3. Розвиток права в 30-і роки
Судова система республіки протягом 20–30 років зазнавала істотних змін. Початок її реформуванню поклала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р., яка затвердила Положення про судоустрій УСРР. Скасовувалися революційні трибунали й чинні тоді судові органи. Встановлювалась єдина система народних судів: - народний суд (у межах повітового або міського району) - губернський суд - Верховний Суд УСРР.
Окрім того, тимчасово діяли спеціальні суди:
а) військові трибунали — у справах про злочини проти Червоної Армії;
б) військово-транспортні трибунали — у справах про особливо небезпечні злочини, що загрожували транспорту;
в) особливі трудові сесії народнихсудів — у справах про злочини, що стосувалися порушень Кодексузаконів про працю;
г) центральна та місцеві арбітражні комісії — умайнових спорах між державними органами. Головною ланкою судової системи був народний суд у складі постійного народного судді або того ж постійного судді й двох народних засідателів. Губернський суд розглядав підсудні йому справи йздійснював на території губернії функцію нагляду за всіма судовими установами, крім військових та військово-транспортних трибуналів. Верховний Суд УСРР здійснював судовий контроль за всіма судовими установами УСРР, окрім військових та військово-транспортнихтрибуналів; розглядав у касаційному порядку справи, вирішені губернськими судами; в порядку нагляду — справи, вирішені будь-яким судом республіки, окрім військових та військово-транспортнихтрибуналів як судів першої інстанції — справи особливої важливості. Нагляд за дотриманням законів, безпосередній нагляд за попереднім слідством, підтримання звинувачення у суді покладалося надержавну прокуратуру. З метою забезпечення трудящим юридичної допомоги у цивільних справах та здійснення захисту у кримінальних справах при губернських судах створювались колегії захисників. Щоб забезпечити виконання судових рішень, при губернських і народних судах діяли судові виконавці. При судових установах працював державний нотаріат. Положення передбачало створення інституту народних слідчихна слідчих дільницях, у кримінальних відділеннях губернських судів у Верховному Суді УСРР та відділі з розслідування найважливішихсправ прокуратури Наркомюсту. Зазначене Положення стало підґрунтям для подальших реформ судової системи. Певні зміни в нього у зв’язку з прийняттям у 1924 р. Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік та переходом на триступеневу систему управління внесло Положення про судоустрій УСРР від 23 жовтня 1925 р. Запроваджувалася зокрема єдина система судових установ: народний суд — окружний суд — Верховний суд УСРР. У Молдавській АСРР запроваджувалися народні суди та Головний Суд Молдавської АСРР. Продовжували діяти й спеціальні суди: арбітражні комісії, судово-земельні комісії тощо. Справи провійськові та деякі інші злочини, здійснені військовослужбовцями, розглядалися військовими трибуналами, що створювалися при військових з’єднаннях. Порядок їх діяльності визначався схваленим у 1926 р. ЦВК і РНК СРСР Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру.
Подальші зміни й доповнення у судовій системі спричинили видання нового Положення про судоустрій УСРР, яке було затверджене ВУЦВК і РНК УСРР 11 вересня 1929 р. Воно зберігало чинну тоді єдину систему судових установ і спеціальні суди. Окружні суди мали таку структуру: а) пленум; б) цивільний відділ; в) кримінальний відділ; г) надзвичайна сесія; д) особлива сесія у справах про неспроможність кооперативних організацій. Положення визначало й склад Верховного Суду: президія, пленум, колегії, надзвичайні сесії. Народні судді обиралися з’їздами та пленумами міських Рад.Для посилення боротьби зі службовими проступками і провина-ми у державних органах відповідно до Положень про дисциплінарні суди від 3 лютого 1926 р. при окружних виконкомах створювалися дисциплінарні суди (при ВУЦВК — Головний дисциплінарний суд), які проіснували до 1928 р. [3,с.64].
Дрібні кримінальні й цивільні справи розглядалися створеними на заводах, фабриках і в державних установахгромадськими (товариськими) судами, а також примиренськими камерами, що діяли при сільських і селищних Радах. Організаційно-правові засади їхньої діяльності врегульовувалися Положенням прогромадські суди і примиренські камери від 19 червня 1929 р. Склад громадських судів щорічно обирався загальними зборами робітників і службовців. Голова примиренської камери і його заступникобиралися сільською, селищною Радою, а члени-засідателі — загальними зборами виборців. Громадські суди й камери мали правонакладати такі стягнення, як попередження, громадський осуд, відшкодування збитків, штраф до 10 крб. Ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління призвели до скасування у жовтні 1930 р. окружних судів і створенняміжрайонних судів. Реорганізована судова система мала такий вигляд: народний суд — міжрайонний суд — Верховний Суд УСРР. У травні 1932 р. міжрайонні суди ліквідовуються у зв’язку з утворенням районів і переходом на триступеневу систему управління. Запроваджується нова судова система: народний суд — обласний суд — Верховний Суд УСРР. Народні суди продовжували бути основною ланкою судової системи й розглядали більшість цивільних і кримінальних справ. Вонидіяли колегіально у складі народного судді та двох народних засідателів. Склад народних судів щорічно обирався районними з’їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Нанародних суддів покладалося також виконання нотаріальних фун-кцій та керівництво роботою судових виконавців. Обласні суди (Головний Суд МАСРР) переглядали в касаційному порядку і порядку нагляду вироки, ухвали й постанови у кримінальних та цивільних справах народних судів, як суди другої інстанції. Вони були водночас і судами першої інстанції у певного ряду криміналь-них і цивільних справах. Обласні суди здійснювали функції судовогонагляду, контролю за нотаріальними органами. Постановою ВУЦВКта РНК УСРР від 20 червня 1934 р. їм безпосередньо підпорядковувалися народні суди, колегії захисників, нотаріат і допоміжні судові підрозділи. Виконкоми щорічно обирали склад обласних судів. Верховний Суд УСРР розглядав у першій інстанції кримінальні йцивільні справи, належні до його підсудності, переглядав у касаційному порядку судові справи, розглянуті обласними судами та Головним Судом Молдавської АСРР. Найвищий Суд України також мав право переглядати судові справи, які проводилися в усіх судових установах республіки. До його функцій належало й тлумачення законів республіки з питань судоустрою та судочинства. Подальший розвиток судової системи відбувався на основі Конституції УРСР 1937 р. Там зазначалося, що “правосуддя в УРСР здійснюється Найвищим Судом УРСР, Найвищим Судом Молдавської АРСР, обласними судами, судами адміністративних округ, а також
спеціальними судами СРСР, що створюються за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами”. За Конституцією, розгляд справ у всіх судах був відкритий; крім випадків, спеціально передбачених законом, здійснювався за участю народних засідателів. Верховний Суд УРСР обирався Верховною Радою терміном на 5 років, обласні суди — обласними Радами також на 5 років, народні суди — громадянами на основі загального прямого й рівного виборчого права при таємному голосуванні терміном на 3 роки. У 30-ті роки значно посилилися процеси централізації судової системи СРСР [4,с.240].
У вересні 1933 р. Верховний Суд СРСР отримав право давати вказівки Верховним Судам республік з питань судовоїпрактики. В серпні 1934 р. у складі Верховного Суду СРСР булостворено судово-наглядову колегію, яка мала право скасовувати або заміняти постанови, ухвали, рішення та вироки Верховних Судів союзних республік. Конституція СРСР 1936 р. надала Верховному Суду СРСР статус “вищого судового органу”, наділивши його правом нагляду за діяльністю усіх судових органів СРСР і союзних республік. Завершенню процесу централізації судових органів слугувало прийняття 16 серпня 1938 р. Верховною Радою СРСР Закону “Просудоустрій СРСР, союзних і автономних республік”. рокуратура УСРР згідно з оложенням про прокурорський нагляд, затвердженим ВУЦВК 28 червня 1922 р., та оложенням про судоустрій УСРР від 16 грудня 1922 р. діяла у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції водночас був і Прокурором республіки. На місцях діяли прокуратури губерній, пізніше — прокуратури округів; міжрайонні, міські та дільничні прокуратури; обласні, міські й районні прокуратури. Функціями прокуратури УСРР були: а) нагляд за законністю дійусіх (крім ВУЦВК і РНК УСРР) органів влади, господарських установ, громадських і приватних організацій, приватних осіб шляхомкримінального переслідування винних, а також опротестування постанов, прийнятих з порушенням закону; б) безпосередній нагляд за розкриттям злочинів органами слідства й дізнання, за діяльністю органів ДПУ; в) підтримання обвинувачення в суді; г) участь у цивільному процесі; д) нагляд за правильністю утримування заарештованихпід вартою [10,с.204].