Складні в даний час проблеми чорної металургії. Її виробнича база перебудована: пануючим став киснево-конверторний спосіб плавки сталі. Виросло виробництво електросталі, йдуть роботи по прямому відновленню металу з руди. Однак розміщення металургійних заводів в основному в Руру і Саару при величезному імпорті руди стало маловигідним. Приморські заводи мають перевагу: вони можуть використовувати і дешеве американське вугілля. Рур одержує імпортну руду (зі Швеції, Бразилії, Ліберії і Канади) двома шляхами: головним - по Рейну, другим - по каналу Дортмунд - Емс. Ще складніше положення сухого району - Саару, що змушений використовувати лотарінгські руди. Третій район - Зальцгіттер базується на своїй руді. Але і він уже переключився на більш дешеву і якісну привізну. Єдиний великий приморський металургійний завод у ФРН - у Бремені, де до "Везерпорту", до його домен, підходять рудовози. З чорною металургією зв'язані старі, найбільше металомісткі галузі машинобудування. Виробництво устаткування для шахт, рудників, для самих же металургійних заводів зосереджене в Руру, тут же й у Баден-Вюртемберзі роблять верстати. У Зальцгіттері будують вагони, роблять устаткування для хімічних заводів.
Нові галузі машинобудування, такі як автомобілебудування, у меншому ступені залежать від центрів металургії. Автомобільною столицею ФРН називають Вольфсбург - невелике містечко на північному сході країни, де знаходиться головний завод концерну "Фольксвагенверк". Від гігантського заводу у Вольфсбурзі відділилося кілька філій - у Ганноверу, Брауншвейгу і Касселі. Спеціально для експорту за океан був побудований автоскладальний завод у Едмені. Інший гігант автомобілебудування - "Даймлер-Бенц" виник у 20-х роках у результаті злиття двох фірм. Головний завод концерну розміщається в Штутгарті, а кілька філій, що роблять і вантажні машини, - у його пригородах. Дві найбільші фірми автомобілебудування належать американському капіталу. "Форд" ще до війни обґрунтувався в Кельні, а "Дженерал моторс" цілком володіє фірмою "А. Опель" із заводами в Рюссельгеймі (у Франкфурті) і Бохумі. Автомобілебудування нині вже не процвітаюча галузь. Внутрішній ринок близький до насичення. Утримування автомобіля обходиться усе дорожче, сильно виросли ціни на бензин. До того ж, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках підсилилася конкуренція.
На одному з перших місць у світі знаходиться німецьке суднобудування. Воно випускає і великі танкери, і контейнеровози, і цілі рибальські флотилії, і так звані, рейнські суда для внутрішніх шляхів. Головні судноверфі розташовані в Гамбурзі і Кілеві.
Весь науково-технічний прогрес у промисловості, її переоснащення були б немислимі без розвитку електротехнічної промисловості, і зокрема, електроніки. Але ФРН помітно відстає від США по електроніці, а по радіоелектроніці поступається і Японії. Американський концерн ІБМ володіє найбільшим в Європі заводом електронно-обчислювальних машин у місті Майнці і домінує на західнонімецькому ринку, а японські радіоприймачі і телевізори успішно конкурують з німецькими усередині країни. Традиційні райони електротехнічної промисловості – південних захід і південь. Тут знаходяться штаб-квартири найбільших концернів - "Сіменс", "АЕГ - Телефункен" і "Бош", їх основні науково-промислові центри і головні підприємства. Великими центрами електротехніки й електроніки є Мюнхен, Нюрнберг, Эрланген. Франкфурт-на-Майне, Штутгарт. Радіотехнічний концерн "Грундінг" з основними підприємствами у великих баварських містах виніс свої філії в сільську місцевість, що зв'язано з використанням дешевої робочої сили, особливо жіночої.
Світову популярність має хімічна промисловість ФРН. У ній зайнятий кожен десятий робітник і службовець країни. В останні роки відбулася серйозна перебудова цієї галузі. Вона виражається в бурхливому розвитку хімії органічного синтезу, з переключення її з вугільної на нафтову і газову базу. Це забезпечує швидкий ріст і модернізацію всієї галузі; основою її експорту стали пластмаси, синтетичні волокна, фармацевтичні вироби. Зі старих традиційних галузей експортне значення має виробництво добрив, особливо калійних, по якому ФРН займає перше місце у світі. "Віссю" хімічної промисловості здавна був Рейн, де розміщувалися основні центри гігантського концерну "ИГ Фарбеніндустрі", ліквідованого після війни. Тепер "концерни-спадкоємці" зосередили у своїх руках хімічну промисловість трьох основних районів по Рейну - Рейнсько-Рурського, Рейнсько-Майнського і Людвігсхафена-Мангейма. Розвиток хімічного органічного синтезу мало змінив її географію: до всіх трьох головні центрів прокладені нафтопроводи від портів. Поблизу кожного з них виникли нафтопереробні заводи. Нафтопереробка була як би підведена під звичну раніше схему розміщення основних заводів. Це підсилило забруднення Рейну, збільшило масу відходів, що скидаються в ріку. Потреба хімічних концернів у великій кількості імпортної сировини, і насамперед у нафті, необхідність експортувати свою продукцію і, нарешті, забруднення ними Рейну змушує їх шукати нові варіанти розміщення. Найбільш вилучений від моря гігантський концерн Басф побудував трохи нових заводів у портах Нідерландів і Франції.
Легка промисловість ФРН помітно уступає важкій. ФРН змушена ввозити тканини і взуття у великій кількості. Продукція стародавніх текстильних районів і центрів навколо Руру (Крефельд, "Бергешис Ланд", Мюнстерланд) і на півдні (Аугсбург і північний схід Баварії) виявилися під тиском тканин "з реторти" - з хімічних. І насамперед синтетичних, волокон. Великий вплив робить і конкуренція імпортних тканин країн "Загального ринку". Взуттєва промисловість у значній мірі перейшла на штучну шкіру; ринок ФРН наводнює більш дешеве італійське взуття.
Добре відомі традиційні галузі країни - пивоварство і виноробство. У ФРН виробляється близько 4000 сортів пива; пивоварні заводики є в багатьох дрібних містах. ФРН тримає і світовий рекорд по споживанню пива - 150 літрів на душу населення в рік. Пивні погребки і зали - улюблене місце зустрічей і бесід. Однак третина пива йде на експорт. Рейнські і Мозильські виноградні вина відомі і за межами країни. Доліну Мозеля зі знаменитими виноградниками, називають "винною дорогою".
3. Сільське господарство
Розвиток сільського господарства ФРН у післявоєнний період характеризується переходом до індустріальних методів виробництва, підвищенням інтенсивності концентрації виробництва і капіталу, формуванням агропромислового комплексу. Ця галузь забезпечує високий рівень середнього споживання продовольства при відносно низькій частці витрат на нього в структурі витрат населення. Природні умови для сільського господарства сприятливі на більшій частині ФРН. Близько 1/3 її лежить на Північно-Німецькій низовині, майже 1/6 займають невисокі Середньонімецькі гори з м'якими формами рельєфу. Клімат ФРН - перехідний від океанічного до континентального - дозволяє скрізь вирощувати сільськогосподарські культури помірного поясу. Ґрунти в основному середньої родючості. Але на оброблюваних землях вони набагато краще природних через постійне внесення добрив. Індустріалізація аграрного виробництва особливо інтенсивно проводилася в 50-60-і роки, була підготовлена активною інвестиційною політикою і перетворила сільське господарство в дуже капіталомістку галузь економіки. Сільське господарство ФРН відрізняється високою насиченістю технікою. З початку 80-х років у сільському господарстві підсилюється дія інтенсивних факторів, що відбиває загальну тенденцію до переходу економіки до ресурсозбережуючого напрямку технічного прогресу.
Для аграрного ладу ФРН характерна перевага капіталістичної (грошової) оренди землі і капіталістичного землеволодіння. Однією з характерних рис розвитку сільського господарства ФРН в останні десятиліття є його концентрація, витиснення дрібного виробника.
У структурі сільського господарства ведуче місце належить тваринництву: на його частку приходиться близько 1/3 вартості продукції цієї галузі. ФРН має значне поголів'я свиней і великої рогатої худоби. Найбільші доходи дає молочне господарство, потім м'ясне. В усіх районах тваринництво сполучається з рослинництвом, що значною мірою обслуговує його. Рілля займає ледве більш 1/3 земельних угідь ФРН. Однак завдяки високій врожайності сільськогосподарських культур збори значні. Серед зернових виділяються пшениця (її збирають тепер утроє більше, ніж на початку 50-х рр.) і жито, а також ячмінь і овес, що використовуються як корми. Ячмінь йде на готування пива, особливо в Баварії (для цієї мети там вирощують також хміль). Майже скрізь вирощують картоплю, у багатьох районах - цукровий буряк, що зв'язана в сівозміні з пшеницею і ячменем. Незважаючи на значний розвиток, сільське господарство ФРН не цілком задовольняє потреби країни. Приходиться імпортувати частину пшениці і жирів, багато продовольчих товарів, велику частину вовни й іншої сировини. Агропромисловий комплекс займає важливе місце в західнонімецькій економіці: у ньому зосереджено 1/5 самодіяльного населення країни, причому аж до 80-х років йшов активний перелив трудових ресурсів із сільськогосподарської сфери в АПК. Державні органи беруть на себе рішення питань по зміні аграрної структури, кредитуванню і фінансуванню сільського господарства, регулюванню ринків сільськогосподарської продукції.
VII. Транспорт
ФРН відрізняється високим розвитком усіх видів транспорту. Країна тримає першість серед країн Європи по довжині автострад, по розвитку річкового транспорту; по густоті мережі залізниць (128 км. на 1000 кв. км.) вона уступає лише Бельгії. Усі види транспорту в основному сучасні по технічному рівні: автобани вважаються кращими в Європі, основні напрямки залізниць електрифіковані, річковий транспорт перебудований в останні роки, а ріки "каналізовані", у приморських містах будуються приморські порти. Країна покрилася густою мережею авіаційних ліній; аеропорт у Франкфурті-на-Майні уступає тільки Лондонському і Паризькому.