УКРАЇНА — НЕЗАЛЕЖНА ДЕМОКРАТИЧНА
ПРАВОВА ДЕРЖАВА
1. Закріплення державного, народного й національного
суверенітету в Декларації про державний суверенітет України
1 грудня 1991 р. народ України на референдумі одностайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової української державності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р.
Саме поняття «суверенітет» дослівно означає верховенство, найвища влада. В юридичній теорії розрізняють:
Державний суверенітет—важлива ознака держави, верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.[Це поняття Вам уже знайоме. Пригадайте, що означають такі риси державного суверенітету, як незалежність, неподільність, повнота і єдність влади.]
Народний суверенітет — повновладдя народу, тобто наявність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; визнання народу єдиним джерелом влади.
Національний суверенітет — повновладдя нації, її політична свобода, право і реальна можливість визначати характер свого національного життя, в тому числі політично самовизначатися аж до відокремлення та утворення самостійної держави.
Ці три види суверенітету, без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави, дістали своє закріплення в Декларації про державний суверенітет України.
Насамперед було проголошено «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
Зазначено також, що «громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР».
Національний суверенітет було закріплено так: «Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу».
Декларація про державний суверенітет України була прийнята ще в часи перебування її у складі СРСР, коли найпопулярнішим гаслом було не створення цілковито самостійної держави, а забезпечення реального суверенітету України в межах перебудованого на нових, більш демократичних засадах Союзу. Історія вибрала інший шлях. Проте в Декларації було закріплено ряд принципових положень, які згодом було включено до Конституції України (колишньої Конституції УРСР 1978 р. з відповідними змінами), а ще пізніше вони стали фундаментом Конституції України 1996 р.
До числа цих принципів, крім вищезгаданих, належать поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, рівність усіх громадян перед законом, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки та міжнародних відносин.
2. Закон про економічну самостійність України
Законом про економічну самостійність України від З серпня 1990 р. було визначено зміст економічної самостійності як необхідної умови державного суверенітету України. Проголошувалося, що Українська РСР самостійно: визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку; здійснює управління економічними процесами з метою відродження і всебічного розвитку соціальної та культурної сфери, задоволення потреб громадян України у матеріальних, соціальних і духовних благах, охорони навколишнього середовища; визначає структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання та управління суспільним виробництвом; здійснює фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, інвестиційну, науково-технічну і зовнішньоекономічну політику.
Зазначалося, що економічна самостійність УРСР базується на таких основних принципах: власності народу республіки на її національне багатство та національний дохід; різноманітності і рівноправності форм власності та їх державному захисті; децентралізації власності і роздержавленні економіки; повній господарській самостійності і свободі підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР; самостійності регулювання грошового обігу; захищеності внутрішнього ринку.
Закон визначав також основні положення організації фінансово-бюджетної, кредитної і грошової систем; загальні засади управління народним господарством, забезпечення зайнятості, соціального захисту і регулювання доходів населення; економічні основи місцевого самоврядування; принципи зовнішньоекономічної діяльності та міжреспубліканських відносин тощо. Закон у цілому було спрямовано на забезпечення економічної самостійності Української РСР у складі Союзу РСР в умовах поступового переходу до ринкової економіки. З розпадом СРСР ряд положень цього акта втратили свою актуальність, але багато норм, що стосуються внутрішніх аспектів економічної політики України, і сьогодні мають принципове значення.
3. Акт проголошення незалежності України
Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало прий-нятгя Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України.
У цьому історичному документі закріплювалися незалежність України і створення самостійної української держави, яка дістала офіційну назву «Україна». Проголошувалися неподільність і недоторканність території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України. Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, 24 серпня 1991 р., крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України»^ якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.
Референдум, який відбувся у намічені строки, не залишив жодних сумнівів. «Так» Акту проголошення незалежності України сказали 90,32% громадян, які брали участь у референдумі. Після оголошення результатів референдуму почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.
4. Питання правонаступництва України
У зв'язку з проголошенням створення нової держави на українській землі слід було визначитися з долею державно-правових інститутів Української РСР і Союзу РСР.
Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. встановив, що з моменту проголошення незалежності України найвищим органом її державної влади є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради Української РСР. Тимчасово до ухвалення нової Конституції зберігає свою силу Конституція Української РСР. Закони та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють, оскільки вони не суперечать законам
України, ухваленим після проголошення її незалежності. До створення на підставі нової Конституції України органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів України діють аналогічні органи Української РСР. Державним кордоном України було визнано Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР та Республікою Молдова.
Україна визнала себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Української РСР і Союзу РСР (стосовно договорів Союзу РСР було застереження — «які не суперечать Конституції України та інтересам республіки»). Україна дала згоду на обслуговування і зовнішнього боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 р. в частині, яка має визначатися окремою міждержавною угодою. Наголошувалося, що вона не несе зобов'язань за кредитними договорами та угодами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 р. без її згоди. Встановлювалося, що всі громадяни СРСР, які постійно проживали на території України на момент проголошення її незалежності, є громадянами України.
Окремі питання правонаступництва було вирішено в постанові Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. У ній встановлювалося, що до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Зазначена постанова мала дуже важливе значення, бо відповідно до загальносоюзного законодавства на той час здійснювалося пенсійне забезпечення громадян України, українські юнаки відбували загальний військовий обов'язок, регулювалися питання повітряного, морського і митного прав тощо. Зупинити одномоментно правове регулювання всіх цих відносин було просто неможливо, і тому та категорична (більш політична, ніж юридична) формула «Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України», яка містилася в Акті проголошення незалежності України, потребувала певного уточнення.
5. Конституційний процес в Україні 1990—1996 рр.
Заснована в 1991 р. нова українська держава мала свою конституцію, роль якої виконувала колишня Конституція УРСР 1978 р., радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій державного будівництва.