КУРСОВА РОБОТА З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
НА ТЕМУ:
УТВОРЕННЯ СРСР ТА РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3
1. Утворення СРСР. Конституція 1924 року………………………..................5
2. Кодифікація радянського законодавства в 20-і роки…………..................10
3. Розвиток права в 30-і роки…………………………………………………...23
4. Конституція СРСР 1936 року. Конституція УРСР 1937 року. Характеристика основних положень…………………………………………...30
Висновок……………………………………………………………………….....34
Список використаних джерел…………………………………………………..37
Вступ
25 жовтня 1917 року партія більшовиків здійснила і взяла владу в свої руки. Другий з’їзд Рад робітничих і селянських депутатів прийняв запропонований Леніним Декрет про мир і землю, Декларацію народів Росії. У Декреті про мир пропонувалось розпочати переговори про укладення справедливого миру. Проте деякі положення Декрету носили чисто пропагандистський характер, переслідуючи за мету здійснити революції у воюючих країнах. Програма партії більшовиків стосовно землі передбачала її націоналізацію, але, розуміючи, що націоналізація землі не знайде підтримки на зїзді, було запропоновано відмінити право приватної власності на землю, надати право користування тим, хто її виробляє, заборонити найману працю. Декрет був антикапіталістичним і повертав Росію до зрівняльного землекористування.
Декретом про суд №1 24 листопада 1917 р. всі судові установи, а також мирові судді, що функціонували в Росії, були знищені. Для боротьби з контрреволюцією, з мародерством, грабежами, крадіжками, саботажем створювались Революційні Трибунали. Для проведення попереднього розслідування створювались особливі слідчі комісії.
Було створено міліцію (постановою РНК від 29 жовтня).
Спочатку на добровільних засадах будувалась Червона Армія, але оскільки добровольців було замало, перейшли до обов’язкової військової повинності.
Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі.
В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР).
В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір Російської, Української , білоруської, закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу.
Проголошення республіки рад в Україні й утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік - ці дати пов’язані з недавнім минулим, що згадується нині нашою громадськістю негативно чи з ностальгією. Та настав час, коли доцільно спокійно й виважено подивитися на цей період вітчизняної історії.
Входження України до складу Радянського Союзу 30 грудня 1922 року – подія одномоментного характеру. Перетворення ж України на радянську республіку – явище зовсім іншого роду і виміру. Оскільки йдеться не про форму організації держави, а про систему відносин між людиною та суспільством, між суспільством та державою, тобто про цілісний спосіб життя. Радянські життєві реалії й досі частково зберігаються в наших звичках, вчинках, способі мислення, підходах до розв’язання тих чи інших проблем. Їх не так легко позбутися, адже для кількох поколінь вони були невід’ємними складовими буття.
Мета нашої курсової роботи полягає в тому, щоб охарактеризувати процес утворення СРСР та розвиток держави та права в Країні Рад.
Об’єктом дослідження – є праці про розвиток держави та права в СРСР.
Методи дослідження: описовий, порівняльний, структурний.
Структура роботи. Дана робота складається із вступу, чотирьох пунктів, висновків та списку використаної літератури.
1. Утворення СРСР. Конституція 1924 року
Жовтневий переворот був переломним моментом Російської революції. З двох її начал – демократичного і радянського – зусиллями більшовиків перемогло радянське. Після 7 листопада 1917 року демократичне начало певний час ще жевріло. Були проведені (як і планувалося) вільні вибори до Установчих зборів. У середині січня 1918 року ленінський Раднарком навіть дав дозвіл на зібрання Установчих зборів. Однак перше і останнє засідання цього органу революції було зірвано під сміховинним приводом: «Караул втомився» [10,с.175].
Чи можна твердити, що загибель демократичного начала Російської революції означала перемогу радянського начала? На жаль, останні 10-15 років українські історики відійшли від дослідження проблематики, яку умовно можна пов’язати з терміном «Велика Жовтнева соціалістична революція». Адже тільки тепер створилися умови для всебічного наукового аналізу цієї проблематики, для виявлення і спростування всіх заідеологізованих штампів радянської історіографії. Внаслідок недослідженості цієї проблематики у підручниках для учнів загальноосвітніх шкіл і студентів вищої школи нерідко й досі побутує поділ революції на буржуазну і пролетарську, лютневу і жовтневу. Навіть ті вчені, які називають Жовтневу революцію переворотом, досі чомусь користуються терміном «Лютнева революція».
Апріорно можна твердити, що радянське начало в Російській революції теж загинуло. І це незважаючи на те, що терміни «ради», «радянський» від 1917 року і майже до останнього періоду були найпопулярнішими на 1/6 земної кулі. Виявилося однак, що більшовицька диктатура залишила від цих термінів одну тільки оболонку.
Ради робітничих і солдатських депутатів ніколи не були централізованою організацією, хоч Петроградська рада намагалася очолити всю мережу рад. Ради діяли так, як це було потрібно політичним партіям, що здійснювали контроль над ними. Коли контроль здобули більшовики, вони зробили все, щоб надійно утримувати його впродовж десятиліть. Як це робилося, можуть засвідчити ті, хто брав участь у виборах до радянських органів влади (до 1989-1990 рр.). «Вибори без вибору» пам’ятають десятки мільйонів колишніх «радянських» людей.
Мабуть, не всім делегатам рад у 1917 році сподобалося жорстке регулювання особового складу, що негайно було запроваджено більшовиками, аби зробити їхню діяльність не тільки прогнозованою, а й керованою. Уже в грудні 1917 року В.Ленін створив ударний кулак партії більшовиків – організацію чекістів. Немає сумніву, що чекісти відіграли величезну роль у становленні політичного режиму, який назвали радянським. Партія, що перемогла в революції, дійсно перетворила ради на державну структуру. Вона наділила їх всією повнотою влади, залишивши собі найбільш істотне –диктатуру (що не було визначено і відбито в ранніх радянських конституціях), тобто владу над державними органами влади. Ті представники радянських органів, хто був незгодний з таким поворотом революційних подій, мали справу з чекістами [10,с.182].
Розділ про утворення СРСР у пострадянських підручниках завжди починають з договору про воєнний і господарський союз, укладений 28 грудня 1920 року між Російською Федерацією і Україною. Текст договору, ратифікованого того ж дня VIII Всеросійським з’їздом рад, вміщувався на двох машинописних сторінках. Суть його визначалася кількома рядками, в яких проголошувалися об’єднаними основні наркомати: військових і морських справ, вищі ради народного господарства, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, а також пошти і телеграфу. Всі об’єднані наркомати входили до складу Раднаркому Російської Федерації. Сфери діяльності, якими уряд радянської України керував самостійно, виявилися звуженими: освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення [17,с.380].
Отже, навіть у поточній оперативній діяльності злиття управлінських функцій «двох держав» було майже абсолютним. Але за зовнішнім радянським керівництвом приховувалося не визначене конституціями, але цілком реальне і всепоглинаюче партійне керівництво з одного центру – політбюро ЦК РКП(б). Перед цим неформальним органом влади (формально, за статутом партії, у перервах між з’їздами вищим органом вважався Центральний комітет) усі інші партійні структури були однаково рівні у своїй безправності.
Укладачі договору не пошкодували слів, підкреслюючи суверенність, незалежність і рівноправність Росії та України: «Виходячи з проголошеного Великою пролетарською революцією права народів на самовизначення, визнаючи незалежність і суверенність кожної з договірних сторін і усвідомлюючи необхідність згуртувати свої сили з метою оборони, а також в інтересах їх господарського будівництва, вирішили укласти цей союзний робітничо-селянський договір», – так починалася преамбула. Не менш вражаючою була і стаття II Договору: «Обидві держави вважають за необхідне оголосити, що всі спільні зобов’язання, які вони надалі братимуть на себе щодо інших держав, можуть обумовлюватися лише спільністю інтересів робітників і селян Республік, що укладають цей союзний договір, і що з самого факту колишньої приналежності території УСРР до колишньої Російської імперії для УСРР не випливає ніяких зобов’язань стосовно кого б то не було».
Проте це були тільки слова. Диктатура правлячої партії поширювалася на всю територію УСРР та інших «незалежних» республік, перетворюючи країну без назви в найбільш централізовану з усіх існуючих у світі [25,с.190].