В третьому — сьомому розділах визначалася структура, порядок утворення, компетенція, основні форми і методи діяльності, а також підзвітність вищих і місцевих органів державної влади і державного управління УРСР і Молдавської АРСР.
Інші розділи Конституції присвячувалися суду і прокуратурі, правам і обов'язкам громадян, виборчій системі тощо.
Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні. Категорія "позбавленців", тобто осіб, які вилучалися з політичного життя через їх належність до "експлуататорських верств", ліквідовувалася. Селяни одержували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах треба було формувати не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем проживання виборців. Система функціонування влади стала іншою: з'їзди рад різного рівня замінювались інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Союзу) рад. Нові ради набули зовнішніх рис парламентської влади. Конституція УРСР 1937 року мала статті, які гарантували права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалася свобода друку і зборів, недоторканність особи, житла і листування, вводився принцип відкритості судових процесів, підтверджувалися права звинувачених на захист тощо. Як уже зазначалося, в дійсності ці демократичні норми не діяли, це була лише ширма, яка прикривала тоталітарний режим.
І світова спільнота дійсно була введена в оману. Французький письменник Ромен Ролан назвав Конституцію СРСР "мрією людства". Але ніхто в світі не знав, що ця мрія існувала тільки на папері.
Ліквідація непу призвела до суттєвих змін в цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин. Головними напрямками розвитку цивільного права були охорона соціалістичної власності та удосконалення договірних відносин.
Характерним для даного періоду був посилений розвиток договірних відносин. Постанови РНК СРСР про укладення договорів приймалися щорічно. Ці акти були важливими джерелами договірного права. Вони окреслювали загальні форми договірних зв'язків і визначали конкретний зміст договорів [26,с.26].
Договори, як правило, укладались в рамках планових завдань, що давало можливість конкретизувати планові завдання. Категорично була заборонена одностороння відмова від виконання договору і одностороння зміна його умов.
Велика увага приділялась також зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 24 серпня 1935 року забороняла примусове вилучення будь-якого майна кооперативних організацій. Регулювання цивільно-правових відносин фізичних осіб також зазнало змін. Оскільки всяка приватногосподарська діяльність була ліквідована, то і пов'язані з нею майнові права на підставі ст. 1 ЦК УСРР законом більше не охоронялися .
Висновок
Внаслідок системного аналізу розвитку держави і права в СРСР можемо зробити певні висновки.
1. 30 грудня 1922 року був створений Радянський Союз. Ніхто з вищого керівництва, включаючи генерального секретаря ЦК РКП(б) Й.Сталіна та наркома у справах національностей РСФРР, не заперечував тих високих прав, що були надані союзним республікам.
30 грудня 1922 року не відбулося екстраординарної події. Змінилися деякі контури державної будівлі, зведеної більшовиками під час «збирання» імперії Романових, що розпалася у 1917 році, і не більше того. Жодних змін у політичному режимі, методах поточного управління, структурі підпорядкування нижчих інстанцій вищим не відбулося. Утворення СРСР лише знизило рівень популізму у відносинах між центром і національними республіками.
Тим, хто створював Радянський Союз, здавалося, що він вибудуваний на віки. Якби так не вважалося, багатонаціональна радянська держава не була б утворена в такій формі. Адже союзні республіки з однаковим юридичним статусом «припасовувалися» до політичної конструкції – компартійно-радянського центру, відокремленого від будь-якої окремо взятої республіки. Кремлівський центр влади «зависав» над усіма союзними республіками, а після Ялтинської конференції трьох держав – переможниць Другої світової війни – й над рядом країн Центрально-Східної Європи.
2. Перехід до нової економічної політики, яка допускала товарно-грошові відносини і вільну торгівлю, спричинив потребу в правовому регулюванні нових суспільних відносин. Правовий нігілізм перших післяреволюційних років змінився бурхливим розвитком законодавства. Інтенсивно розвивалися правові норми, що регулювали договірні, трудові, земельні відносини, кооперативну та приватно-господарську діяльність.
3. Судова система протягом 20–30 років зазнавала істотних змін. Початок її реформуванню поклала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р., яка затвердила Положення про судоустрій УСРР. Скасовувалися революційні трибунали й чинні тоді судові органи.
Діяли спеціальні суди:
а) військові трибунали — у справах про злочини проти Червоної Армії;
б) військово-транспортні трибунали — у справах про особливо небезпечні злочини, що загрожували транспорту;
в) особливі трудові сесії народнихсудів — у справах про злочини, що стосувалися порушень Кодексузаконів про працю;
г) центральна та місцеві арбітражні комісії — у майнових спорах між державними органами.
З прийняттям у 1924 р. Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік та переходом на триступеневу систему управління внесло Положення про судоустрій УСРР від 23 жовтня 1925 р. Запроваджувалася зокрема єдина система судових установ: народний суд — окружний суд — Верховний суд УСРР. У Молдавській АСРР запроваджувалися народні суди та Головний Суд Молдавської АСРР. Продовжували діяти й спеціальні суди: арбітражні комісії, судово-земельні комісії тощо. Справи про військові та деякі інші злочини, здійснені військовослужбовцями, розглядалися військовими трибуналами, що створювалися при військових з’єднаннях. Порядок їх діяльності визначався схваленим у 1926 р. ЦВК і РНК СРСР Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру.
Відповідно до Положення про судоустрій 1929 р. органам прокуратури передавався слідчий апарат (до цього він перебував у подвійному підпорядкуванні — суду й прокуратури). Тенденція централізації органів державної влади призвела достворення Прокуратури СРСР (23 червня 1933 р.) як самостійного органу, на який покладалося загальне керівництво діяльністю прокуратур союзних республік. Прокурор СРСР дістав право перевіряти діяльність органів прокуратур союзних республік, скликав наради прокурорів союзних республік, давав їм вказівки. Невдовзі відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 20 липня 1936 р. “Про утворення Народного комісаріату юстиції Союзу РСР” була завершена централізація органів Прокуратури СРСР. Усі органи прокуратури союзних республік виводились зі структури наркоматів юстиції й безпосередньо підпорядковувалися Прокурору СРСР. Конституція СРСР 1936 р. поставила на цьому своєрідну крапку: “Органи прокуратури здійснюють свої функції незалежно від будь-яких місцевих органів, підлягаючи тільки Прокуророві СРСР”.
4. Надзвичайний VІІІ зїзд Рад 5 грудня 1936 р. прийняв нову Конституцію СРСР. В ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади змінювались прямими при таємному голосуванні. До Конституції 1936 р. вперше ввійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Партапарат дійсно являв собою вузол тоталітарної держави і в руках генерального секретаря зосередилась небачена в історії вся повнота влади. Вражаюча невідповідальність практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв цю Конституцію.
Список використаних джерел
1. Безотосний М.Т. Опір сталінізму на Україні (1920-1970 рр.) // УІЖ. – 1992.- №3.- С. 214-131.
2. Бенько О.П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917-1953рр.). – К., 1994.
3. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз.- К., 1994. – Кн.1-2.
4. Верт Н. История советского государства. - М.,1994. - С.223-251.
5. Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія: політичний портрет Й.В. Сталіна. – К., 1990. – Кн.1.
6. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. – К., 1993.
7. История государства и права Украинской ССР. - К.,1987. - Т.II. - С. 111-181, 202-203.
8. История УССР. - К., 1985. - Т.5.
9. История государства и права СССР / Под ред. К.С.Калинина, Г.В.Швекова. - М.,1981. - Ч.2. - С.268-283, 312-325.
10. История государства и права СССР / Под ред. Чистякова, Ю.С.Кукушкина. - М.,1985. - Ч.2. - С.175-182, 188-197, 203-209.
11. Історія держави і права України. Академічний курс / За ред. В.Я.Тація та А.Й.Рогожина. – К.,2000. - Т.1. - С.72-92.
12. Історія держави і права України / За ред. А.Й.Рогожина. – К.,1996. - Ч.1. - С.54-71.
13. Історія держави і права України. Курс лекцій / За ред. В.Г.Гончаренко. - К., 1996. - С.31-42.
14. Історія держави і права України. Хрестоматія /За ред. О.О.Шевченко. - К., 1996. - С.19 – 29.
15. Історія держави і права України. Частина 2: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А.Й.Рогожин, М.М.Страхов, В.Д.Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й.Рогожина. — К.; Ін Юре. — 1996. — 430 с.
16. Колесник В.Ф. Формування в Україні більшовицької партійно-державної номенклатури в 20-ті роки // УІЖ. - 1993. - №9.- С.40-62.
17. Конквест Р. Большой террор. - К.,1991. - Кн.I. - С.376-386.
18. Папанова В.А. Лекции по история государства и права Украины. - К., 2001. – Лекция 4.
19. Папанова В.А.Методичні рекомендації та учбові тести до семінарських занять з курсу "Історія держави та права України". - Бердянськ,1999. - С.20-27.
20. Музиченко П. Історія держави та права України. – К.,1999. – С.60-70.
21. Российское законодательство X - XX вв. - М., - 1984., - Т.1.- С.62-70.
22. Субтельний І.О. Україна. Історія. - К.,1991. - С.351-369.
23. Трубников В. Порядок і види соціального сприяння звільнення від покарання в Україні (20-30ті роки) // Вісник АПНУ. – 1997.-№3.-С.106-114.
24. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. – К., 1989.
25. Хоскинг Д. История Советского Союза. - М.,1994. - С.189-235.
26. Хрестоматія з історії держави та права України / За ред. В.Д.Гончаренка. –К.,1997. – Ч.1. – С.21-27.