань, якщо вони можуть покликати за собою шкідливі наслідки для нього самого або його близьких родичів». Поряд з цим у ч. 1 ст. 69 КПК України має бути вказано: «Не зобов’язані давати показання у справі особи, які з причини своїх професійних обов’язків не мають права розголошувати джерело або характер своєї поінформованості»,
Суттєвий внесок у реалізацію зазначених ідей зроблено Конституцією України, у ст. 63 якої проголошено: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів».
Свідок зобов’язаний з’явитися за викликом та дати правдиві показання. У разі нез’явлення за неповажними причинами він може бути підданий приводу або штрафу. Поважними причинами нез’явлення можуть бути несвоєчасне отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства (відпустка, відрядження тощо), хвороба або інші нещастя, що не дають можливості громадянину з’явитися за викликом.
Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 178, 179 Кримінального кодексу України. За давання заздалегідь неправдивих показань передбачена відповідальність аж до позбавлення волі.
Якщо свідок не володіє мовою, якою ведеться судочинство, йому має бути надане право та можливість користуватися послугами перекладача.
Закон забороняє домагатися від свідка показань шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані «комбінації» припустимі, якщо вони не пов’язані із повідомленням свідку заздалегідь неправдивих відомостей та не пригнічують вільного волевиявлення, залишають можливість вільного вибору лінії поведінки. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).
Свідка можна допитувати тільки в денний час. Лише у виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем події, що сталася вночі, припускається допит і в нічний час.
Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можна віднести допити тривалістю понад 4 години без перерви або допит протягом доби тривалістю понад 8 годин.
Свідок, згідно з законодавством України, має право на забезпечення своєї безпеки. За наявності реальної загрози його життю або майну, загрози розправи з його близькими свідок може звернутися до слідчих органів з письмовою заявою та вимогою про вжиття заходів безпеки. Для забезпечення безпеки учасників кримінального процесу правоохоронні органи можуть вжити такі заходи захисту свідка: встановити сигналізацію в його квартирі, гаражі; виставити особисту охорону, змінити місце роботи або проживання свідка, переселити його в іншу місцевість; видати спеціальні засоби індивідуального захисту; змінити йому прізвище, ім’я, по батькові, видавши новий паспорт та інші документи; не вказувати його установчі дані в слідчих документах; вжити заходи до прослуховування телефонного апарату свідка за його проханням та до технічного документування погроз; встановити спостереження. За згоди свідка і з санкції прокурора свідку може бути зроблено пластичну операцію з метою зміни його зовнішності.
У виняткових випадках припускається слухання справи за відсутності свідка або допит його за відсутності підсудного. Всі заходи безпеки вживаються за згоди свідка і здійснюються для нього безкоштовно.
Свідок має право:
- отримувати середню заробітну плату за місцем роботи за час, витрачений за викликом;
- давати показання рідною мовою;
- особисто знайомитися зі змістом протоколу допиту, вимагати доповнення протоколу та внесення до нього поправок;
- під час провадження очної ставки, з дозволу слідчого або особи, яка провадить дізнання, ставити запитання іншому учаснику очної ставки;
- оскаржити дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора;
- користуватися під час допиту в суді письмовими записами, якщо показання пов’язані з будь-якими цифровими та іншими даними, які важко вдержати в пам’яті.
Експерт.Згідно із ст. 75 КПК України як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для винесення висновку з питань, що досліджуються.
Експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність.
Під експертизою розуміється дослідження різних питань, що мають значення для правильного розв’язання кримінальної справи, яке проводить експерт з використанням своїх спеціальних знань. Експертиза може бути призначена та проведена відповідними спеціалістами в будь-якій сфері людських знань, за винятком права.
У процесі своєї діяльності експерт користується такими процесуальними правами:
- ознайомлюється з матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи;